Алан Бредлі - Солоденьке на денці пирога

Все авторские права соблюдены. Напишите нам, если Вы не согласны.
Описание книги "Солоденьке на денці пирога"
Описание и краткое содержание "Солоденьке на денці пирога" читать бесплатно онлайн.
Юна Флавія – гідна спадкоємиця геніального Шерлока Голмса та спостережливої міс Марпл. Їй одинадцять, і її вважають темним боком Ненсі Дрю. За допомогою хімії вона творить дива не менш приголомшливі, ніж Гаррі Поттер за допомогою заклять та чарівної палички. Флавія влаштує справжні інтелектуальні перегони з інспектором поліції Г’ювіттом у пошуках викрадача рідкісної помаранчевої марки ціною в мільйон. І похмурий маєток, і тихе англійське селище, і престижна школа для хлопчиків – усюди вона буде на півкроку попереду. Навіть коли віч-на-віч зустрінеться зі справжнім убивцею…
Я вкотре переконалась, що все геніальне – просте.
Букшоу був домівкою для нашого роду, роду де Люсів, із давніх-давен. Теперішній будинок у георгіанському стилі побудували на місці автентичного єлизаветинського, який дощенту спалили селяни, запідозривши де Люсів у прихильності до оранжистів. Дарма що ми були ревними католиками протягом чотирьох століть і залишались такими донині, на цей факт розлючені жителі Бішоп-Лейсі не звертали уваги. «Старий дім», як його називали, злизало вогнем, новий же, споруджений замість нього, мав уже понад двісті років.
Відтак Ентоні й Вільям де Люси, наші предки, не порозумілися щодо Кримської війни й зіпсували оригінальний план дому, прибудувавши згодом по крилу: Вільям – східне, а Ентоні – західне.
Кожен усамітнився у своїх володіннях і заборонив іншому й ногою ступати за межу, яка чорною лінією перетинала маєток навпіл від вестибюля через фойє й до вбиральні дворецького, що за дальніми сходами. Дві їхні вікторіанські прибудови із жовтої цегли, котрі обхоплювали будинок, наче зв’язані крила намогильного янгола, на мій погляд, надавали великим вікнам і віконницям у георгіанському стилі, що ними вирізнявся фасад Букшоу, бундючного й здивованого вигляду старої діви, чиє волосся збите в надто тугий вузол.
Наступний із де Люсів Тарквін, або Тар, як його називали, занапастив те, що обіцяло стати блискучою кар’єрою хіміка, унаслідок скандального нервового зриву: його відрахували з Оксфорду того літа, коли королева Вікторія відзначала срібний ювілей.
Тоді ж поблажливий татусь Тара, дбаючи про слабке здоров’я нащадка, не пошкодував коштів на те, щоб обладнати лабораторію на горішньому поверсі східного крила Букшоу. У лабораторії всього вистачало: тут було німецьке скло, німецькі мікроскопи, німецький спектроскоп, мідні хімічні терези з Люцерна й складної форми гейслерова трубка,[6] видута зі скла, що до неї Тар міг приєднувати електричну котушку, вивчаючи процес флюоресценції різноманітних газів.
Мікроскоп Лейтца[7] розмістили на столі біля вікна; його мідний корпус дотепер іскрився теплим блиском, як і того дня, коли його привезли на запряженому поні візку із залізничної станції в Букшоу. Його дзеркало, призначене відсвічувати, можна було нахилити так, щоб спіймати перші бліді промені вранішнього сонця, однак для використання в похмурі дні і в темний період доби його було оснащено парафіновою лампою лондонської фірми Девідсона й К°.
Тут був навіть людський скелет на підставці, обладнаній коліщатами. Цю штукенцію подарував Тарові, щойно йому виповнилося дванадцять, видатний натураліст Френк Бакланд – той самий, чий батько з’їв муміфіковане серце короля Людовіка XIV.
Якщо окинути оком три стіни лабораторії, можна побачити, що від підлоги до стелі їх заповнювали засклені шафи, дві з яких були заставлені рядами хімікатів у скляних аптечних мензурках. На кожній із них було наклеєно ярлик, підписаний акуратним каліграфічним почерком Тара де Люса, котрий, урешті-решт, ухопив Бога за бороду й пережив усіх. Він помер 1928 року в шістдесятирічному віці – посеред цього хімічного царства його мертве тіло й знайшла економка. Він і далі придивлявся неживим оком до чогось в улюбленому Лейтці. Подейкували, що він вивчав розклад першого ступеня п’ятиокису азоту, і якщо взяти це на віру, тоді йому належить перше письмово зафіксоване дослідження реакції, яка згодом призвела до винайдення атомної бомби.
Лабораторію дядька Тара зачинили. Довгі роки вона перебувала в задушливій тиші, припадаючи порохом, доки те, що тато називав «чудернацькими здібностями», не почало проявлятися, і я забажала господарювати там.
Згадка про той дощовий осінній день, коли Хімія увійшла в моє життя, дотепер сповнює мені душу відрадою.
Я напропале видряпувалась на книжкові шафи в бібліотеці, підкорюючи їхні верхівки, як славетна альпіністка, аж раптом моя нога зіслизнула й на підлогу бебехнулася здоровенна книга. Узявши її до рук і розгладжуючи зім’яті сторінки, я вгледіла, що вони рясніють не лише стрічками слів, а й купою малюнків. На декотрих були зображені позбавлені тіла руки, що наливали всілякі рідини в дивовижні за формою скляні посудини, які здавалися мені музичними інструментами з іншого світу.
Книжка мала назву «Основи хімії», і незабаром я довідалася, що «йод» походить від слова, що означає «ліловий». Мені також стало відомо, що «бром» має грецьку етимологію й відсилає до огидного слова «сморід». Я поклала собі так: знати ці речі – мій обов’язок! Я запхала грубий червоний том під светр і віднесла його нагору, до своєї лабораторії. Тільки значно пізніше мені впало в око виведене на форзаці ім’я – Г. де Люс. Це була книжка Гаррієт.
Відтоді я завела собі звичку просиджувати за цією книгою кожну вільну хвилину. Траплялися вечори, що я не могла дочекатися, коли всі ляжуть спати. Так я побраталася зі світом, таємно відкритим мені книжкою Гаррієт.
Тут мені тішила серце характеристика всіх лужних металів: металів із казковими назвами на зразок літію й рубідію; лужноземельних, як-от стронцій, барій і радій. Я землі не чула під собою від задоволення, прочитавши, що відкриття радію належить жінці – мадам Кюрі.
Потім ішлося про отруйні гази – фосфін, арсин (один слоїк якого, як повідомлялось, містив смертельну дозу), пероксид нітрогену, сірководнева кислота… І їм не було кінця-краю. Коли я з’ясувала, що в книжці наведено докладні інструкції для створення цих речовин, то почувала себе на сьомому небі.
Щойно я навчилася розуміти хімічні рівняння, подібні до K4FeC6N6 + 2К = 6KCN + Fe (де описано, що відбувається, коли для отримання ціанистого калію жовту кров’яну сіль нагрівають із калієм), переді мною відкрився всесвіт: я ніби натрапила на книгу з рецептами, що раніше належала лісовій чаклунці.
Мої думки безповоротно заполонила й непокоїла одна річ, а саме: яким чином усе на світі, усі творіння – геть-чисто всі! – утримуються воєдино незримими хімічними зв’язками, і за дивну, невимовну розраду мені правило те, що де-небудь, хай навіть на власні очі цього не побачиш на земному падолі, є справжня стабільність.
Спочатку книжка й занедбана лабораторія, яку я виявила ще дитиною, посідали окремі комірки в моєму мозку. Але коли я пов’язала їх між собою, моє життя наповнилося новим сенсом.
Тут, у лабораторії дядька Тара, полиця над полицею стояли книги з хімії, котрі він дбайливо складав, і незабаром мені стало ясно, що, доклавши трохи зусиль, більшість із них я зможу осягнути.
Опісля по моїх зубах були вже й прості експерименти. Я намагалася дотримуватись інструкцій до найменшої букви, звісно, не минулося без вибухів і прикрих запахів, але що менше про це говорити, то краще.
Із часом мої записники помітно грубішали. Моя праця набула більшої витонченості тоді, коли я прозріла таємниці органічної хімії, і мене тішили нововідкриті відомості про те, що так легко можна дістати з природи.
Але найпаче мене вабили отрути.
Вимахуючи бамбуковою тростиною, витягнутою в холі з підставки для парасольок у формі слонячої ноги, щоб розчистити собі шлях серед заростей, я побачила, що тут, на городі, усе було мокре від нічного дощу, а високі стіни із червоної цегли не пропускали достатньо сонячного тепла.
Доводилося продиратись крізь залишки торішньої нескошеної трави, плентаючись уздовж стіни.
Урешті-решт я знайшла те, що шукала, – галявину з яскравими листочками, ясно-червоний полиск яких робив їхні трилисті жмутки легко впізнаваними серед іншого різнотрав’я. Вихопивши бавовняні садові рукавички з-за пояса, де вони були заздалегідь припасовані, й натягнувши їх, я взялась до роботи, голосно насвистуючи на свій манір «Бібіді-бобіді-бу».[8]
Згодом, під прихистком мого sanctum sanctorum – святая святих, – я натрапила на цю чудову фразу в біографії Томаса Джефферсона[9] й перейняла її, – я напихала барвисте листя у скляну реторту, намагаючись не скидати рукавичок, доки це блискуче листя повністю не утрамбувалося в ній. Далі на черзі моя улюблена частина.
Я заткнула реторту й припасувала її з одного боку до колби з окропом, а з іншого – до скляної спірально закрученої рурки-конденсатора, відкритий кінець якої нависав над порожньою мензуркою. Вода вирувала, і я не зводила очей з того, як пара знаходить собі шлях через рурку до реторти з листям. Листя почало закручуватися і м’якшати, коли гаряча пара відкривала крихітні пори, виточуючи олії, що були основою живої рослини.
Я була переконана, що саме так стародавні алхіміки практикували своє мистецтво – вогонь і пара, пара і вогонь. Дистиляція.
Як часто ця справа змушувала мене не тямити себе від радощів!
Дистиляція. Я промовила це слово на повний голос:
– Дистиляція!
Охоплена молитовним тремом, я спостерігала, як пара остуджувалася й поволі збиралася в спірально закрученій рурці. Коли ж перша прозора крапля рідини зависла на вінцях рурки й по якомусь часі з виразним «крап» упала в резервуар, що був напоготові, я аж руки стиснула від захвату.
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!
Похожие книги на "Солоденьке на денці пирога"
Книги похожие на "Солоденьке на денці пирога" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Отзывы о "Алан Бредлі - Солоденьке на денці пирога"
Отзывы читателей о книге "Солоденьке на денці пирога", комментарии и мнения людей о произведении.