Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

• Название: Сивий Капiтан (на украинском языке)
• Автор: Владимир Владко
• Жанр: Научная Фантастика

---

В останнiх словах Хуанеса вiдчутно прозвучала вже не горда впевненiсть, а скорiше благання повiрити йому. I все одно начальник полiцiї дивився на нього так само холодно i навiть пiдозрiливо. Так, так, пiдозрiливо: нарештi Мiгель Хуанес знайшов слово, яке точно характеризувало неприємний вiдтiнок, що весь час вiдчувався у ставленнi шефа до нього. Нi, так не говорять з людиною, яку чекають пiдвищення i нагороди. Нi, не про орден Бiлого Орла зараз буде мова!..

Детектив спiймав себе на тому, що вiн мимоволi втратив той незалежний вигляд переможця, з яким зайшов кiлька хвилин тому до кабiнету начальника. Вiн сидiв напружившись i чекав, бо знав уже, що над його головою збираються хмари. Що скаже начальник?..

Карло Кабанерос не поспiшав. Вiн усе так само запитливо й пiдозрiливо дивився на свого особливо уповноваженого. В очицях його грав недобрий вогник. Начальник полiцiї вiдкинувся в крiслi й постукав короткими пухкими пальцями по краю стола.

- О котрiй годинi, кажете ви, потонув "Люцифер"? - нарештi перепитав вiн, знову нахиляючись над столом.

- О п'ятiй годинi сорок хвилин, пане Кабанерос, - iз зусиллям, але все ще чiтко вiдповiв Хуанес. I побачив тодi, як начальник полiцiї недбало взяв iз стола невеличкий папiрець i простягнув йому.

- О п'ятiй годинi сорок хвилин? - ще холоднiше повторив вiн. - Гм... ану, познайомтеся з цим рапортом, Хуанес.

Не вiрячи собi, Мiгель Хуанес читав - i друкованi на машинцi лiтери стрибали в нього перед очима:

"Розшукувана машина помiчена схiднiше Кастелона близько Вiльяноса двадцятiй годинi. Iнспектор Кастелонського управлiння..."

- Не може бути! - вихопилося в розгубленого детектива. - Не може бути! Це якась помилка. Адже я на власнi очi...

- Ах, на власнi очi? - зловiсно примружився Кабанерос. - I ви вважаєте, що вони у вас є, нездаро? Ану, прочитайте ще й цей рапорт!

Другий папiрець наче стрибнув через стiл i затремтiв у пальцях особливо уповноваженого. В ньому було написано:

"Розшукуваний автомобiль помiчено двадцятiй годинi сорок п'ять хвилин по дорозi на Пеньякерк. Спроби спинити машину не дали наслiдкiв зв'язку великою швидкiстю автомобiля. Iнспектор Пеньякеркського управлiння...".

- Теж, мабуть, не може бути? Га, Хуанес? - насмiшкувато зауважив начальник полiцiї. - Нi, пане особливо уповноважений, не тiльки може бути, а так воно, на жаль, i є. I перед тим, як я вирiшу, що менi з вами робити, я хочу довiдатися про все, що насправдi вiдбулося в Фонтiверосi, без найменшого слова прикраси, а так, як воно насправдi було. Ану, говорiть, говорiть, я послухаю.

Всi пiдготовленi фрази доповiдi вже вилетiли з приголомшеної голови Мiгеля Хуанеса. Затинаючись, даремно шукаючи якiсь виразнi слова, що могли б краще переконати грiзного начальника, вiн розповiдав усе, як було: i те, що вiдбувалося в Фонтiверосi, i обставини поїздки слiдом за "Люцифером" серед скель i бескидiв пустелi Хоравенте, i про те, як таємничий автомобiль зник одразу з очей, i про свої роздуми й мiркування. Тепер перед начальником полiцiї сидiв уже не видатний, завжди впевнений у собi, уславлений детектив Мiгель Хуанес, а маленький службовець, який тремтiв за свою шкуру i намагався будь-що виправдатися.

Вiн закiнчив свою розповiдь i благально подивився на шефа: що чекає на нього зараз?..

Грiзний начальник полiцiї не квапився вiдповiдати. Деякий час вiн помовчав, мов зважуючи все. I тодi заговорив несподiвано тихо-мирно, - так тихо-мирно, наче в кабiнетi точилася дружня бесiда, наче й не вiн щойно вичитував Мiгелю.

- Так, тепер я бачу, що ви розповiли все щиро, Хуанес, без вашої звичної похвальби, - мовив вiн. - Ваше щастя, що я, немов передчуваючи все це, затримав донесення i нiчого не доповiв каудiльйо...

- Дякую, пане начальник, - поквапливо вклонився Хуанес.

- Мене тепер цiкавить, як пояснити, що "Люцифер", зiрвавшись з кручi в море, не потонув, а, як бачите, з'явився знову? Рапорти - рiч незаперечна. Що ж, на вашу думку, "Люцифер" може плавати?

Хуанес безпорадно розвiв руками:

- Коли б вiн плавав, то я, певне, побачив би його в морi з тiєї кручi, пане Кабанерос. Адже з неї видно все навколо на десятки кiлометрiв. Але в морi не було нiчого, зовсiм нiчого, крiм одного вiтрильника, та й то дуже далеко.

- То як же все це пояснити?

Мiгель Хуанес мовчав. Вiн розгублено провiв рукою по спiтнiлому лобi. Що вiн мiг вiдповiсти? Адже ще в лiсi вiн, вiдверто кажучи, вiдчув, що вперше в життi зiткнувся з нез'ясовними речами, з чимсь у повнiй мiрi фантастичним. I що далi розгорталися подiї, то неймовiрнiшою ставала ця фантастика.

Обидва спiврозмовники заглибились у мiркування. В кабiнетi було зовсiм тихо, лише одноманiтно постукував маятник великого годинника в кутку кiмнати.

Начальник полiцiї знизав плечима i повiльно простягнув руку до коробки з товстими сигарами, що стояла на столi. Обережно, майже любовно зняв з сигари прозору обгортку, понюхав сигару. Друга його рука простяглася за сiрниками.

- Як не мiркуй, а все одно...

Задзвонив телефон, - один з цiлої батареї апаратiв. Начальник полiцiї, не дотягнувшись до коробки сiрникiв, узяв трубку, одразу, як завжди, безпомилково визначивши, котрий з апаратiв дзвонить.

- Алло! Хто? Так, так, я слухаю вас, пане мiнiстр... О, безумовно, вживаємо всiх заходiв. Можу вiдповiсти: за даними нашого агентурного спостереження, "Люцифер" перебуває зараз десь у районi Пеньякерка, на узбережжi моря... так, звiдси кiлометрiв пiвтораста, ви цiлком вiрно зауважили, пане мiнiстр... Що? Що?

Кругле обличчя Карло Кабанероса враз побагровiло. Одна рука щiльно притискувала телефонну трубку до вуха, друга безжалiсно м'яла дорогоцiнну сигару.

- Ви особисто чуєте голос Сивого Капiтана?.. Через урядову радiостанцiю? Але ж цього не може бути, пане мiнiстр! Пробачте, зараз, зараз перевiрю, пане мiнiстр. Пробачте! На все добре, пане мiнiстр!

Вiн жбурнув трубку на апарат. Олов'янi очицi люто вп'ялися в Хуанеса. Товсте обличчя, здавалося, ось-ось бризне кров'ю. Рвучким рухом начальник полiцiї розстебнув, майже розiрвав комiр розшитої золотом куртки. Вiн задихався, його верескливий голос зривався.

- Ганьба! Мiнiстр глузує з нас! Загрожує звiльнити... Вiддати пiд суд!.. Боже мiй, невже i каудiльйо слухає?.. Що ж тепер буде? Мiнiстр каже... каже, що Сивий Капiтан зараз промовляє по радiо... через державну станцiю. Ввiмкнiть приймач!

Бiльше Карло Кабанерос не мiг говорити. Йому перехопило подих. Вiн упав на спинку крiсла i, широко розкривши рота, тiльки важко дихав. Розчавлена судорожними рухами його пальцiв сигара валялася на пiдлозi.

Мiгель Хуанес неслухняними руками включив радiоприймач. Вiн вiдчував, як сiпаються йому губи, - i не мiг цього спинити. Це було вже занадто! Це було суцiльне божевiлля!

Але з репродуктора радiоприймача вже лунав знайомий обом твердий, мужнiй голос Сивого Капiтана:

- ...Уряд i полiцiя гадали, що їм буде дуже легко спiймати мене чи навiть знищити, - говорив той голос, продовжуючи, очевидно, свою промову. Це не так. Я не боюся нi фалангiстського уряду Фернандеса, нi його жандармiв та полiцiї. Не вiрте, iберiйцi, нi зараз, нi потiм брехливим повiдомленням! Спроба полiцiї захопити мене i мiй "Люцифер" не дала й не могла дати наслiдкiв. Полiцейським собакам Фернандеса не вдалося бодай трохи зашкодити менi чи моїй машинi. Зараз я, як звичайно, перебуваю на "Люциферi" i говорю з вами через столичну радiостанцiю, пiдкоривши її генератор моїми потужними хвилями...

Раптом мигнуло електричне освiтлення - раз, другий. Що таке?

А голос Сивого Капiтана продовжував:

- Моїми устами говорять усi тi, кого замучив фалангiстський уряд, усi тi, кого фалангiсти Фернандеса вигнали з батькiвщини, хто страждає зараз по в'язницях та концтаборах. Хай цей голос нагадає всiм, що...

I враз стало тихо. Згасли електричнi лампи в кабiнетi, й водночас увiрвався голос у репродукторi. Мертва тиша в суцiльнiй темрявi, що навалилася, мов важка ковдра, дратувала i пригнiчувала.

- Якого чорта?.. - почав Карло Кабанерос люто. - Якого чорта згасла електрика, хотiв би я знайти?..

Знову задзвонив телефон.

- Алло! Так, це я, - почув Хуанес у темрявi голос начальника. - Так, слухаю. Ага, ось воно що! Справдi, це, мабуть, єдиний спосiб припинити кляту промову злочинця - вимкнути струм з освiтлювальної мережi мiста... Так, так, нiчого не вдiєш, я погоджуюсь. Добре, добре... Бувайте!

Знову стало тихо. Але тiльки на мить, бо начальник полiцiї уже заговорив, зриваючись на крик:

- Ви бачите, що доводиться робити через ваше нехлюйство, Хуанес? Єдиний вихiд: вимкнути струм у мережi, бо без струму не працюватимуть приймачi. Ви уявляєте собi, що наробили, нездаро? Я й сам не знаю, чому не вiддаю наказу кинути вас у табiр, щоб ви там зрозумiли цiну собi. Паршиве щеня, ось ви хто! Нiкчема!

Вiн замовк на хвилинку, вiддихуючись i гучно сопучи. Мiгель Хуанес покiрно мовчав. Навiть нiчого не бачачи в темрявi, вiн уявляв собi розлючене обличчя начальника.

"Хай лається, хай, - майнуло йому в головi. - Може, тими лайками i обiйдеться справа. Головне - не дратувати його бiльше..."

Детектив добре знав характер свого шефа. I справдi, коли Карло Кабанерос по паузi заговорив знову, його голос уже помiтно пом'якшав. Принаймнi вiн уже не кричав - i то було добре.