Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

• Название: Сивий Капiтан (на украинском языке)
• Автор: Владимир Владко
• Жанр: Научная Фантастика

---

- За дорученням уряду я прибув сюди для переговорiв з вами, - почав вiн. - Якщо ви й є той самий Сивий Капiтан, який...

Голос з "Люцифера" обiрвав його мову:

- Менi нема чого говорити з представниками кривавого фалангiстського уряду. Можете повертатися назад.

Он як? Цей нахаба насмiлюється отак вiдповiдати? Ну, гаразд!

- Я просив би вас подивитися навкруги, - насмiшкувато i так само впевнено заперечив Мiгель Хуанес. - Ви оточенi з усiх бокiв. Усi дороги з лiсу перетято загородженнями, подолати якi неможливо. Бiльше того, за тими загородженнями розташованi збройнi вiйськовi сили. У вас немає виходу!

- Я не боюся ваших збройних сил, - вiдповiв спокiйно Сивий Капiтан.

- Так, я знаю, вашу машину не вражають анi кулi, анi ручнi гранати, незворушно продовжував Мiгель Хуанес, передчуваючи ефект, який справлять його подальшi слова. - Але цього разу на вас скерованi стволи артилерiї. I я попереджаю вас про це тiльки тому, що не бажаю вашої загибелi, пане Сивий Капiтан. Зрештою, я маю певнi iнструкцiї. Одне з двох: або ви припините опiр i здастесь, або ж я накажу вiдкрити по "Люциферу" артилерiйський вогонь. Це - вiрна загибель, бо ви будете знищенi разом з вашою машиною. Обмiркуйте це!

- Можете наказувати вашим солдатам робити що завгодно. Це мене не цiкавить. I бiльше нам нема про що говорити, - пролунала презирлива вiдповiдь.

- Востаннє пропоную здатися! Не будьте божевiльним! - закричав розлютований Мiгель Хуанес, втрачаючи самовладання. - Це ж самогубство!

Йому нiхто не вiдповiв. Загадковий "Люцифер" лежав посерединi великої галявини, як нерухома металева брила, як незграбний довгастий дирижабль, що впав на землю. Що ж робити? Справдi стрiляти? Так, якщо Сивий Капiтан не погоджується на переговори, треба його знищити...

Саме цiєї митi Мiгель Хуанес помiтив, що у виглядi таємничої машини щось змiнюється. Вона все так же нерухомо лежала на галявинi, але висока трава навколо неї враз чомусь заворушилася, зашелестiла. Здавалося, що сильний вiтер раптом почав вiяти вiд машини в усi боки. Водночас почулося гучне низьке шипiння, наче звiдкись з середини машини виходило стиснене повiтря. Так, так, це якийсь вiтер, бо Мiгель Хуанес почув, як рвонуло назад поли його плаща. Тепер вiн побачив i колеса дивного автомобiля, бо їх уже не закривала полегла трава.

Але - що це таке? Якась фантасмагорiя! Детектив, не вiрячи своїм очам, ясно бачив, що колеса велетенської важкої машини, їх товстелезнi гумовi балони не торкаються землi. Автомобiль нi на що не спирався, вiн немовби висiв у повiтрi. Ось одне колесо повiльно крутнулося на пiвоберта в повiтрi i знову спинилось. А важке краплиноподiбне тiло "Люцифера" все одно залишалось на мiсцi...

Вперше за весь час так талановито задуманої операцiї Мiгель Хуанес розгубився. Справдi, що ж робити? Зiрвалися всi надiї на те, щоб якнайточнiше виконати велiння каудiльйо i захопити "Люцифер" не пошкодженим. Провадити далi будь-якi переговори нi до чого, це ясно. Так, "Люциферовi" немає куди втекти, вiн у пастцi. Але ж ось вiн висить у повiтрi! Чи не обiцяє це якихось нових ускладнень?..

Блискавична думка майнула в головi детектива: шкода, що вiн не розпорядився поставити артилерiйськi гармати ближче до цiєї галявини, щоб вони одразу могли накрити своїм вогнем "Люцифер". Ну, все одно, з лiсу вiн не вийде, в цьому можна бути цiлком певним! Треба вiддати по радiо наказ, щоб замаскованi гармати негайно вiдкривали вогонь, щойно "Люцифер" з'явиться перед ними. Час розмов минув, треба дiяти, рiшуче i безжально знищити цю немов начинену таємницями машину й її божевiльного Капiтана!

Мiгель Хуанес великими кроками попростував назад, до свого всюдихода, щоб негайно ж передати по радiо новий наказ. Але не встиг вiн дiйти до машини, як почув збентежений вигук Хосе Френко:

- Вiн рухається, пане Хуанес! Рухається!

Детектив озирнувся. Так, "Люцифер" повiльно рушив з мiсця. Куди Сивий Капiтан хоче скерувати його? А, байдуже, адже на першiй-лiпшiй дорозi, що веде з лiсу, його чекають нацiленi гармати.

В цей час заторохтiли частi пострiли. То, виконуючи попереднi накази, солдати, озброєнi важкими кулеметами, зблизька обстрiлювали "Люцифер", намагаючись влучити насамперед у гумовi його балони.

Кулi, не долiтаючи до "Люцифера", падали в траву. Автомобiль Сивого Капiтана залишався непошкодженим. Вiн неквапливо рухався по галявинi, потроху повертаючи. Куди?..

Холодне шаленство поступово охоплювало Мiгеля Хуанеса.

- Гаразд! - тупнув вiн ногою. - Ти сам обрав собi долю, божевiльний чоловiче! Iди, йди назустрiч смертi!

I, не гаючи анi хвилини, особливо уповноважений полiцiї нахилився до мiкрофона радiостанцiї й наказав обслузi артилерiйських гармат вiдкрити нищiвний вогонь, як тiльки вона побачить сiро-зелений автомобiль.

3. БОЖЕВIЛЬНИЙ АВТОМОБIЛЬ

Тим часом "Люцифер" устиг зробити по галявинi майже пiвколо, скеровуючи свiй неквапливий рух до однiєї з дорiг, яка була немов продовженням тiєї, що нею приїхав сюди всюдихiд Мiгеля Хуанеса. Вона також тягнулася вздовж неширокої просiки.

- Що то за дорога? - спитав Хуанес шофера. - Куди вона веде?

Шофер знизав плечима:

- До пустелi Хоравенте. Отак, крiзь лiс, прямо до скель.

- Проїжджа?

- Така, як i та, що нею ми їхали. Подекуди двi машини не роз'їдуться, пояснив шофер.

- Вiн наче знає, що всi iншi шляхи перетято, - зауважив ззаду Хосе Френко. - I вибрав оцей.

- А що це йому допоможе? - люто огризнувся Хуанес. - Адже вiн все одно опиниться над урвищем. Хiба ми цього не врахували?

- Так-то воно так, пане Хуанес, але все ж таки краще було б нам... почав був несмiливо Хосе Френко. Проте детектив одразу обiрвав його:

- Не скиглiть, Френко! Вiн не може вислизнути! А скажiть, - спитав вiн шофера, - звернути до моря там можна?

- Нi, - вiдповiв шофер.

- А з урвища над морем можна з'їхати?

- Нi, там шлях обривається. До моря можна спуститися тiльки пiшохiдними стежками.

- Чуєте, Френко? Саме так, як ми й передбачали. Ну, друже, - звернувся знов Хуанес до шофера, - давайте слiдом за ним. I не вiдставати! Я хочу бути поблизу, коли Сивий Капiтан спиниться.

"Люцифер" уже встиг вийти на просiку i, збiльшуючи швидкiсть, вiддалявся вiд галявини.

- Вперед! - гукнув Хуанес.

Всюдихiд рушив. Вiн легко перетяв галявину i помчав слiдом за "Люцифером".

- Бiльше газу! - нервово наказав Хуанес. - Здається, вiн тiкає вiд нас!

Шофер натиснув на педаль. Справдi, "Люцифер" уже зникав за поворотом.

- Швидше, швидше! - не вгавав Хуанес.- Скiльки тут до пустелi?

- Кiлометрiв двадцять, не бiльше. Але далi дорога не така пряма. Чимало поворотiв...

- То й краще. Нам легше подолати їх, нiж йому.

Мiгель Хуанес вiдкинувся на спинку сидiння. Потужний двигун всюдихода переможно загув, наче радiючи з того, що йому дають можливiсть показати себе. Тремтяча стрiлка спiдометра повiльно, але впевнено посувалася праворуч: сiмдесят... вiсiмдесят... дев'яносто кiлометрiв на годину... уже близько ста...

- Ось вiн!

Далеко попереду, там, де, здавалося, дерева починали рiдшати, показалися знайомi обриси "Люцифера". Але тiльки показалися. Вiдстань мiж обома автомобiлями не зменшувалась. Сивий Капiтан пiдтримував, очевидно, таку саму швидкiсть, що й всюдихiд Мiгеля Хуанеса. Дивно: як мiг вiн на такiй карколомнiй швидкостi маневрувати важким i незграбним "Люцифером", долаючи всi цi повороти? Адже Мiгель Хуанес бачив, як напружено тримає кермо його шофер, вiдчував, як час вiд часу шоферовi доводиться пригальмовувати на крутих поворотах, щоб всюдихiд не занесло, не вдарило об якесь дерево край дороги...

- Ще газу! - коротко наказав Хуанес.

Стрiлка спiдометра наблизилася до ста десяти. На лобi шофера виступили крупнi краплини поту.

Раптом Мiгель Хуанес помiтив, що вiдстань мiж двома автомобiлями наче зменшилася. Так, так, Сивий Капiтан зменшував швидкiсть! Ага, це - кiнець лiсу. Починається пустеля!

- Шукає повороту, щоб не опинитися над урвищем, - промовив збуджено Хосе Френко.

- Не вийде, не вийде, - злорадно вiдповiв Хуанес. - Тепер перед ним тiльки один шлях, до моря. Так? - злорадно повернувся вiн до шофера. Той мовчки кивнув головою, не зводячи очей з дороги.

Так, звернути було нiкуди, це не потребувало доказiв.

Дрiмучий лiс Фонтiверос залишився позаду. Дорога вибiгла в пустелю Хоравенте - велике кам'янисте плато, на якому наче рукою невiдомих гiгантiв були накиданi брили i скелi. Вони нагромаджувалися де-не-де цiлими горами, стирчали там i тут окремими гострими стрiмчаками. Це був величезний природний заповiдник скель та бескидiв, створений в незапам'ятнi часи примхливими i слiпими стихiями. Жодного дерева, жодного куща: все випалене спекою, вiд якої трiскалося камiння. I серед цих скель та бескидiв звивалася вузенька, така ж сама кам'яна дорога, що була прокладена тут дуже давно, ще за часiв середньовiччя, вiд великого замку, який височiв над урвищем на березi моря, до лiсу Фонтiверос i далi в глиб країни. Давно вже вiд того замку лишилися самi руїни, але дорога, збудована руками тисяч невiльникiв, все ще iснувала, хоч i не вела вже нiкуди. Вона звивалася серед скель, обходячи бескиди, час вiд часу звужуючись так, що й справдi не можна було б роз'їхатися двом машинам. I таки справдi, ця дорога не мала вiд лiсу Фонтiверос i до самого урвища над берегом моря жодного вiдгалуження: та й для чого вони були б тут, у цьому мертвому краю, в цiй спаленiй пiвденним сонцем кам'янiй пустелi, де не лишилося нiчого живого?..