Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

• Название: Сивий Капiтан (на украинском языке)
• Автор: Владимир Владко
• Жанр: Научная Фантастика

---

Роздiл шiстнадцятий

1. ДIЮТЬ ЕЛЕКТРИЧНI МIНИ

Справдi, що ж саме вирiшив зробити тепер Сивий Капiтан? Можливо, щось про це мiг знати Валенто Клаудо, як найближчий його помiчник. Але Валенто мовчав. Його досi життєрадiсне, енергiйне обличчя, готове ранiше першої-лiпшої митi освiтитися веселою посмiшкою, блиснути снiжно-бiлими зубами пiд тоненькою чорною смужкою акуратно пiдстрижених вусикiв, тепер лишалося весь час зосередженим i похмурим.

Та й з чого б мав Валенто Клаудо посмiхатися, коли, як вiн i сказав тодi Олесевi, "Люцифер" вирушив на новi жорстокi бої. Заради чого точилися вони, тi бої?

Таке запитання Олесь ставив собi не раз. Але вiдповiсти на нього, звiсно, не мiг. Коли б Капiтан мав на метi просто прорватися кудись у певне мiсце, скажiмо за кордон, його дiї були б iншими. Адже "Люцифер" не дотримувався якогось певного напряму, навпаки, вiн весь час змiнював напрям свого пересування по країнi, немов прагнучи не лишити жодного району її, де б люди не визнали його страшну силу. А може, це й стало тепер головним намiром Сивого Капiтана?..

Адже ж сказав вiн тодi, перед знищенням мiноносця "Сан-Себастiан", тi жорстокi слова:

"Я доведу, я на дiлi покажу мою могутнiсть, хоча б i цiною життя тих, хто опиняється на моєму шляху!"

Ернан Рамiро сподiвався, що його поява негайно ж змiнить становище в країнi. Вiн вважав, що дiї "Люцифера", як факел, запалять серця людей i надихнуть їх на рiшучу боротьбу проти фалангiстiв. Цього не сталося. I Рамiро пояснював для себе це тiльки одним: тим, що люди недооцiнюють силу його "Люцифера" i, навпаки, продовжують переоцiнювати силу фалангiстiв i їх полiцiї та жандармерiї, особливо тепер, коли їх пiдтримували ще й вiйськовi частини. Ернан Рамiро був ображений i розгнiваний. Вiн вирiшив, очевидно, i справдi показати на дiлi свою могутнiсть. I дiяв саме так.

"Люцифер" з'являвся в околицях столицi несподiвано, мов блискавка, незважаючи на всю пильнiсть i завбачливiсть жандармських i вiйськових постiв. Вiн з'являвся невiдомо звiдки, завдавав нищiвного удару i зникав знов, наче провалювався в безвiсть, аж до нової своєї появи, до нового безжалiсного удару. I шлях його, в якому не можна було знайти нiякого певного напряму, нiякої певної мети, був позначений руйнацiєю, пожежами й смертю.

Це вiдбувалося, наприклад, так.

Вартовi бездоганно замаскованої артилерiйської вiйськової застави № 314 щойно змiнилися. Вже сутенiло. Вартовi зачекали, поки офiцер, що змiнявся, передав командування заставою заступниковi i, як i кожного разу, зайняли свої пости. Так було i вчора, й позавчора, i кiлька днiв тому. Чергування, яке, здавалося, було зовсiм безглуздим, чергування в безлюднiй мiсцевостi, в неробствi, без розваг було дуже нудним для солдатiв. Але на вiйськовiй службi треба виконувати те, що вiд тебе вимагає командування, i знати, що твої настрої i твої мiркування нiкого не цiкавлять, за винятком хiба що найближчих товаришiв, якi нудяться не менше вiд тебе.

Офiцер, що змiнявся, позiхаючи сказав своєму заступниковi :

- Сподiваюсь, ви хоч книжку якусь узяли з собою? Страшенно нудно стiльки часу нiчого не робити!..

- А може, щось i трапиться? - заперечив той, бо в глибинi душi сподiвався, що саме йому пощастить взяти участь у якiйсь важливiй операцiї.

Перший офiцер кволо махнув рукою.

- Е нi, про це киньте й думати, друже, - мовив вiн. - Тут не може трапитися нiяких несподiванок. Адже нашi пости, як вам вiдомо, розташованi ланцюгом i з'єднанi телефонним зв'язком. Коли б щось сталося хоч за сотню кiлометрiв, ми одразу дiзналися б по телефону. Нi, не ждiть. Бувайте здоровi, до ранку!

I вiн вийшов, радий, що може зайнятися нарештi чимсь корисним, цiкавiшим, нiж безглузде вартування.

Нова змiна, як ми вже сказали, зайняла пости. Спостерiгачi перевiрили стан стереоскопiчних труб i iнших апаратiв. Так, усе лишалося таким самим, як i ранiше, пiд час попередньої змiни. Безлюдний шлях звивався i зникав на пiвночi за дальнiм пагорком, а на пiвднi ховався у великому лiсi, що ледве помiтно маячив темно-синьою смужкою десь на самому обрiї. Порожнiй i безлюдний шлях, яким пiсля попереджень полiцiї нiхто не їздив, здавався особливо нудним i мертвим.

Батарея, яка мала завдання розстрiляти "Люцифер" при першiй же його появi, була добре замаскована, так умiло, що навiть досвiдчений командир дивiзiону ледве розпiзнав її, та й то вже зовсiм наблизившись до неї. Два старi, обскубанi стоги сiна, що незграбно стирчали трохи осторонь дороги, ото було й усе, що бачило в цьому мiсцi людське око.

Проте в тих стогах були захованi чотири скорострiльнi автоматичнi гармати. Двi з них дивилися своїми жерлами на пiвнiч, двi - на пiвдень. Досить було натиснути на сигнальну кнопку, щоб тi гармати засипали шлях в обидвi сторони смертоносними снарядами. А сигнальна кнопка мiстилася тут-таки, поруч з телефонним апаратом, який з'єднував цю батарею з сусiднiми постами, поруч з стереоскопiчною трубою, роги якої раз у раз поверталися з пiвдня на пiвнiч i з пiвночi на пiвдень.

Такi самi замаскованi артилерiйськi застави були встановленi по багатьох пунктах. I всi вони мали однакове завдання: негайно вiдкрити нищiвний вогонь по "Люциферу", де й коли б вiн не з'явився.

Минуло близько години. Черговому офiцеровi, який ретельно перевiряв обидва напрями, дивлячись у стереоскопiчну трубу, здалося, що його прилад повертається не так легко, як досi. Вiн уже збирався покликати технiка i наказати йому перевiрити i, можливо, змазати шарнiри, як у ящику телефонного апарата нiби щось зашарудiло. Офiцер здивовано поглянув у той бiк. Коли б то був сигнал, то з ящика пролунав би пронизливий зумер. А що це за шарудiння, невиразне й сухе?.. Може, щось зiпсувалося в телефонi?

Вiн узяв телефонну трубку, пiднiс її до вуха. Так, дивне шарудiння долинало з неї! Немовби хтось шепотiв здаля: чути було чийсь приглушений голос, який швидко-швидко щось говорив, але всi слова зливалися в одноманiтне гудiння, не можна було нiчого розiбрати.

- Алло! - гукнув офiцер. - Алло! Що таке? Говорiть яснiше й повiльнiше. Не поспiшайте так, мов на пожежу! Алло! Чуєте?

У вiдповiдь вiн почув далекий голос, що, старанно вимовляючи склади слiв, заїкаючись, так i не спромiгся нiчого сказати до пуття. Офiцер розсердився:

- Та що ви там, говорити розучилися, чи що? Я не розберу жодного слова! Повiльнiше, чiткiше, кажу я вам! Це пiвдень чи пiвнiч?

У трубцi щось забулькало, затрiщало. Але тепер офiцеровi пощастило розiбрати кiлька окремих слiв:

- Пошкоджено... хвилин тому... пiвнiч... лишився сам... усi iншi...

- Що за дурниця, чорти б їх забрали! - аж вилаявся з досади офiцер. Чи то говорить пост "Пiвнiч", чи щось про пiвнiчний напрям хочуть сказати? А коли щось пошкоджено, то треба негайно полагодити! Чортзна-що! Ей, ви там! заволав вiн знову у трубку.- Що сталося? Не можна нiчого...

Вiн раптом спинився, i трубка випала з руки. Офiцер почув зляканий вигук сержанта, який замiсть нього дивився в окуляри стереоскопiчної труби:

- "Люцифер"! "Люцифер"! Виїздить з лiсу, пане офiцер!

Офiцер припав до окулярiв, вiдштовхнувши сержанта. Так, навiть у сутiнках було ясно видно, як з боку лiсу Фонтiверос до застави вздовж шляху рухається краплиноподiбний витягнений корпус великого автомобiля. Сумнiву не було: це "Люцифер"! Рука офiцера намацала кнопку й натиснула її. Сигнал подано! Але, не довiряючи й цьому, офiцер ще закричав на весь голос:

- Вогонь! Вогонь! Негайно!

Це було зайвим. Ще до того, як до вартових бiля гармат, скерованих на пiвдень, долинув голос офiцера, вони вже натиснули на механiзми затворiв. Клацнула сталь. Але... але пострiлу не сталося! У мертвiй тишi брязнув другий затвор. I друга гармата також не вистрiлила! А величезний сiро-зелений автомобiль, страшний "Люцифер" наближався, здавалося, з неймовiрною швидкiстю, його зображення в окулярах стереоскопiчної труби зростало щомитi...

- Вогонь! - люто закричав офiцер.- Пiд суд! Розстрiляю на мiсцi! Вогонь!

Артилеристи заметушилися бiля затворiв, щоб замiнити снаряди, якi, очевидно, дали осiчки, - обидва водночас. Проте затвори не вiдкривалися! У складному механiзмi скорострiльних гармат щось заїло, затвори немов прикипiли. I найдавнiшим було те, що це трапилося знову одночасно в обох гарматах.

Повернути в потрiбному напрямi двi iншi гармати, що були нацiленi на пiвнiч?.. Але на це вже не вистачало часу. Артилеристи стояли як укопанi. Вони почули владний гучний голос, що гримiв у повiтрi, мабуть, пiдсилений гучномовцями. То був голос з "Люцифера", який наближався до батареї, схованої в стогах.

- Отже, ви готувалися розстрiляти мiй "Люцифер"? Ви не зважили на мої попередження й продовжуєте допомагати фалангiстськiй полiцiї полювати на мене? Ну, що ж, ви самi приготували собi смерть!

"Значить, вiн бачить нас, незважаючи на все маскування!" - промайнула в чергового офiцера блискавична думка. Вiдчай охопив його, бо вiн, як i iншi, чув тривожнi розповiдi про долю знищеного Сивим Капiтаном мiноносця "Сан-Себастiан". Невже ж i з його батареєю станеться щось подiбне?..

Офiцер побачив, як з короткої товстої труби, що стирчала над дахом жахливого автомобiля, з'явилося наче голубувате полум'я. Пострiл?.. Але слiдом за тим полум'ям не показався дим i не чути було нiякого звуку.