Алан Бредлі - Солоденьке на денці пирога

Все авторские права соблюдены. Напишите нам, если Вы не согласны.
Описание книги "Солоденьке на денці пирога"
Описание и краткое содержание "Солоденьке на денці пирога" читать бесплатно онлайн.
Юна Флавія – гідна спадкоємиця геніального Шерлока Голмса та спостережливої міс Марпл. Їй одинадцять, і її вважають темним боком Ненсі Дрю. За допомогою хімії вона творить дива не менш приголомшливі, ніж Гаррі Поттер за допомогою заклять та чарівної палички. Флавія влаштує справжні інтелектуальні перегони з інспектором поліції Г’ювіттом у пошуках викрадача рідкісної помаранчевої марки ціною в мільйон. І похмурий маєток, і тихе англійське селище, і престижна школа для хлопчиків – усюди вона буде на півкроку попереду. Навіть коли віч-на-віч зустрінеться зі справжнім убивцею…
– Доґґере, – гукнула я пошепки. – Це я, Флавія.
За дверима була мертва тиша, і я знову потарабанила.
Минуло дві з половиною вічності, перш ніж я почула, як Доґґер човгає капцями по підлозі.
Посунутий засув голосно тарахнув, і двері обережно прочинилися, утворивши кількадюймовий просвіт. Повз мою чуйну увагу не минуло, що Доґґер змарнів на виду. Здавалося, він не стуляв очей усю ніч.
– Там на городі труп, – сказала я. – Мабуть, ліпше буде, якщо ти підеш поглянути.
Поки я переминалася з ноги на ногу й гризла нігті, Доґґер кинув на мене погляд, у якому можна було розпізнати щось схоже на докір, і щез у темряві кімнати, щоб опорядити своє убрання. За п’ять хвилин ми вже були на стежці поміж городиною.
Вочевидь, трупи для Доґґера не були дивиною. Ніби роблячи це все своє життя, він став навколішки, притис два пальці до шиї трупа, щоб намацати живчик. За погаслим, непритомним поглядом я здогадалася, що його там немає.
Далі без поспіху підвівся, обтираючи невидимий бруд із рук, неначе вони якимось чином були заражені.
– Я дам знати полковникові, – сказав Доґґер.
– Хіба не слід зателефонувати до поліції? – запитала я.
Довгі пальці Доґґера шкрябали неголене підборіддя. Скидалося на те, що він мізкував над невідь-яким важливим питанням: користування телефоном у Букшоу не заохочувалось.
– Авжеж, – нарешті озвався він, – думаю, слід.
Удвох тихою ходою ми попрямували в будинок.
Доґґер зняв телефонну слухавку й навіть притис її до вуха, але я бачила, що його палець ніяк не відпускав важеля. Він якийсь час сапав ротом і геть сполотнів на виду. Його рука почала зрадливо тремтіти, і я злякалася, що слухавка зараз упаде додолу. Цілком безпорадний, він бликнув на мене.
– Що ж, – сказала я, забираючи телефон собі, – не турбуйся, я зможу.
– Бішоп-Лейсі, 221, – промовила я в слухавку. Чекаючи на з’єднання, я подумала, що Шерлока потішив би такий збіг.
– Поліція, – офіційним голосом викарбувало на іншому боці лінії.
– Це констебль Ліннет? – допевнилася я. – Вас турбує Флавія де Люс із Букшоу.
Мені ніколи раніше не доводилося цього робити, тому я вирішила покладатися на речі, чуті по радіо й бачені в кіно.
– Хочу повідомити про смерть, – вела я далі. – Якщо можливо, ви надішлете інспектора?
– Може, вам потрібна швидка, міс Флавіє? – запитав він. – Розумієте, присутність інспектора не знадобиться, якщо обставини смерті не викликають підозри. Хвилинку, я дістану олівець…
Зависла виснажлива пауза, поки я слухала, як він розгрібає канцелярське знаряддя.
– Тепер назвіть мені ім’я покійного, не кваптеся, почнімо з прізвища.
– Мені не відомо, як його звуть, – відповіла я. – Це незнайомець.
Щира правда: я не знала, як його на ім’я. Але я впізнала – ні, я прозирнула – тіло на городі. Тіло з рудим волоссям і в сірому костюмі – це той самий здоровило, за яким я шпигувала через замкову шпарину. Цю людину мій тато…
Але я зовсім не бажала ділитися цим із поліцією.
– Мені не відомо, як його на ім’я, – повторила я. – Ніколи раніше в житті його не бачила.
Межу перетято.
* * *Прибуття місіс Мюллет і поліції збіглося: вона добулася пішки із села, а вони на синьому «воксголі». Коли автівка загальмувала, від чого під її колесами захрускотів гравій, передні дверцята розчинилися, і на дорогу ступнув чоловік.
– Міс де Люс, – сказав він так, наче промовляння мого імені вголос дозволяло йому взяти мене під свою зверхність. – Можна кликати вас Флавією?
Я хитнула головою на знак згоди.
– Я інспектор Г’ювітт. Чи вдома ваш тато?
Інспектор здався мені людиною зовні досить милою, із хвилястим волоссям, сірими очима й деякою схожістю на бульдога, яка нагадала мені Дуґласа Бадера,[23] аса-винищувача, чиї світлини я бачила у випусках «Ілюстрованої війни»,[24] згромаджених стосом у вітальні.
– Так, – відповіла я, – але наразі він занедужав. – Цю тріскучу фразу я позичила в Офелії. – Я сама покажу вам труп.
Місіс Мюллет роззявила рота й витріщила очі.
– Боже милостивий! Вибачайте, міс Флавіє, але святий Боже!
Якби на ній був фартух, вона б зарилася в нього з головою й втекла, але натомість вона похилиталася, як сновида, у відчинені двері.
Двійко в синіх костюмах, що до цього, мабуть, очікуючи вказівок, принишкли на задньому сидінні машини, нарешті показалися.
– Детектив-сержант Вулмер і детектив-сержант Ґрейвс, – відрекомендував їх мені інспектор Г’ювітт.
Сержант Вулмер був чоловіком вайлуватим і кремезним, із розквашеним носом професійного боксера, а сержант Ґрейвс – присадкуватий жвавий блондин із ямочками на щоках і задерикуватістю горобчика, він вишкірив зуби, коли тиснув мені руку.
– А тепер зробіть ласку… – попрохав інспектор Г’ювітт.
Детективи-сержанти витягли валізки з багажника «воксгола», і я очолила урочисту процесію через будинок на город.
Показавши, де лежить тіло, я, мов зачарована, спостерігала, як сержант Вулмер хвацько видобув і встановив на дерев’яний штатив камеру – при цьому його гладкі й схожі на сосиски пальці робили напрочуд витончені, майже невловні рухи – на срібній панелі управління. Доки він працював над світлинами городу в цілому, найближче заходячись коло грядки з огірками, сержант Ґрейвс відкрив потерту шкіряну валізку, де педантично ряд за рядом були вишикувані пляшечки й визирав пакунок прозорих конвертів.
Щоб повз мою жадібну увагу не минула жодна дрібниця, я – майже не ковтаючи слинку – присунулася ближче.
– Мене одне цікавить, Флавіє, – заклопотався інспектор Г’ювітт, обережно пробираючись в огірки, – чи не могла б ти попросити кого-небудь приготувати нам чаю?
Шкода, що він не бачив виразу мого обличчя тієї миті.
– Ми спозаранку на роботі. Можеш швиденько що-небудь зготувати для нас?
І так усякчас. Від колиски й до скону. Без жодних перепрошень єдину представницю жіноцтва, що опинилася неподалік, відправили кип’ятити воду. Зорудувати що-небудь, чому б ні! За кого він мене має… За обслугу?
– Я спробую виконати ваше прохання, – відповіла я. Сподіваюся, досить зимним голосом.
– Дякую, – сказав інспектор Г’ювітт. Потім, коли я рушила в напрямку кухні, він гукнув навздогін: – Ей, Флавіє!
Я обернулася на його погук.
– Ми увійдемо до будинку. Тобі не треба повертатися сюди.
Ну не халепа, га? Чортові витівки!
Офелія й Дафна вже вмостилися за столом і снідали. Місіс Мюллет вибовкала їм усі страшні новини, і вони мали достатньо часу, щоб надіти личину вдаваної байдужості.
На губах Офелії так і не з’явилося жодної ознаки реакції на моє вариво, і я подумки взяла на замітку пізніше не забути записати час і результати спостереження.
– Там, на грядці з огірками, я знайшла труп, – виклала я їм.
– Цілком у твоєму стилі, – ужалила Офелія, продовжуючи причепурювати свої брови.
Дафна встигла подолати «Замок Отранто» і поринути в «Ніколаса Нікклбі». Але від мене не приховалось, що вона злегка кусала нижню губу – певний знак її неуваги до читання.
Запанувала театральна пауза.
– А крові було багато? – нарешті запитала Офелія.
– Ні, – відказала я, – не було ні краплини.
– Чиє це тіло?
– Невідомо, – відповіла я, радіючи нагоді одночасно сказати правду й прослизнути повз неї.
– Смерть цілковитого незнайомця, – сказала Дафна, наслідуючи виразні інтонації дикторів Бі-бі-сі й відірвавшись від Діккенса, але притримуючи пальцем місце, де вона зупинилась.
– Звідки ти знаєш, що це незнайомець? – поставила я питання.
– Простіше простого, – була відповідь Даффі. – Це не ти, це не я, і це не Фелі. Місіс Мюллет порається на кухні, Доґґер надворі з поліцією, а тато не так давно хлюпався нагорі у ванні.
У мене ледь не зірвалося з язика, що це мене вона чула у ванній кімнаті, проте в останню хвилину я схаменулася: якщо ввернути слівце про ванну, то це неминуче викличе ущипливі зауваження стосовно моєї особистої гігієни. Але після всіх ранкових подій і моєї знахідки на городі я гостро відчула бажання помитися.
– Як видно з усього, його отруїли, – сказала я. – Тобто незнайомця.
– Заковика завжди в отруті, чи не так? – припустила Фелі, перебираючи пасемця свого волосся. – Принаймні в моторошній детективній макулатурі. У такому разі він припустився трагічної помилки, скуштувавши страв місіс Мюллет.
Коли вона відсунула від себе липкі рештки вареного яйця, щось сяйнуло в моїй голові, немов жарини блиснули в каміні, але до того, як я встигла все розкласти по поличках, китиці думок розпалися.
– Послухайте таке, – і Дафна почала читати вголос. – Фанні Сквірс сідає писати листа:
«…на лиці мого батечка суцільна маска із сенців синіх і зелених, а також дві парти розтрощені. Ми змушині були тягти його вниз на кухню. Там він тепер і досі…
Після того, як ваш небєж, якого ви радили вчителем, скоїв це з моїм батечком і стрибнув на нього з ногами й лаївся так, що моєму перу забрагне сили, він у несамовитому шалі накинувся на мою матінку, жбурнув її на землю й на декілька дюймів всадив їй у голову гребінець. Іще б трохи й він увігнався б їй у череп. Ми маємо медичну посвєдку, що, коли б це сталося, черипаховий гребінець пошкодив би мозок». Тепер послухайте ще цей уривок: «Потому я та мій брат стали жертвами його люті, від якої ми дуже потерпіли, що наштовхує нас на тревожну думку, що якісь ушкодження завдані нашим нутрощам, бо ж видимих прикмет насильства зовні немає. Я голосно зойкаю увесь час, поки пишу…».[25]
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!
Похожие книги на "Солоденьке на денці пирога"
Книги похожие на "Солоденьке на денці пирога" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Отзывы о "Алан Бредлі - Солоденьке на денці пирога"
Отзывы читателей о книге "Солоденьке на денці пирога", комментарии и мнения людей о произведении.