Харукі Муракамі - 1Q82. Книга перша

• Название: 1Q82. Книга перша
• Автор: Харукі Муракамі
• Издательство: Фоліо
• Жанр: Современная проза
• Год: 2009
• ISBN: 978-966-03-4981-0

«1Q84» — новий роман Муракамі — побачив світ у Японії 28 травня 2009 року, й увесь його стартовий наклад був розкуплений ще до кінця дня. Незвична назва твору — пряма алюзія на роман-антиутопію Джорджа Орвелла «1984».

Віра і релігія, кохання й секс, зброя і домашнє насилля, вбивство за переконанням і суїцид, втрата себе й духовна прірва між поколіннями батьків і дітей — усе це майстерно переплетено у детективному сюжеті роману, де події відбуваються у двох паралельних реальностях: Токіо 1984-го і Токіо, за висловлюванням головної героїні Аомаме, «незрозуміло якого (1Q84)» року. До видання увійшла перша книга роману Х. Муракамі «1Q84».

---

— А хіба я схожа на грабіжницю?

Аюмі кивнула.

— Як би вам сказати… Щось таке у вас є. Навіть якщо ви не Фей Даневей з автоматом у руках.

— Мені автомат не потрібний, — сказала Аомаме.

— Але повернімося до секти «Сакіґакі», про яку була мова раніше, — сказала Аюмі.

Вони зайшли у невеличкий ресторан «Chianti Iikura» з італійською кухнею, відкритий до пізньої ночі, й там, попиваючи «Chianti», злегка повечеряли. Аомаме з'їла салат з тунцем, Аюмі — італійські галушки з васильковим соусом.

— Слухаю, — погодилася Аомаме.

— Я нею зацікавилась й особисто дещо розвідала. Та чим глибше я докопувалася, тим більшою ставала моя підозра. Назвавшись релігійною організацію, вона отримала ліцензію, але суть її не релігійна. Її віровчення, так би мовити після деконструкції, — це лише суміш релігійних символів. У ній спіритуалізм «нової ери»,[43] модний академізм, повернення до природи и антикашталізм помірно приправлені окультизмом. От і все. Конкретної суті в ній нема. Відсутність суті, так би мовити, є суттю цієї секти. За словами Маклухана,[44] засоби інформації — це послання.[45] У цьому разі краще й не скажеш.

— Маклухан?

— Я також читаю книжки! — невдоволено відповіла Аюмі. — Маклухан випередив епоху. Якийсь час він був популярним, і, мабуть, тому його всерйоз не сприймали, але загалом його висловлювання правильні.

— Тобто ви хочете сказати, що упаковка визначає вміст?

— Саме так. Особливості упаковки формують вміст, а не навпаки.

Аомаме задумалася над цим.

— Суть «Сакіґакі» як релігійної організації незрозуміла, та, незалежно від цього, люди до неї тягнуться. Ви це хочете сказати?

Аюмі кивнула.

— Не скажу, що страшно багато, але й немало. А коли люди прибувають, то приносять гроші. Це ж природно. І якщо запитати, чим секта притягує стільки людей, то, гадаю, насамперед відсутністю в ній релігійності. Вона здається дуже чистою, інтелектуальною й системною. Одним словом, не вбогою. І саме це приваблює нове покоління людей — фахівців і дослідників. Стимулює їхню інтелектуальну допитливість. Вони відчувають, ніби досягли того, чого не могли досягти в реальному світі. Відчувають на дотик. Тож вірні з інтелігентного середовища, наче офіцерська еліта у війську, формують сильний мозок секти.

Крім того, її керівник, якого називають «лідером», очевидно, досить харизматична особа. Всі глибоко шанують його. Так би мовити, цей чоловік виступає в ролі серцевини віровчення. За способом свого утворення секта близька до первісних релігій. І християнство на ранньому етапі більшою чи меншою мірою розвивалося подібним чином. Однак «лідер» секти зовсім не з'являється перед людьми. Нікому невідомо, який у нього вигляд, як його звати й скільки йому років. Зовні створюється враження, ніби секта управляється колегіально, хоча роль керівника виконує окрема людина, яка представляє її на офіційних урочистостях, та насправді ця людина — звичайна маріонетка. У центрі системи, очевидно, перебуває загадковий «лідер».

— Цей чоловік, напевне, хоче приховати своє походження.

— Мабуть, має що приховувати або навмисне старається напустити на себе туман таємничості.

— А може, він огидний на вигляд?

— Можливо. Як потвора, якої світ не бачив, — сказала Аюмі, тихенько завивши, як чудовисько. — Так чи інакше, в секті, крім «лідера», надто багато того, чого не видно на поверхні. Одне з них — активна закупівля нерухомості, про яку я розповідала раніше по телефону. Назовні лише сама видимість. Охайні приміщення, вміла пропаганда, розумна теорія, вірні з колишньої професійної еліти, стоїчна аскетична практика, йога і спокій душі, заперечення матеріалізму, сільське господарство на основі використання органічних добрив, здорове повітря і прекрасна вегетаріанська дієта — усе це продуманий образ. Як реклама висококласної оздоровниці, вставлена у недільний випуск газети. Упаковка надзвичайно приваблива. Та під нею ознаки підозрілого задуму. Можливо, частково навіть нелегального. Таке враження, чесно признаюсь, склалося в мене від різних зібраних матеріалів.

— Однак поки що поліція не втручається.

— Може, потай щось і робить, але я цього не знаю. А втім, поліція префектури Яманасі начебто до певної міри відстежує поведінку секти. Це я відчула з телефонної розмови з відповідальним за цю справу працівником. Бо, що не кажіть, «Сакіґакі» породила «Акебоно», причетну до збройної сутички, але ще остаточно не з'ясовано, яким шляхом автомати Калашникова китайського виробництва потрапили сюди (існує лише припущення, ніби через Північну Корею). Можливо, «Сакіґакі» взято на замітку. Та оскільки це релігійна організація, то навпростець втручатися в її діяльність не можна. Бо вже проводилося розслідування на її території, яке показало її непричетність до збройної сутички. Тільки от що збирається робити служба безпеки, невідомо. Адже її діяльність повністю засекречена, а добрі стосунки з поліцією здавна не склалися.

— А про дітей, які перестали ходити до школи, нема більше відомостей?

— Нема. Здається, діти більше не виходять за ворота секти відтоді, як перестали відвідувати школу. Про них я нічого не дізналася. Інша річ, коли б стали наочними факти фізичного знущання над ними, але поки що їх нема.

— А яку інформацію дають про це люди, що покинули «Сакіґакі»? Напевне, є такі, що, розчарувавшись або не витримавши суворої аскетичної практики, вийшли з неї?

— Звісно, вступити в секту і вийти з неї можна. Одні, прибічники, вступають, а інші, розчаровані, покидають. Загалом вихід із секти вільний. Однак у такому випадку, згідно з укладеним письмовим договором, людині не повертають жодного гроша з великої суми, переданої як довічна пожертва під час вступу до секти. Колишні її члени створили товариство й стверджують, що «Сакіґакі» — небезпечний, антисоціальний культ, який займається шахрайством. Порушують проти неї судові справи, випускають невеликий журнал. Але їхні слабенькі голоси майже не мають бодай найменшого впливу на громадськість. Секта, забезпечивши себе здібними адвокатами, створила юридичну систему захисту, крізь яку не просочиться і крапля води, а порушені судові справи закінчуються нічим.

— А колишні члени секти нічого не пишуть про «лідера» або дітей?

— Не знаю, бо не читала їхнього журналу, — відповіла Аюмі. — Однак, за моїми даними, загалом усі колишні невдоволені члени секти — дрібнота. Секта «Сакіґакі» на всі заставки проповідує заперечення цінностей сучасного світу, а насправді де в чому вона ще відвертіший зразок класового суспільства. Між її керівництвом і рядовими членами існує різка межа. Люди без освіти й професійної підготовки до керівництва не потрапляють. Належати до серцевини секти, зустрічатися з її «лідером», благоговійно вислуховувати його вказівки має право лише її еліта. А от більшість, пожертвувавши свої кошти, проводить стерильні дні в чистій атмосфері, віддаючись аскетичній практиці, заглиблюючись у медитацію й працюючи в полі. Вони нічим не відрізняються від отари овець. Пастухи й собаки вранці виганяють їх на пасовисько, а ввечері приганяють на постій. Вони з нетерпінням очікують дня, коли їхнє становище в секті підвищиться і вони вперше зможуть побачити видатного Старшого Брата, але такий день усе ще не настає. А тому така більшість вірних майже нічого не знає про секту й навіть після виходу з неї не може надати цінної інформації. Вона навіть не бачила свого «лідера».

— А з еліти ніхто не покинув секти?

— За результатами мого розслідування, таких прикладів нема.

— Виходить, тим, що знають таємниці системи, покидати секту не дозволяється?

— Бо в такому разі можуть настати досить драматичні наслідки, — сказала Аюмі. І коротко зітхнула. — Аомаме-сан, скажіть, історія про зґвалтування дівчини не викликає сумніву?

— Ні, не викликає, але на даному етапі остаточних доказів поки що нема.

— Ґвалтування в секті здійснювалося організованим чином?

— І це ще невідомо. Однак жертва реально існує, я з нею зустрічалася. З дівчиною сталося велике нещастя.

— її буквально зґвалтували?

— Безперечно.

Скрививши губи, Аюмі над чимось задумалася.

— Зрозуміло. Спробую по-своєму втрутитись і розвідати.

— Тільки не перестарайтеся.

— Не перестараюсь, — відповіла Аюмі. — Бо, як бачите, я не даю промаху.

Аомаме та Аюмі скінчили вечерю, й офіціант прибрав тарілки. Відмовившись від десерту, вони попивали вино.

— Аомаме-сан, ви раніше казали, що в дитинстві чоловіки до вас не чіплялися. Це правда?

Зиркнувши на співрозмовницю, Аомаме кивнула.

— У нашому домі всі були дуже побожними й про секс узагалі не говорили. Так само, здається, поводились і люди навколо нас. Такої теми не можна було торкатись.