Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

• Название: Сивий Капiтан (на украинском языке)
• Автор: Владимир Владко
• Жанр: Научная Фантастика

---

- На час своєї вiдсутностi я доручив Хосе Френко догляд за виконанням iнструкцiй. Певен, що додаткова перевiрка не завадить, пане начальник.

- Гаразд, гаразд, показуйте, що тут i як, - благодушно вiдповiв Кабанерос.

Хуанес зробив знак рукою. Хосе Френко пропустив їх уперед i пiшов слiдом.

- Як гранатний загiн? - спитав Кабанерос.

- Розташований групами по призначених мiсцях, - чiтко вiдповiв Мiгель Хуанес. - Перевiрено? - коротко запитав вiн у Френко.

- Так точно, пане Хуанес, - вiдрапортував той. I вже тихо, хитро посмiхаючись, додав: - I собi я також узяв на всяк випадок двi оцi iграшки.Вiн указав на двi ручнi гранати дивної неправильної кулястої форми, що висiли в нього на поясi. Вони були непоказнi, сiрi, незграбнi.

Це була така сама технiчна новинка, як i протимагнiтнi затвори на гарматах. За наказом запобiгливого генерала Альдумеро да Хуранiто, конструктори вiйськового заводу термiново виготовили пробну серiю ручних гранат з оболонками без металу. Їх оболонки були зробленi з дуже твердої пластмаси. Слiд було сподiватися, що електрична завiса "Люцифера" нездатна буде вiдкинути вiд себе цi немагнiтнi гранати.

Вiдвiдувачi йшли тепер уже коридором самої в'язницi. Великий кам'яний будинок в'язницi був, власне, тiльки гiгантським футляром, всерединi якого, на певнiй вiдстанi вiд мурiв, мiстилися камери для ув'язнених. З рiзних бокiв проходили залiзнi платформи з поруччям, переходи, куди вiдчинялися дверi камер. Навiть коли б ув'язненому пощастило продовбати кам'яну стiну своєї камери, на що потрiбнi були б роки роботи, все одно вiн опинився б не за стiною в'язницi, а в якомусь з внутрiшнiх коридорiв i залiзних проходiв, де постiйно чергували жандарми. Нi, втекти з Сан-Сальвадора було неможливо, це було вiдомо кожному. Тому iсторiя в'язницi за весь час її iснування не знала подiбних випадкiв.

- Чи не бажає пан начальник оглянути камеру Педро Дорiльї? - спитав Мiгель Хуанес. - Вона тут, поблизу.

Карло Кабанерос мовчки кивнув головою. Хосе Френко подав знак охороннику, що стояв неподалiк. Той звичними безшумними кроками пiдiйшов до залiзних дверей, на яких висiла табличка з написом "№ 306", i вiдсунув невеличку, також залiзну, заслiнку. Вiдкрилося маленьке вiчко. Начальник полiцiї з цiкавiстю зазирнув у нього.

В довгастiй без вiкон камерi, що освiтлювалася яскравою електричною лампочкою пiд стелею, бiля пригвинченого до пiдлоги столу на пригвинченому табуретi сидiв нерухомо кремезний чоловiк в арештантському одязi. Пiдперши голову руками, вiн дивився прямо перед собою, в кам'яну стiну, глибоко замислившись. Мабуть, вiчко вiдкривалося дуже тихо, бо ув'язнений не почув нiчого i навiть не повернув голови. То був Педро Дорiлья.

Начальник полiцiї тихо запитав:

- Так вiн нiчого й не сказав досi, не зiзнався нi в чому?

- Дуже вперта людина, пане начальник. Мовчить, - так само тихо доповiв Хосе Френкр.

- А може, i справдi нiчого не знає, чорти його розберуть, - вже голоснiше мовив Карло Кабанерос, випростовуючись. Охоронник засунув знов вiчко заслiнкою.

Начальник полiцiї пiшов далi. Недбало махнувши рукою в бiк камери № 306, вiн мовив:

- А зрештою, все одно, знає вiн щось чи не знає. Нам вiн зараз потрiбен для iншого. Як принада, хо-хо! Мiж iншим,- звернувся вiн до Мiгеля Хуанеса,чи помiтили ви, який вiн мiцний? По такiй шиї треба дуже добре вдарити, щоб перерубати її зразу, навiть важкою сокирою, хо-хо!..

Мiгель Хуанес непомiтно скривився: його iнтелiгентна натура не переносила подiбних жартiв. Зате Хосе Френко дозволив собi широко посмiхнутися: вислiв начальника полiцiї прийшовся йому до смаку...

Широка залiзна платформа привела почесних вiдвiдувачiв на внутрiшнiй двiр - мiсце кривавої страти ув'язнених. Автоматичнi дверi тут розчинялися лише тодi, коли два охоронники одночасно натискували на рукоятки з обох бокiв. Це було зроблено всюди в Сан-Сальвадорi, щоб ув'язнений, якщо йому пощастило б вирватися з рук охорони, сам не змiг вiдчинити дверi. Начальник полiцiї оглянув двiр з великим помостом посерединi i задоволено кивнув ще раз головою: все було гаразд.

- Тепер можна зайти i до коменданта в'язницi, - мовив вiн зовсiм благодушно, - бо вiн i образитися може, що ми вирiшили зробити огляд самi, без нього. А тодi вже й поїдемо назад. Наче тут усе пiдготовлено добре, до нашого повернення ранком нiчого ж не трапиться, га?

- Будьте певнi, пане начальник. - Мiгель Хуанес поглянув у бiк Хосе Френко. Той виразно поклав руку на одну з привiшених до пояса гранат. I Хуанес закiнчив з певнiстю: - Все напоготовi - i зовнi, i всерединi в'язницi, пане Кабанерос!

А коли вони, вже пiсля розмови з комендантом Сан-Сальвадора, виходили з ворiт, Мiгель Хуанес подiлився з Карло Кабанеросом своїми думками:

- Педро Дорiлья, пане начальник, звiсно, сам по собi не має значення. Як ви слушно сказали, це тiльки принада в нашiй пастцi. Але ж напевно в Сивого Капiтана є якiсь спiльники, що сповiщають його про все те, що робиться в столицi...

- Так що з того?

- Боюся, пане начальник, як би тi спiльники не повiдомили його i про цi нашi готування. Тодi все це знов може не дати наслiдкiв. Адже не такий вiн дурний, щоб свiдомо лiзти в пастку заради якогось Педро Дорiльї...

Карло Кабанерос з жалем подивився на свого особливо уповноваженого:

- Хуанес, я не впiзнаю вас! Хiба мало ми з вами говорили про характер Ернана Рамiро, Сивого Капiтана? Про його впевненiсть i самолюбство? Саме на цьому й обгрунтував свiй задум генерал да Хуранiто, друже мiй! Ах, яка вiн прониклива, розумна людина! Вiн зрозумiв одразу, якi саме риси вдачi слiд використати в Ернана Рамiро. Вдарити по самолюбству, ось що! Роз'ятрити його! Це на нього впливає, як червона хустина на бика, хо-хо! I тут помилки бути не може. Ручуся вам, що мiнiстр має рацiю: Ернан Рамiро вже напевно прочитав наше оголошення! Недарма я розпорядився розклеїти його навiть у найглухiших куточках, хо-хо! I це оголошення, також ручуся вам, довело Сивого Капiтана до сказу. Тепер вiн, мабуть, мчить на своєму "Люциферi" до столицi, до Кодуранци, до Сан-Сальвадора, щоб довести всiм, який вiн вiдважний, як, мовляв, його нiщо не може спинити, коли вiн щось вирiшив. А вирiшив вiн звiсно що: захистити свого спiльника, допомогти йому, врятувати його! Хо-хо-хо! А нам цього й треба, тiльки цього!

2. IДИ ГЕТЬ, ВАЛЕНТО КЛАУДО!

Мiсяць заливав своїм прозорим, химерним свiтлом скелi i окремi високi сосни, повз якi проходив Валенто Клаудо. Слiдом за ним iшли Олесь i Марта. Глибокi чорнi тiнi падали вiд дерев на стежку, i тодi здавалося, що вона зникає, що юнак i дiвчина йдуть кудись у невiдомий, примарний край, звiдки крiзь тишу сюди лише зрiдка долинав тужливий крик якогось нiчного птаха. Та й справдi, хiба знали вони, куди вiв їх Валенто?

З того самого часу, як вони вийшли з "Люцифера", Валенто Клаудо вперто мовчав. Хоч Олесь кiлька разiв i звертався до нього, вiн вiдбувався уривчастими вiдповiдями i знов замовкав. Юнак вiдчував, що його щось дуже засмучувало. Так минали хвилини. Гнiтючий важкий настрiй не покидав i Олеся. Вiн чув, як час вiд часу поруч з ним зiтхає Марта, i тодi юнак лагiдно торкався її плеча; дiвчина повертала до нього голову й коротко кивала, наче кажучи: так, так, ти хочеш мене пiдбадьорити, я розумiю, але не треба, це все одно нiчому не допоможе... i знов схиляла голову, занурюючись у свої думки.

Так вони йшли далi й далi.

I тiльки коли перед ними вiдкрилася широка долина, в якiй серед купи дерев можна було помiтити невеличкi будiвлi якоїсь небагатої ферми, Валенто Клаудо спинився i повернувся до своїх супутникiв. Мабуть, якраз у цей час вiн прийшов до певних висновкiв у важких роздумах, що володiли ним досi.

Вiн указав на темний силует ферми:

- От ми майже i дiйшли. Послухайте тепер, що я вам скажу.

Валенто Клаудо говорив стримано, старанно добираючи слова. I це також не було схоже на його звичайну манеру розмовляти з Олесем i Мартою.

- Тут, на цiй фермi, живе мiй старий приятель Кристобаль Гомец. Ви його, звiсно, не знаєте, та це не має значення, вiн хороша й чесна людина. Я звик вiрити йому, як самому собi. I вам слiд також у всьому вiрити йому. Ви на деякий час залишитеся у нього. В цiй мiсцевостi рiдко й мало хто буває, отже, тут для вас буде цiлком безпечно.

- А навiщо нам лишатися у нього? - спитав Олесь.

Валенто нахмурився.

- Зажди, я все скажу. Не перебивай. Мабуть, ви й самi бачили, що останнiм часом "Люциферовi" доводиться потрапляти в складнi становища. Капiтана навiть поранило. Таке може статися з кожним iз нас. I з вами також... Капiтан не хоче, щоб ви зазнавали риску. Тому вiн вирiшив, щоб деякий час ви не були на "Люциферi"... доки все це закiнчиться...

- Чим закiнчиться, Валенто? - знов не витримав Олесь.

- Я сказав тобi вже: зажди, не перебивай мене. Отже, такий наказ Капiтана. I на твоєму мiсцi, Олесю, я не сперечався б i. не ставив такi запитання. Капiтан-бо ще раз показав, що вiн пiклується про тебе... I про Марту, ось що.

- А про мого батька? Адже вiн обiцяв? - вихопилося тепер у дiвчини, наче болiсний крик.

- Те, що Капiтан обiцяв, вiн виконає, - твердо вiдповiв Валенто Клаудо.