Олег Авраменко - Реальна загроза

• Название: Реальна загроза
• Автор: Олег Авраменко
• Жанр: Научная Фантастика

Випускник космічного коледжу Александр — син адмірала Бруно Шнайдера, який сімнадцять років тому організував спробу державного перевороту на планеті Октавія й сам загинув під час збройного заколоту. Через батька молодий пілот не може навіть мріяти про військову кар’єру; також для нього не знайшлося місця на цивільних міжзоряних кораблях. Проте, завдяки своїм непересічним здібностям і почасти — щасливому випадку, йому вдається вступити на службу до елітного дослідницького флоту, що займається вивченням Далекого Космосу.

Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...

---

— Капрале Тернер, — буденним тоном промовив Томасон. — Беріться до обов’язків помічника штурмана.

Єдиною людиною в рубці, кого це розпорядження застало зненацька, була чергова стюардеса. На щастя, не Ліна — сьогодні Крамер завбачливо переніс її зміну, цілком слушно розваживши, що прямодушна й безхитрісна дівчина не зможе приховати свого хвилювання за подругу і цим змушуватиме Елі ще дужче нервувати.

Виконуючи наказ шкіпера, Елі обережно, навіть трохи боязко, підступила до крісла помічника штурмана й сіла в нього. З ледь прихованими тремтливими нотками в голосі відрапортувала про готовність до несення вахти. Топалова поступово почала передавати їй контроль над допоміжними системами керування.

За півгодини я переконався, що загалом Елі справляється зі своєю роботою, виконує її старанно, але не дуже чисто, сказав би навіть — незграбно. Лише тепер, спостерігаючи за її діями, я повною мірою усвідомив, наскільки складніше керувати важкими кораблями порівняно з катерами й зоряними шатлами, на яких ми практикувалися під час навчання в коледжі. Тоді різниця в класі між нами майже не відчувалася — а зараз вона буквально волала про себе. Комп’ютер не міг виправляти всі похибки, що їх припускалася Елі, і причина на те була об’єктивна: сучасна наука не мала в своєму розпорядженні завершеної й вичерпної теорії вакууму, наші знання про процеси в інсайді часто-густо носили емпіричний характер, тому не можна було скласти програму для цілком автоматизованого керування кораблем. Живий пілот був необхідним доповненням до бортового комп’ютера; людський розум, хоч і поступався у швидкості й точності машинному, все одно залишався найдосконалішим комп’ютером у світі. Там, де навіть найкращі програми не могли збагнути, що відбувається з кораблем, пілот, спираючись на досвід та інтуїцію, приймав найвірніші і найоптимальніші рішення.

З інтуїцією в Елі було все гаразд, проте це не компенсувало браку досвіду і вправності. Вона старалася, старалась як могла, викладалась повністю, та все одно їй було далеко до будь-кого зі штатних пілотів „Маріани“. Проте Елі не зневірювалася від невдач, не дозволяла собі занепасти духом і з гідною захвату впертістю продовжувала робити свою справу. І в результаті, під кінець восьмигодинної вахти, при великій кількості дрібних хиб, на її рахунку не було жодної серйозної помилки.

Утім, мене це мало втішало. Намагаючись бути об’єктивним, я не міг не визнати, що Елі не годиться для такої відповідальної роботи. Поки що не годиться — їй потрібна практика. Та де ж вона отримає цю практику, якщо її повернуть назад у реакторний відсік?… Питання було суто риторичне.

За кілька хвилин до 16:00 прийшли заступати на вахту наші колеги з Четвертої групи. Разом з ними була й Ліна, чиє сьогоднішнє чергування старпом Крамер переніс із першої зміни на другу. Побачивши свою подругу за пультом помічника штурмана, вона вражено зойкнула. Четвертий пілот Михайленко тихо промимрив: „Щоб я здох!“ — висловивши тим самим думку решти трьох льотчиків.

Елі не озиралася, але явно відчувала на собі їхні погляди. Поза сумнівом, ці останні хвилини були для неї найважчими, проте вона гідно протрималась до закінчення вахти і за всіма правилами передала пост помічника штурмана своєму наступникові.

Коли наша група здала вахту, шкіпер розпорядився:

— Капрале Тернер, ви вільні. Топалова, Вебер, Вільчинський — за мною.

Ми перейшли з містка в капітанську рубку, де застали Павлова. Вочевидь, він провів тут усі вісім годин, або більшу їх частину, спостерігаючи за Еліною роботою.

— Погано, — без будь-якого вступу сказав капітан.

— Авжеж, кепсько, — погодився з ним командор.

Моє серце завмерло в очікуванні остаточного вердикту: „не годиться“, проте Павлов висловився інакше:

— Ваша група завжди мала найкращі показники. Власне, на те ви й Перша група. Але сьогоднішня вахта виявилася найгіршою за весь час польоту.

— Яка підсумкова ефективність? — поцікавився Вебер.

— Лише трохи більше сімдесяти п’яти. Прямо як у лінкора.

— Я чекала від Тернер гіршого, — зауважила Топалова. — Крім того, ми маємо зробити поправку на хвилювання. Це була її перша справжня вахта — учбові катери та шатли не рахуються, віртуальні тренажери також. У дівчини є потенціал.

— Певна річ, є, — не став заперечувати Томасон. — Але його ще треба реалізувати.

— Ми про це подбаємо, шкіпере. Ми доведемо, що талановиті випускники — а Тернер, безперечно, талановита, — не потребують тривалого стажування.

— Майте на увазі, — попередив Павлов, — це відіб’ється на ваших показниках.

— Не біда, капітане, впораємося. У нас сильна команда: я — перший пілот, Вебер — старший навігатор, а Вільчинський — найкращий на кораблі оператор занурення. — (Хай йому чорт, Топалова говорила про це цілком серйозно!) — Разом ми дамо раду недосвідченості Тернер. Можу взяти на себе персональну відповідальність…

Томасон урвав її:

— Вся відповідальність лежить на мені, лейтенанте-командоре. Це мій обов’язок і мій привілей. — Він стиха зітхнув, висунув ящик стола й дістав звідти нагрудний значок літно-навігаційної служби. — У начальника експедиції нема заперечень?

— Командир корабля ви, — знизав плечима Павлов. — Рішення за вами.

— Ну що ж, я вирішив. Беремо стажиста — перші в усій Ериданській Астроекспедиції. Тепер залишається владнати питання зі званням. Мічман — це забагато, Тернер ще має відстояти своє місце пілота. А ворент-офіцер… ні, не годиться. Прапорщику не місце в рубці керування. Тож нехай Тернер поки задовольниться сержантськими нашивками. За категорією E6. А далі видно буде. — З цими словами командор Томасон вручив мені значок. — Передайте їй це, суб-лейтенанте Вільчинський. І перекажіть, щоб рівно за годину вона прийшла до старшого помічника. На той час я віддам усі необхідні розпорядження.

Коли ми втрьох залишили капітанську рубку, Елі чекала нас у коридорі, неподалік від двох десантників, що охороняли вхід на місток. Вона спрямувала на мене погляд, у якому читалась надія і водночас — готовність змиритися з несприятливим для неї рішенням.

Я мовчки підступив до неї, зняв з її сорочки значок інженерної служби, а натомість почепив золоті крильця пілота. Тим часом Вебер узяв під козирок:

— Вітаю, сардж. Ласкаво просимо до нашої команди.

Елі тихесенько пискнула від захвату і навіть трохи похитнулася. Звісно, вона не збиралася падати, проте я не втратив такої нагоди і негайно обійняв її. Вебер добродушно підморгнув мені й подався до ліфта. Топалова затрималась.

— Дякую тобі, Яно, — щиро промовив я. — Ти нам здорово допомогла.

— Але не за ваші гарні очі, — коротко всміхнувшись, відповіла вона. — Хоча ви обоє мені дуже симпатичні. Я вчинила так із принципу — ми маємо довести штабному начальству, що Корпус у змозі виховувати власних льотчиків.

5

Решта дня була сповнена приємних клопотів. У призначений час Елі побувала у старшого помічника, який оформив усі необхідні для переведення документи, потім у канцелярії інтенданта, де її поставили на забезпечення за категорією E6, видали належне для сержанта обмундирування і вручили ордер на помешкання, відповідне її новій посаді. Хоча Гарсія був фактично відрахований з літно-навігаційної служби, старпом Крамер наказав не займати його каюту, але з такої нагоди Топалова звільнила свою, перебравшись нарешті в житловий відсік для старшого командного складу, де, власне, й було її місце після отримання звання лейтенанта-командора — в товаристві Томасона, Павлова, Крамера, головного інженера, головного інтенданта, начальника медслужби, командира десантного загону та професорів з наукової групи.

Процедура переселення й облаштування на новому місці затяглася до пізнього вечора, оскільки до Елі раз по раз заходили знайомі, щоб привітати з просуванням по службі. Майже в кожному такому випадку оголошувався тост, і Елі, дарма що пила буквально по краплині, під кінець порядно захмеліла. Та і я, чесно кажучи, був добряче напідпитку, а Топалова, що цілий вечір складала нам товариство, взагалі не обмежувала себе у випивці. Ми могли собі це дозволити — завтра наша група відпочивала, у нас був плановий вихідний.

Близько одинадцятої, коли паломництво до Елі припинилося, у нас, як це часто буває у п’яній компанії друзів, зав’язалася душевна розмова, і ми з Елі, несподівано для самих себе, поділилися з Топаловою своїми проблемами. Не знаю, що на нас найшло, раніше такого ніколи не траплялося. Можливо, причина в тому, що Яна трималася з нами на рівних, без найменшої зверхності, але водночас була на десять років старшою за нас і мала значно більший життєвий досвід.

— Далебі, любі мої, навіть не знаю, що вам порадити, — співчутливо сказала вона. — Ніколи не опинялася в такій ситуації. У мене, власне, й особистого життя майже не було. У льотчиків Астроекспедиції рідко складаються благополучні сім’ї. Чи, принаймні, пари. Ідеальний варіант — щоб обидва служили на одному кораблі. Як от ви… Але у вас інша проблема. Ви дорожите своєю дружбою, і вам справді є чим дорожити. Така дружба буває лише раз у житті, та й то не в усіх. І я чудово розумію ваш страх зруйнувати її. На твоєму місці, Елі, я б до дрижаків боялася втратити такого відданого друга, як Алекс. Адже заради тебе він не побоявся сунути голову в вовчу пащу. Якби сьогодні ти провалила випробування, то… ні, звичайно, його б не понизили, він і далі залишався б на гарному рахунку, але в його особистій справі з’явився б запис: „схильний до суб’єктивності в оцінці фахових навичок“. У майбутньому це б суттєво ускладнило йому отримання посади старшого пілота, а тим більше — шкіпера.