» » » » Харукі Муракамі - 1Q82. Книга перша


Авторские права

Харукі Муракамі - 1Q82. Книга перша

Здесь можно скачать бесплатно "Харукі Муракамі - 1Q82. Книга перша" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Современная проза, издательство Фоліо, год 2009. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Харукі Муракамі - 1Q82. Книга перша
Рейтинг:
Название:
1Q82. Книга перша
Издательство:
Фоліо
Год:
2009
ISBN:
978-966-03-4981-0
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "1Q82. Книга перша"

Описание и краткое содержание "1Q82. Книга перша" читать бесплатно онлайн.



«1Q84» — новий роман Муракамі — побачив світ у Японії 28 травня 2009 року, й увесь його стартовий наклад був розкуплений ще до кінця дня. Незвична назва твору — пряма алюзія на роман-антиутопію Джорджа Орвелла «1984».

Віра і релігія, кохання й секс, зброя і домашнє насилля, вбивство за переконанням і суїцид, втрата себе й духовна прірва між поколіннями батьків і дітей — усе це майстерно переплетено у детективному сюжеті роману, де події відбуваються у двох паралельних реальностях: Токіо 1984-го і Токіо, за висловлюванням головної героїні Аомаме, «незрозуміло якого (1Q84)» року. До видання увійшла перша книга роману Х. Муракамі «1Q84».






Та, власне, де вона зараз перебуває? Тло запису не давало Тенґо надто багато підказок щодо цього. Десь далеко гримнули двері. Дитячі вигуки, що начебто долітали через вікно. Невже дитячий садок? Сигнал великогабаритної вантажівки. Схоже, що Фукаері не перебуває у глибокому лісі. А в якомусь кварталі міста. Час — пізній ранок або відразу пополудні. А стук дверей, мабуть, вказує, що вона не сама.

Одне ясно: Фукаері з власної волі там переховується. Ніхто не примусив її наговорювати сказане на стрічку. Це видно по голосу й манері говорити. Хоча спочатку в її голосі відчувається напруження, вона, очевидно, вільно розповідає те, що думає.

«Сенсей має велику силу й глибокий розум. Але не меншу силу й розум мають також карлики. Остерігайтеся їх у лісі. Їм потрібні важливі речі які є в ньому. Щоб не зазнати шкоди від карликів треба помічати те чого вони не мають. У такому разі можна безпечно проходити лісом».

Тенґо ще раз прослухав цей уривок. Фукаері промовила його трохи скоромовкою. Відстань між реченнями була трохи короткою. Карлики можуть завдати шкоди і йому, й Ебісуно-сенсею. Але інтонація її голосу не свідчила, що вона вважає їх злими створіннями. Навпаки, відчувалося, що, на її думку, вони нейтральні. І ще один уривок привернув увагу Тенґо.

«Може карлики розсердилися що про них написано ієрогліфами».

Якщо справді карлики розсердилися, то, природно, серед об'єктів їхнього гніву опинився і Тенґо. Бо він — один із винуватців, який розголосив серед людей у письмовій формі новину про їхнє існування. І ніякого виправдання, що, мовляв, зроблено це без злого наміру, вони не приймуть.

А якої шкоди можуть завдати будь-кому карлики? Однак цього Тенґо не знав. Він ще раз перекрутив назад стрічку, поклав касету в пакет, а пакет — у шухляду. Ще раз надівши дощовика і шапку, він вирушив крізь дощ купувати продукти.


Цього ж вечора, після дев'ятої, подзвонив Комацу. І тепер Тенґо відразу, ще не піднявши слухавки, здогадався, що це його дзвінок. Тенґо читав у ліжку книжку. Після третього дзвінка повільно встав і взяв перед кухонним столом слухавку.

— Привіт, Тенґо-кун! — сказав Комацу. — Випиваєш?

— Та ні, тверезий.

— Мабуть, після тієї історії хочеться випити? — поцікавився Комацу.

— Справді, приємна історія, нічого не скажеш!

— Та ні, не дуже, гадаю, приємна. Хіба що з присмаком парадоксальної дивовижності.

— Як в оповіданнях Чехова.

— Твоя правда, — погодився Комацу. — Як в оповіданнях Чехова. Чудово сказано! Твої вирази завжди прості й влучні.

Тенґо мовчав. А Комацу провадив далі:

— Справа трохи ускладнилася. Поліція отримала від Ебісуно-сенсея прохання про розшук Фукаері й формально почала його. Але не взялася до роботи як слід, бо вимоги про викуп нема. Очевидно, тільки вдає, що відразу зреагувала на такий неприємний випадок. А от ЗМІ так просто цю справу не обійдуть. Мені вже кілька разів із газет надходили запити. Я, звісно, посів тверду позицію: мовляв, нічого не знаю, а тому поки що не маю що вам сказати. Та вони, напевне, вже докопуються до зв'язку між Фукаері й Ебісуно-сенсеєм, а також до біографії її батьків як революціонерів. Так що ці факти от-от вилізуть на поверхню. Передусім завдяки штатним і позаштатним журналістам тижневиків. Вони налетять, як акули, що почули запах крові. Всі вони дуже спритні й не випустять з рота того, що вкусили. Бо на цьому живуть. Невтручання в приватне життя і поміркованості від них сподіватися не варто. Бо вони сильно відрізняються від таких флегматичних молодих колег, як ти, Тенґо-кун.

— А тому й мені треба остерігатися?

— Саме так. Бажано рішуче подумати про свою безпеку. Бо невідомо, звідки й що вони винюхають.

У голові Тенґо спливла картина того, як маленького човна оточила зграя акул. Та це був лише один кадр, без виразного кінця. «Треба помічати те, чого не мають карлики», — сказала Фукаері. Власне, що це означає?

— Але ж, Комацу-сан, хіба Ебісуно-сенсей від самого початку цього не планував?

— Так, можливо, планував, — відповів Комацу. — І, мабуть, нас добряче використав. А втім, його намір на самому початку до певної міри був відомий. Бо він його зовсім не приховував. У цьому розумінні оборудка була чесна. Ми ж тоді могли заперечити: «Е ні, сенсей, це небезпечно. До нас не сідайте». Нормальний редактор, безперечно, так і вчинив би. Та, як ти знаєш, мене таким редактором не можна назвати. У той час справа вже зрушила з місця, і ми загорілися бажанням досягти свого. І тому трохи втратили пильність.

На тому кінці телефонної лінії настала мовчанка. Коротка, напружена.

— Виходить, що ваш план на півдорозі перехопив Ебісуно-сенсей, — сказав Тенґо.

— Так справді можна сказати. Інакше кажучи, його задум узяв гору над нашим планом.

— І ви гадаєте, що Ебісуно-сенсей зможе успішно погасити цей галас?

— Думаю, що, звісно, зможе. Бо він — людина з глибокими знаннями і самовпевнена. Можливо, йому це під силу. Та навіть якщо цей галас перевершить його сподівання, справа може так просто не скінчитися. Бо навіть у найрозумнішої людини здібності обмежені. А тому краще міцно прив'язуватися ременями.

— Але ж у літаку, який падає, це вже не допоможе.

— Принаймні заспокоїть.

Тенґо мимоволі всміхнувся. Щоправда, безсилою усмішкою. «І в цьому вся суть справи? Не дуже приємної і, можливо, з присмаком парадоксальної дивовижності?» — подумав він.

— Мені прикро, що я втягнув тебе в таку справу. Чесно кажу, — безвиразним голосом сказав Комацу.

— Та мені байдуже. Особливо втрачати мені нічого. Не маю ні сім'ї, ні суспільного становища, ні блискучого майбутнього. Найбільше переймаюся долею Фукаері. Їй тільки сімнадцять.

— Звичайно, й мене це хвилює. Не може не хвилювати. Та хоч би що ми зараз думали, нічого вже не вдіємо. А тому міцно до чогось прив'яжімося, щоб поривчастий вітер не здув. Поки що варто стежити за газетами.

— Зараз я стараюся їх щодня читати.

— Це добре, — сказав Комацу. — До речі, ти не здогадуєшся, де Фукаері могла б бути? Будь-які дані варті уваги.

— Не здогадуюся, — відповів Тенґо. Він не любив брехати. Крім того, Комацу мав сильну інтуїцію. Але цього разу, здається, не помітив, як ледь-ледь тремтить голос Тенґо. Бо його голову переповнювали власні проблеми.

— Коли що, то знову подзвоню, — сказав Комацу й обірвав розмову.

Поклавши слухавку, Тенґо насамперед взяв склянку й налив у неї віскі «Bourbon» сантиметрів на два. Як казав Комацу, після телефонної розмови треба було випити.


Як завжди, у п'ятницю прийшла заміжня подруга. Дощ перестав, але небо все ще суцільно вкривали сірі хмари. Вони злегка перекусили й забралися в ліжко. Під час сексу Тенґо думав про се, про те, але цим не псував радості від любощів. Вона вміло, як завжди, витягувала з нього статеву жагу, що в ньому накопичилася за тиждень. І сама отримувала від цього повне задоволення. Як здібний бухгалтер-експерт з оподаткування, який відчуває глибоку радість від складних операцій з цифрами в рахунковій книзі. Та все-таки вона, мабуть, здогадувалася, що увага Тенґо прикута до чогось іншого.

— Схоже, що віскі значно поменшало, — сказала вона. Її рука, ніби насолоджуючись наслідками сексу, лежала на його міцних грудях. На її безіменному пальці красувалася обручка з блискучою перлиною. Подруга натякала на пляшку «Wild Turkey», що вже давно стояла на шафі. Як більшість жінок, що мають статевий зв'язок з молодшими чоловіками, вона звертала увагу на дрібні навколишні зміни.

— Останнім часом я часто прокидаюся серед ночі, — відповів Тенґо.

— Не кохався?

Тенґо хитнув головою.

— Ні, не кохався.

— Робота просувається добре?

— Поки що успішно. Принаймні кудись рухається.

— І все-таки щось тебе начебто тривожить.

— Та ні. Лише не можу заснути. Нема чим особливо тривожитися. Але досі я звичайно міцно засинав.

— Як мені тебе жаль! — сказала подруга, лагідно масажуючи яєчка долонею руки з обручкою. — Ну, то що? Бачиш погані сни?

— Снів майже не бачу, — відповів Тенґо. І це була правда.

— А от я часто бачу сни. Завжди той самий. Уві сні ловлю себе на думці, що я вже його бачила. Тобі це не здається дивним?

— Який сон, наприклад?

— Ну, наприклад, сон про хатину в лісі.

— Про хатину в лісі, — повторив Тенґо. Він подумав про людей у лісі. Про гіляків, карликів, Фукаері. — Яка це хатина?

— Ти справді хочеш послухати мою розповідь? Тобі не буде нудно слухати про чужий сон?

— Зовсім ні. Я готовий слухати, — щиро сказав Тенґо.

— Я йду сама лісом. Не таким глибоким і зловісним, у якому загубилися Гензель і Ґретель. Не густим і досить світлим. Надворі тепло. Іду пополудні в радісному настрої. Коли це бачу перед собою хатину з димарем і невеличким ґанком. Вікна в ній завішані крапчастими фіранками. Одним словом, хатина з приємним зовнішнім виглядом. Стукаю у двері і кажу: «Добридень!». Відповіді нема. Ще раз стукаю, сильніше — двері самі відчиняються. Стояли незачиненими. Заглядаю в хатину, попереджаючи: «Добридень! Тут хтось є? Я заходжу». — Ніжно погладжуючи яєчка, подруга дивиться на Тенґо. — Розумієш мій настрій?


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "1Q82. Книга перша"

Книги похожие на "1Q82. Книга перша" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Харукі Муракамі

Харукі Муракамі - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Харукі Муракамі - 1Q82. Книга перша"

Отзывы читателей о книге "1Q82. Книга перша", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.