Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

• Название: Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
• Автор: Владимир Владко
• Жанр: Научная Фантастика

---

Але нiколи ранiше нi на фотографiях, нi навiть у найбiльшому телескопi Кримської обсерваторiї, куди час вiд часу дозволяла їй зазирнути мати, Галi не доводилося бачити срiбний Мiсяць таким прекрасним, яким був вiн зараз! У телескопi Мiсяць завжди нерухомо i мертво висiв мiж мерехтливими зiрками на синьому фонi неба. Iнодi здавалося, що вiн ледве здригався, - i Галя знала: це пояснюється коливаннями повiтря в земнiй атмосферi, це тiльки здається так... А насправдi - Мiсяць зовсiм-зовсiм мертвий, на його срiбних горах i чорних долинах немає й не може бути нiякого життя. Мiсяць завжди справляв на Галю враження холодної, наскрiзь промерзлої скляної кулi, яка навiть порепалася вiд лютого морозу.

Зараз Мiсяць чомусь виглядав по-iншому. Щоправда, вiн такий самий холодний, але не мертвий. Мабуть, таке враження складалося вiд того, що на екранi перископа Мiсяць рухався, був зовсiм близько вiд Землi i не висiв самiтно на пустинному небозводi. А може бути - там все-таки є що-не-будь живе?

Але ось Мiсяць якось зразу майже перестав вiддалятися вiд Землi, видимий рух його уповiльнився, вiн уже не намагався вiдiрватися i пiти в простiр. Так буває i на Землi, пiд час сходу Мiсяця, коли вiн, щойно показавшись над обрiєм, спочатку пiдiймається швидко-швидко, а потiм уповiльнює рух по небу i пливе вгору вже ледве помiтно.

Академiк Риндiн щось записував у книзi спостережень. Вчений знав, якими важливими i цiнними згодом можуть виявитися навiть найдрiбнiшi деталi його спостережень у польотi. Тому вiн не пропускав нагоди заглибитися в такi записи. Втiм, на цей раз навiть не вченому, а й звичайному спостерiгачевi було б що записати, i досить докладно: вперше в iсторiї людства люди спостерiгали не з Землi, а з космосу, як сходить Мiсяць, схований доти за величезним диском нашої планети.

Галя Рижко бачила, як на сторiнках грубого зошита, що лежав перед Риндiним, один за одним виникають чiткi рядки записiв. Вона думала: з яким iнтересом вивчатимуть цi записи на Землi, коли астроплан повернеться з подорожi! I яка шкода, що вченi на Землi не зможуть на власнi очi побачити те, що вона з Миколою Петровичем щойно спостерiгала на екранi перископа!

Немовби вгадавши її думки, Риндiн вiдiрвався од записiв i сказав:

- До речi, треба замiнити плiвку в фотоавтоматi. Галю, стежте уважно, як я це робитиму. У подальшому такою замiною будете займатися ви, а не Ван Лун. Це ввiйде до ваших обов'язкiв.

У Галi знову перехопило подих вiд радостi.

- Мої обов'язки? - не вiрячи своїм вухам, перепитала вона.

- Так, звичайно, - незворушно пiдтвердив Риндiн. - I у вас таких обов'язкiв буде чимало. Якщо ви вже опинилися тут, будемо навантажувати, аж доки не почнете скаржитися.

- Скарг нiколи не буде, Миколо Петровичу, - переконано вiдповiла Галя. Здiйснюються найзаповiтнiшi її мрiї: вона братиме участь у науковiй роботi експедицiї! Ох, мамо, мамо, якби ти тiльки знала!

Микола Петрович помiтив, яка радiсть освiтила обличчя дiвчини.

- Гаразд, гаразд, там подивимося, - буркнув вiн. - От як завалимо вас роботою, тодi й перевiримо, чи не поскаржитеся ви! А поки що - знайомтеся з фотоавтоматом. Вiн установлений паралельно з перископом i включається повертанням цiєї рукоятки.

У кiлькох словах Риндiн пояснив Галi, як замiнювати касети з плiвками, якими заряджався апарат. I правда, це було зовсiм просто, дiвчина засвоїла пояснення вiдразу.

- Миколо Петровичу, це значить, що автомат сфотографував i вихiд Мiсяця з-за Землi, яким ми милувалися? - спитала вона, коли Риндiн закiнчив свої пояснення.

- Звичайно. Я включив його зразу ж, тiльки-но почався вихiд. I автомат акуратно робив своє дiло. А для того, щоб докладнiше зафiксувати це iнтересне явище, я навiть прискорив його дiю, автомат робив вдвоє бiльше знiмкiв на хвилину, нiж звичайно. I тепер тут, у цiй алюмiнiєвiй коробцi, лежать наслiдки його роботи: двадцять п'ять метрiв знятої плiвки, наполовину присвяченi виходу Мiсяця з-за Землi. Це буде непогана частина великої серiї фотографiй, зроблених за час нашої космiчної подорожi. Буде чим зацiкавитися i вченим, i широкiй публiцi, коли ми повернемося на Землю. До речi, друже мiй, що скажуть рiднi, довiдавшися про ваше зникнення?

Запитання Миколи Петровича торкнулося найболючiшого мiсця Галиної душi. Це було саме те, що мучило її бiльш за все. Одна справа - зважитися на щось, навiть найвiдчайдушнiше: тодi зопалу все iнше здається неважливим, другорядним. Зате потiм, коли все вже зроблене, коли вiдрiзанi всi шляхи назад, - тодi зовсiм iнше дiло. Тодi починають мучити iншi думки, якi ти ранiше навмисно вiдганяла вiд себе. Рiднi... це значить - мама, мила, турботлива, яка не раз тривожно казала їй: "Ой Галинко, бережись, палка ти голово! Не доведуть тебе до добра твої божевiльнi захоплення то одним, то iншим!"

- Бачте, Галю, - продовжував Риндiн лагiдно, - я уявляю собi, як хвилювався б я сам, коли б раптом отак зненацька зникла моя дочка. Невже рiднi абсолютно нiчого не знали про вашi намiри?

- Я розкажу вам, Миколо Петровичу! - Галя вирiшила не приховувати нiчого. - Моя мама трошечки знала... я багато говорила з нею про те, як менi хочеться полетiти з вами. Ну, звiсно, вона тiльки смiялася, вiдповiдала, що це, мовляв, дитячi вигадки. Хiба її переконаєш? А вiд'їжджаючи, я залишила листа, в якому написала, що обов'язково полечу. Вона, я гадаю, все одно не повiрила, мабуть. А тепер... тепер вона, звiсно, ще теж нiчого не знає, думає, що я в iнститутi.

Микола Петрович пiдвiвся.

- Нi, вона вже не думає так, Галю, - сказав вiн твердо.

- Що? - дiвчина спантеличено поглянула на нього.

- Вона вже не думає так, - повторив Риндiн. - Ще ввечерi, коли ви з Ван Луном були зайнятi готуванням вечерi, я в черговiй розмовi з Землею, з центральним постом керування, розповiв про вашу появу у нас. I просив сповiстити вашу матiр про це. Крiм того, я вiд iменi всiх членiв експедицiї передав наполегливу вимогу, щоб ваша мати приготувала до нашого повернення для вас добрячу порцiю березової кашi... чули, що це таке - березова каша? Ах, не доводилося? Шкода, шкода! Знаєте, дивлячись на вас, менi хочеться змiнити деякi мої старi-старi переконання. Я завжди вважав так званi тiлеснi покарання варварством. Але зараз менi чомусь здається, що хороша порцiя березової кашi була б для вас корисною... певна рiч, не тепер, а значно ранiше. Але, може статися, ваша мати задовольнить наше прохання, як ви гадаєте, громадянко?

У жартiвливому тонi Миколи Петровича Галя ясно вiдчула i серйознi нотки. Вона схилила голову: виправдовуватися, захищатися було нi до чого. I Микола Петрович так лагiдно докоряв їй, що чимсь нагадував Галi маму.

- Проте досить з цим, - раптом змiнив свiй тон Риндiн. - Будемо сподiватися, що все обiйдеться. А тепер ось що. Iдiть, друже мiй, до каюти. Якщо Ван Лун i Сокiл ще не прокинулися, будiть їх, досить потурати їм. Поснiдаємо - i до працi. Та й ви, мабуть, хочете їсти, чи не так? Зголоднiли трохи?

I звiдки вiн усе знає? Адже Галя, прокинувшись, вирiшила було продовжувати своє голодне тренування. А зараз - так хочеться їсти, так хочеться!

- Iдiть, iдiть. Як буде готово, покличте мене, я теж їсти хочу.

А коли Галина Рижко зникла за дверима рубки, Микола Петрович подивився їй услiд, похитав головою:

- Хороша дiвчина, але треба тримати її в руках. Хе-хе, голодне тренування, що ти скажеш?

I вiн знову заглибився в свої записи.

Роздiл сьомий,

який говорить про обов'язки учасникiв

експедицiї, про те, чому на Венерi, на

думку Вадима Сокола, повиннi iснувати

мегалозаври i археоптерикси, а також про

те, що навiть у мiжпланетному просторi

можуть траплятися зiткнення.

Незабаром у ракетному кораблi закипiла робота. Сокiл i Ван Лун почували себе нiяково, коли довiдалися, прокинувшись, що академiк пiдвiвся значно ранiше вiд них i давно вже зайнятий дiлом. Адже i в них так само було чимало роботи.

Як ми вже знаємо, кожен учасник експедицiї мав своє коло обов'язкiв, заздалегiдь розроблене пiд час пiдготовки подорожi. Але в першi ж таки днi польоту дещо змiнилося - насамперед через появу Галини Рижко, яка не тiльки з готовнiстю бралася за першу-лiпшу працю, аби бути корисною, але й старанно, точно її виконувала.

Найскладнiшою справою для Ван Луна були обов'язки штурмана астроплана, пов'язанi з копiткими обчисленнями: вони забирали найбiльшу частину його часу. Безумовно, саме в першому перiодi польоту Ван Лун мiг би займатися штурманською справою менше, нiж будь-коли в iнший час. Адже астроплан з початку польоту перебував пiд постiйним наглядом земних постiв керування. Зiркими очима радiолокаторiв цi пости стежили за польотом астроплана, вiдзначали на зоряних картах його шлях, провадили перевiрочнi обчислення курсу i з допомогою потужних радiоiмпульсiв примушували ракетнi двигуни корабля виправляти найменшу неточнiсть у напрямi. Та пiсля двох-трьох днiв польоту i виправляти вже не було чого. Астроплан лiг на бездоганно правильний курс, з якого вiн без якоїсь особливої причини вже не мiг збитися. Цей курс мусив з точнiстю годинникового механiзму привести його через сто сорок шiсть днiв до тiєї точки свiтового простору, де в цей час опиниться на своїй орбiтi Венера. Що ж тут робити штурмановi?