Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

• Название: Сивий Капiтан (на украинском языке)
• Автор: Владимир Владко
• Жанр: Научная Фантастика

---

Що то за дивовижнi кiльця-блискавки, нiхто не знає. Проте ясно одне: i ця зброя "Люцифера" побудована на використаннi електрики. Але й це ще не все. Пiсля того, як Сивий Капiтан у своїй промовi по радiо згадав про те, що в його розпорядженнi є ще й iншi смертоноснi види зброї, крiм електричних мiн, Олесь спитав про це Валенто Клаудо. I дiстав вiдповiдь, яка дуже вразила його.

- В руках Капiтана є така сила, Олесю, - з глибоким переконанням сказав Клаудо, - що ти й уявити собi не можеш. Як тобi здається, коли Капiтан володiє таємницею водневого перетворення атомiв, чи складною справою була б для нього атомна бомба або принаймнi атомний снаряд? Повiр менi, це дрiбниця для нього! Але Капiтан вiдмовився вiд використання такої зброї, бо вона надто широко дiє i, крiм того, дуже шкiдливо впливає на людей. Ну, ти ж чув про отруйний вплив на людину штучних радiоактивних речовин, що виникають пiсля атомних вибухiв?.. Був час, коли Капiтан майже вирiшив озброїти "Люцифер" гарматою, яка викидала б - за його висловом! - чистi атомнi снаряди...

- А це що таке - чистi снаряди? - здивувався Олесь.

- Ну, це такi снаряди, в яких атомнi вибуховi речовини пiдiбранi особливим способом i тому пiсля вибуху майже зовсiм не дають штучних радiоактивних елементiв. Значить, вони знищують тiльки вибухом, а не наступною дiєю на людей... Капiтан добився такого пiдбору речовин, але виготовлення подiбних снарядiв вiдклав: навiщо вони йому, коли "Люциферовi" цiлком вистачить електричних мiн? А втiм, коли б виникла потреба, то ми на "Люциферi" мали б i тi снаряди, i багато чого iншого... Думаю, що Капiтан, якби захотiв, мiг кожного дня дивувати свiт якимись технiчними новинами...

Та й без того на "Люциферi" було з чого дивуватися, було чим захоплюватися, особливо для юнака, який завжди бiльше за все цiкавився технiкою. I Олесь щиро, не ховаючи цього, захоплювався тим, що бачив. Вже пiзнiше, коли "Люцифер" вибрався iз скель i Валенто включив електричну захисну завiсу, команда, за винятком чергового, вiдпочивала. Юнак довго ще лежав на своєму вузенькому лiжку в каютi i перебирав у пам'ятi все, що знав про чудесне творiння Ернана Рамiро. I не помiтив, як заснув.

Йому здавалося, що вiн тiльки на хвилинку заплющив очi, що й не спав зовсiм, як почув над своєю головою збуджене шепотiння. Хтось тихо й тривожно кликав його:

- Алексо!.. Алексо!.. Та прокинься ж, Алексо!

Хто це? А, та звiсно, Марта. Хто ж iнший називатиме його так? Але чого це дiвчина така збуджена?

- Що трапилося, Марто? - мовив Олесь, пiдiймаючись на лiктi.

Дiвчина нахилилася над Олесем i швидко заговорила, вiрнiше, зашепотiла, наче побоювалася, що її хтось почує. I дуже важко було зрозумiти змiст її уривчастих слiв.

- Алексо, вiн вiдмовився!.. Вiн не хоче! Вiн каже, що йому не потрiбна нiчия допомога... що його могутнiсть нездоланна!

- Та хто каже? Про кого ти!?

- Капiтан! Фредо, мабуть, хотiв його переконати, а вiн... Ой Алексо, це ж недарма Фредо вирiшив переконувати його! А вiн, Капiтан, усе своє та своє, i нiяк...

Остаточно прокинувшись, Олесь сiв на лiжку. Це було щось дуже серйозне, хоч юнак поки що й не розумiв нiчого. При чому тут Фредо? Про що говорить Марта? її вродливе обличчя при свiтлi маленької лампи, що горiла в каютi, здавалося дуже блiдим, очi були розширенi, наче з переляку чи вiд великого хвилювання. I губи болiсно скривленi, наче вона ледве стримувалася, щоб не заридати.

- Зажди, Марто. Що сталося? Розкажи не поспiшаючи. I заспокойся. Ну, кажи, тiльки потроху, щоб я все зрозумiв.

Олесь лагiдно погладив руку дiвчини i вiдчув, як тонка рука тремтить пiд його пальцями.

- Ну ж, розповiдай. Заспокойся, люба! Я слухаю.

Поступово Марта опанувала себе. Вона почала розповiдати все по порядку, як було. I обличчя юнака дедалi бiльше хмурнiшало: так, усе це остаточно з'ясовувало тривожне i невтiшне становище...

Ось що розповiла Марта.

Вона вже збиралася лягти спати в своїй каютi, що мiстилася поруч з каютою Капiтана. Було вже пiзно, крiзь iлюмiнатор пробивалося срiбне свiтло мiсяця. I раптом Марта почула, як по коридору хтось пройшов, постукав у дверi каюти Капiтана. Потiм голос Валенто сказав:

- Капiтане, час!

Капiтан щось вiдповiв, пiсля чого вони обидва вийшли з "Люцифера". I в свiтлi мiсяця Марта побачила, як Капiтан спинився бiля машини, а Валенто Клаудо швидко пiшов до великої скелi, звiдки назустрiч йому хтось вийшов. Хто?.. За хвилину Марта ледве не скрикнула: то був Фредо Вiкторе! Спочатку дiвчина не повiрила своїм очам: звiдки може взятися тут, у цiй пустелi, Фредо Вiкторе? Але то був вiн, його швидка хода i особливе, властиве тiльки йому розмахування однiєю рукою. А коли вiн пiдiйшов ближче, Марта виразно розгледiла при мiсячному свiтлi i його обличчя.

Фредо разом з Валенто Клаудо пiдiйшов до Капiтана i привiтався з ним. Капiтан i Фредо почали розмовляти, а Валенто став трохи осторонь, не втручаючись у бесiду, навiть вiдвернувся i лише час вiд часу обертався, мов почувши щось, що вразило його.

Про що говорили Капiтан i Фредо Вiкторе, Марта не могла довiдатися, бо товсте скло iлюмiнатора, крiзь яке вона дивилася, не пропускало звукiв. Але вона бачила, що спочатку говорив Фредо Вiкторе, а Капiтан тiльки коротко вiдповiдав йому. Потiм заговорив Капiтан, не так, як вiн звичайно говорив, а якось наче збуджено, неспокiйно. I тепер уже Фредо Вiкторе тiльки коротко щось зауважував, бо Капiтан говорив наполегливо, не даючи йому змоги й часу заперечувати.

Розмова тривала досить довго. I Валенто не брав у нiй нiякої \ частi, хоч Мартi й здавалося, що вiн кiлька разiв немов поривався щось сказати. Але наче стримував себе.

А потiм Капiтан знизав плечима, отак, як вiн умiє це робити, презирливо i незадоволено, сухо кивнув головою i пiшов. Фредо Вiкторе сказав iще щось у спину Капiтановi, наче вигукнув. Але той не обертаючись пiшов до машини. Фредо Вiкторе якось сумно (це Марта добре бачила!) подивився йому вслiд, похитав головою, потиснув мовчки руку Валенто Клаудо i пiшов назад, до великої скелi, де його хтось чекав. А Валенто рушив слiдом за Капiтаном.

За хвилину Марта знов почула в коридорi кроки двох людей. Перед дверима каюти Капiтана вони спинилися. Було тихо, так тихо, що Марта, здавалося, чула, як пульсує кров у її скронях.

Раптом збуджений, якийсь неприродний голос Капiтана промовив:

- Скiльки ж то треба було б чекати, поки вони пiдготуються? I це вiн називає спiлкуванням, i допомогою! Нi, це менi не потрiбно! Вiн, як i ранiше, не розумiє, яка в мене сила!

Валенто Клаудо мовчав. Але Капiтан, мабуть, i не чекав нiякої вiдповiдi, вiн немов просто думав уголос, наче радячись сам з собою. За мить вiн сказав iще:

- "Люцифер" нездоланний, а вони не розумiють цього. Бачте, вони вирiшили переконати мене! В чому? Зайва балаканина! Їх справа - пiдкоритися i виконувати те, що скажу я. А не радити менi i, тим бiльше, не ставити своїх умов. Досить!

Пiсля цих роздратованих, гнiвних слiв знову настала коротка пауза. Валенто Клаудо так само мовчав. I тодi Капiтан сказав iще, вже трохи iншим тоном:

- Iдiть, Валенто, до кабiни керування. Нам тут бiльше нема чого робити, вирушаймо.

Голос Валенто Клаудо вiдповiв - уперше за весь час:

- А Кристобаль, Капiтане?

- Так, так, Кристобаль, це вiрно. Ну що ж, треба зробити це. Вiн надiйна людина.

- Так, Капiтане.

- Гаразд. Менi треба ще з пiвгодини, щоб закiнчити обчислення. А через пiвгодини берiть їх обох i йдiть. Скажiть їм, що це мiй наказ. Згодом я їх поверну до себе... коли закiнчиться гаряча пора. Це все, Валенто.

- Єсть, Капiтане!

Дверi каюти Капiтана зачинилися, а Валенто Клаудо пройшов назад, мабуть, до кабiни керування. Марта зачекала ще трохи. Все було знов тихо. I тодi, переконавшись, що Валенто щось робить у кабiнi керування, дiвчина прибiгла сюди i розбудила Олеся, щоб розповiсти йому про все це.

Нахмурившись, юнак дивився в її обличчя, на якому зараз було стiльки тривоги. Вiн мовчав, намагаючись розiбратися в безлiчi думок, що тiснилися в- його головi. Тепер вiн усе зрозумiв.

Фредо Вiкторе зробив спробу особисто переконати Ернана Рамiро в потребi з'єднати сили. Капiтан вiдповiв на це рiшучою вiдмовою. Отже, вiн твердо вирiшив воювати самостiйно... без пiдтримки патрiотiв республiканцiв, без згоди з ними... вирiшив бути повновладним володарем, диктатором... Так, це зрозумiло, хоч i зовсiм не втiшно...

Але що ж то за Кристобаль? I кого саме, iдучи до нього, Валенто мав узяти з собою... i нiбито залишити там?..

Блискавична догадка промайнула в головi юнака. Та невже?..

- Марто! Це ж про нас з тобою!

- Що? - не одразу зрозумiла дiвчина.

- Валенто має взяти нас з тобою звiдси i залишити в того Кристобаля!

- Чому?

- Мабуть, Капiтан вирiшив, що ми йому зараз заважатимемо... Не знаю. Але саме про нас було те сказано. Це ж тiльки ми - двоє, непотрiбнi на "Люциферi".

Марта здригнулася. Вона схопила руку Олеся:

- А батько?

- Що батько? - не зрозумiв Олесь.

- А що буде з моїм батьком? Вiн же обiцяв звiльнити, врятувати його! А тепер...

- Не знаю. Нiчого не знаю. Але слухай, що я тобi... Олесь не встиг закiнчити.