Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

• Название: Сивий Капiтан (на украинском языке)
• Автор: Владимир Владко
• Жанр: Научная Фантастика

---

Марта здригнулася. Вона схопила руку Олеся:

- А батько?

- Що батько? - не зрозумiв Олесь.

- А що буде з моїм батьком? Вiн же обiцяв звiльнити, врятувати його! А тепер...

- Не знаю. Нiчого не знаю. Але слухай, що я тобi... Олесь не встиг закiнчити.

Дверi каюти вiдчинилися. Увiйшов Валенто Клаудо. Його обличчя було серйозне, зосереджене. Вiн навiть не здивувався тому, що побачив у каютi Марту, не пожартував, як звичайно, а просто сказав:

- А, i ти тут, Марто? Гаразд. Одягайтеся, друзi. Нам з вами треба зробити невеличку прогулянку до одного мого давнього друга. Тiльки швидко, будь ласка! Так наказав Капiтан!

Роздiл дев'ятнадцятий

1. ЩО ТАКЕ В'ЯЗНИЦЯ САН-САЛЬВАДОР

Коли б спитати у когось iз iберiйцiв, що то за мiстечко Кодуранца i де воно знаходиться, напевно, мало хто дав би вiдповiдь, хоч вiд того мiстечка до столицi було всього-на-всього вiсiмдесят кiлометрiв. Та хiба ж мало було в країнi отаких самих невеличких мiстечок, про якi нiколи нiчого не було чути, якi нiчим не вiдрiзнялися вiд десяткiв, а може, й сотень iнших?.. Кодуранца - нiбито знайома назва, але в нiй нема нiчого виразного, мабуть, якась глуха провiнцiя...

А коли б ту ж саму людину спитати про Сан-Сальвадор, навiть не спитати, бо хто ж питав би про такi речi в фалангiстськiй Iберiї, а просто згадати цю назву,- людина та одразу зрозумiла б, про що йде мова, хоч, напевне, i не виявила б бажання пiдтримувати розмову на цю небезпечну тему.

Сан-Сальвадор - так називалася велика в'язниця для полiтичних ув'язнених, що мiстилася саме на околицi Кодуранци. Сказати, що хтось потрапив до Сан-Сальвадора, означало майже те ж саме, що й повiдомити про безслiдне зникнення людини. Рiдко, дуже рiдко хто повертався з цiєї центральної в'язницi до своїх рiдних. Частину ув'язнених з Сан-Сальвадора згодом пересилали до концентрацiйних таборiв, частина не витримувала жорстоких "допитiв третього ступеня", що в перекладi на людську мову означало безжалiсне катування з метою добитися вiд ув'язненого тих зiзнань, якi бажанi були полiцiї i жандармерiї. Значну частину страчували у внутрiшньому дворi Сан-Сальвадора, страчували середньовiчним жахливим способом: вiдрубуванням голови сокирою. Фалангiстський уряд вважав, що страта людини мусить психологiчно впливати на всiх iнших, на все населення країни, i тому поновив цей давно забутий в усiх цивiлiзованих країнах кривавий спосiб.

Та й звiльненi в'язнi пiсля перебування у в'язницi, пiсля допитiв i катувань ставали вже неповноцiнними людьми i найчастiше незабаром помирали вiд тяжких хвороб, набутих у страшнiй фалангiстськiй катiвнi.

У цю в'язницю було кинуто i Педро Дорiлью.

Велика будiвля в'язницi Сан-Сальвадор ще здалека впадала в очi кожному, хто тiльки наближався до Кодуранци. Кiлькаповерхова, складена з брил дикого каменю, вона була оточена ще й високим кам'яним муром. На кожному розi того муру височiли спостережнi пости з кулеметами. Озброєнi до зубiв вартовi обходили будiвлю в'язницi вздовж широкої смуги, що вiддiляла її вiд високого муру. А на самому мурi були встановленi ще дроти, якi перебували також весь час пiд електричним струмом високої напруги. Найменший дотик до тих дротiв спалював людину на мiсцi.

Зрозумiло, що проникнути до в'язницi iншим способом, нiж через головний вхiд, було неможливо, так само, до речi, як i вийти з неї. Про це всi знали.

Отже, зовсiм не для того, щоб пересвiдчитися в цьому, їхав сюди начальник державної полiцiї Карло Кабанерос у супроводi свого особливого уповноваженого Мiгеля Хуанеса. I не про загальну неприступнiсть в'язницi Сан-Сальвадор iшла мова у нього пiд час конфiденцiальної розмови, для якої його кiлька днiв тому викликали до мiнiстра внутрiшнiх справ, всесильного генерала Альдумеро да Хуранiто. Але пiсля тiєї розмови начальник державної полiцiї негайно вiдрядив до Кодуранци Мiгеля Хуанеса з чiткими i незламними iнструкцiями, яким зобов'язана була пiдкорятися i тутешня полiцiя, пiдсилена на цей раз вiйськовими пiдроздiлами, i комендант самої в'язницi. А тепер i сам Карло Кабанерос, супроводжуваний Мiгелем Хуанесом, який тiльки вчора вночi повернувся до столицi з вичерпною доповiддю про зроблене ним у Кодуранцi, прибув сюди для остаточної особистої перевiрки.

Начальник державної полiцiї тримався дещо урочисто. На це давали йому право не тiльки попередня розмова з генералом Альдумеро да Хуранiто, але й важливiсть особливих завдань, покладених на нього пiд час тiєї розмови. Вiн багатозначно сказав Мiгелевi Хуанесу, пiд'їжджаючи до Кодуранци:

- Ми з вами, Хуанес, без зайвої скромностi кажучи, знаємо нашу справу. Але мiнiстр! О, це справдi надзвичайна людина! Таке знання психологiї людини, така смiливiсть!.. I ми з вами мусимо вважати за велику честь те, що саме нам доручено виконати його задум! Ну, показуйте. I кажiть при тому одразу, як ви самi уявляєте собi те, що має тут вiдбутися.

Вони їхали вже вулицями мiстечка. Мiгель Хуанес указав рукою на тротуари. На них виднiлися дивнi безформнi споруди, наче хтось збирався тут щось будувати i накидав на тротуарi безлiч рiзних матерiалiв. Бiля стiн лежали брили камiння, дерев'янi колоди, мiшки з пiском тощо. Але проїжджа частина вулицi була цiлком вiльна.

- Щойно "Люцифер" з'явився б тут, - негайно ж з усього цього були б зробленi високi непрохiднi барикади впоперек вулицi. А водночас за телефонним сигналом такi ж самi барикади були б спорудженi i на всiх iнших вулицях, якими в тому чи iншому напрямi можна виїхати з мiстечка, - доповiв Мiгель Хуанес.

- Хо-хо, - реготнув задоволено Карло Кабанерос, - вiн тiльки в'їде до пастки, а тут - раз! - i захлопнулося! I виходу немає, хо-хо! Так, так...

- Тiльки б вiн з'явився, пане начальник, - зауважив Мiгель Хуанес.

- А у вас лишаються щодо цього сумнiви, дорогий мiй? - насмiшкувато вiдгукнувся Кабанерос. - Е, киньте це! Можна голову дати на вiдсiч, що Сивий Капiтан з'явиться, спробує звiльнити свого спiльника! Але тут-таки вiн i застряне, ручуся вам, хо-хо!

Хуанес покiрно схилив голову: це було б прекрасно, нема чого й казати. Але стiльки вже несподiваних ускладнень виникло досi з "Люцифером", що особливо уповноважений не став би ручатися нi за що.

- Гармати? - спитав його Кабанерос, указуючи на темнi тiнi в воротах будинку.

- Так, пане начальник. Їх привезли сюди позавчора. I спецiальна обслуга при них.

- Так, так! Цi гармати вже не вiдмовляться стрiляти по "Люциферу", хо-хо! Ви не оглядали їхнi затвори, Хуанес?

- Нi, пане начальник, не мав часу. Та це й не входило, за iнструкцiєю, до моїх обов'язкiв.

- Шкода, шкода! Бо, за наказом генерала, тi затвори термiново виготовлено з якогось особливого сплаву, який не пiддається намагнiчуванню. Отож Сивий Капiтан може скiльки йому завгодно впливати на них своєю електрикою, - вони все одно стрiлятимуть! Та й снаряди для цих гармат так само вже не стальнi, боже борони! їх зроблено з пластмаси, чи що, добре не знаю, але вони також не магнiтнi! - i їх "Люцифер" не вiдкине вiд себе, хо-хо! Хай тiльки з'явиться, а ми вже йому тут покажемо, якi пiдготовлено для нього подаруночки!..

Начальник полiцiї їхав далi i всюди пересвiдчувався, що маленька Кодуранца справдi встигла перетворитися на озброєний табiр, на фортецю, з тiєю тiльки рiзницею, що фортеця звичайно готується з метою не впустити нiкого всередину, а пiдготовка в Кодуранцi була розрахована, навпаки, на те, щоб не випустити звiдси противника.

Кожна вулиця, кожне перехрестя в районi в'язницi Сан-Сальвадор були перетворенi на пiдступнi пастки. Не лишалося жодного проходу чи проїзду до в'язницi, де б не чергували з учорашнього вечора озброєнi люди, де б не причаїлися i не стояли напоготовi гармати, де б не можна було першої-лiпшої хвилини спорудити неприступнi барикади, якi робили неможливим рух проїжджою частиною вулицi.

Автомобiль Карло Кабанероса спинився нарештi бiля важких, окованих залiзом ворiт в'язницi. Цi ворота самi могли б витримати навiть артилерiйський обстрiл. Вузенькi залiзнi дверi праворуч вiд ворiт служили звичайним проходом для службовцiв та охоронникiв. Бiля тих дверей стояло двоє озброєних вартових з автоматами.

- Ви бачите, пане начальник, i тут усе готово, - зауважив Мiгель Хуанес. Карло Кабанерос важко вилiз з автомобiля i озирнувся. Так, так... Його досвiдчене око помiтило над високим кам'яним муром ще кiлька темних тiней. Свiтло тьмяно вигравало на матових стволах крупнокалiберних кулеметiв, що дивилися з мурiв униз.

Залiзнi дверi з готовнiстю вiдчинилися перед знатними вiдвiдувачами. Черговий охоронник провiв їх далi кам'яним коридором, що перетинав товстий зовнiшнiй мур. Тут на них чекав незмiнний помiчник Мiгеля Хуанеса Хосе Френко. Його червоне пикате обличчя аж сяяло вiд старанностi i службового запалу, рука наче прилипла до козирка кашкета.

- Маю честь вiтати пана начальника! - вiдрапортував вiн.

- А, i ви тут, - недбало кинув Кабанерос. Мiгель Хуанес, схиливши шанобливо голову, доповiв йому:

- На час своєї вiдсутностi я доручив Хосе Френко догляд за виконанням iнструкцiй. Певен, що додаткова перевiрка не завадить, пане начальник.