Олег Авраменко - Реальна загроза

• Название: Реальна загроза
• Автор: Олег Авраменко
• Жанр: Научная Фантастика

Випускник космічного коледжу Александр — син адмірала Бруно Шнайдера, який сімнадцять років тому організував спробу державного перевороту на планеті Октавія й сам загинув під час збройного заколоту. Через батька молодий пілот не може навіть мріяти про військову кар’єру; також для нього не знайшлося місця на цивільних міжзоряних кораблях. Проте, завдяки своїм непересічним здібностям і почасти — щасливому випадку, йому вдається вступити на службу до елітного дослідницького флоту, що займається вивченням Далекого Космосу.

Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...

---

— Якби моя воля, я б узагалі заборонила це слово. Тільки що, так одразу й артефакти. Жоден пригодницький фільм без них не обходиться. А мої наївні родичі сприймають це за чисту монету і після кожної експедиції дістають мене дурними розпитуваннями про ті містичні артефакти.

— Але щось там, у системі Аруни, таки є, — сказав я замислено.

— Ще б пак! — погодився Вебер. — Щось таке, завдяки чому Земна Астроекспедиція щороку вибиває з уряду купу бабла. А наше начальство вирішило примазатися до їхнього відкриття і теж отримати від держави товсту грошову цицьку… Атлантида! — він ласо примружився, мов кіт на думку про сметану. — Мушу визнати, звучить заманливо. І дуже перспективно.

2

Невдовзі життя на кораблі ввійшло в колію й потяглися звичайні польотні будні — для кого рутинні, а для мене святкові. Щоразу я приходив на вахту, як на перше побачення, а коли наставав час залишати місток, я поряд з утомою відчував легку гіркоту перед майбутньою розлукою. А у вихідні я нетерпляче очікував наступного дня, аби знову зануритись у роботу.

Ще під час тренувальних польотів мені вдалося переконати Томасона й Топалову, що я чудово справляюся з системами вакуумного занурення, ба навіть більше — на цьому посту вони визнали мене кращим за Гарсію. В кінцевому підсумку я став штатним оператором занурення, а Гарсія перекочував у крісло помічника штурмана — найменш престижне місце з усієї вахтової четвірки. І хоча ми час від часу мінялися постами, контроль над вакуумними емітерами залишався моєю постійною функцією, тоді як Гарсія, сідаючи за пульт занурення, просто заміщав мене. З огляду на це, великої симпатії він до мене не почував, але мені було начхати — за друга я йому не набивався.

Зрештою командор Томасон помітив, що неприязнь до мене з боку Гарсії дедалі міцнішає і вносить певну нервовість у нашу роботу. Реакція шкіпера була рішуча і цілком передбачувана — він негайно перевів Гарсію в іншу групу. Новий помічник штурмана, суб-лейтенант Козинець, на моє місце не претендував, тож ми з ним чудово порозумілися.

Елі щиро раділа моїм успіхам, а я так само щиро переживав за неї. Втім, поки вона трималася добре і навіть намагалася знаходити задоволення в своїй роботі. Я вірив, що в реакторному відсіку їй цікаво, проте розумів, що всі її думки спрямовані на місток.

На кораблі ми з Елі стали ще ближчі одне одному, ніж були раніше, коли навчались у коледжі й мешкали в одній квартирі. Ми проводили разом більшу частину свого вільного часу — старший помічник Крамер узяв до уваги наші анкетні данні і по можливості синхронізував її вахти з моїми, хоча ми про це й не просили.

Та, на жаль, наша близькість і далі залишалася суто платонічною. Ще до відльоту в Елі з’явилася нова подружка — Ліна Камінська з інтендантської служби, стюардеса, яка зазвичай чергувала на містку разом з нашою Першою групою. До її обов’язків належало готувати нам під час вахт сандвічі, каву, інші напої, а також виконувати різні дрібні доручення. Окрім того, вона ще працювала в медчастині, сподіваючись у майбутньому перекваліфікуватися зі стюардеси на медичну сестру. Це була напрочуд мила юна особа, що належала до того типу дівчат, які служать мовчазною прикрасою для будь-якого товариства. Ліна не претендувала на те місце, яке я займав у Еліному житті, а цілком задовольнялася вільним місцем у її ліжку. Я ж, як і раніше, задовольнявся тим, що був для Елі найдорожчим і найближчим другом…

Всупереч моїм сподіванням і розрахункам командора Томасона, переведення Гарсії в іншу групу, хоч і зняло напругу на нашій вахті, остаточно проблеми не розв’язало. Гарсія давно зазіхав на постійну посаду оператора занурення, а з переходом мого попередника на військову службу, він уже вирішив був, що це місце у нього в кишені. Аж тут з’явився якийсь шмаркач (цебто я) і потіснив його.

У своїй новій групі Гарсія також став помічником штурмана, що його нітрохи не задовольнило, і з кожним днем він ставав дедалі злішим і дратівливішим, часто скаржився знайомим, що до нього ставляться несправедливо. Нарікав то на моє інтриганство, то на підступність Топалової — мовляв, вона накинула на мене оком і тепер використовує своє службове становище, щоб забезпечити мені швидку кар’єру.

За порадою старшого помічника, командор Томасон часто садовив Гарсію за пульт штурмана, і в результаті виходило, що добру третину свого робочого часу той очолював вахту. Інший на його місці тільки радів би (наприклад, я), але в голові у Гарсії, схоже, зламався якийсь перемикач, і він розцінив це як жалюгідну подачку. Врешті-решт його неприязнь до мене переросла у відверту ворожість, і він поставив собі за мету зробити моє життя на кораблі нестерпним.

На жаль для мене, Гарсія був старожилом на „Маріані“, а я лише новачком, і багато хто з екіпажу, якщо й не підтримували його, то ставилися до нього зі співчуттям, а до мене — з упередженністю. Єдине втішало, що це не стосувалося літно-навігаційної служби. Оскільки конфлікт почався на професійному грунті, льотчики швидко розібралися, що до чого, і стали на мій бік — хто з переконаності в моїй правоті, а хто через те, що Гарсія вчинив неетично, коли надав розголосу нашим суто внутрішнім проблемам, образно кажучи, виніс сміття з хати.

Утім, поступово Гарсія втратив співчуття і серед решти команди. З дурного розуму він зазіхнув на те, що в умовах ізольованого від зовнішнього світу колективу з чотирьох сотень людей вважалося священним і недоторканим — він почав розбирати моє особисте життя. Якось один знайомий розповів мені, що Гарсія розпускає чутки, буцімто я консультувався у старшого корабельного лікаря з приводу зміни статі, нарікаючи на те, що моя подруга Елісон Тернер віддає перевагу жінкам і нехтує мною як чоловіком. Також Гарсія не оминав і самої Елі, стверджуючи, ніби вона виявилася таким нездарним пілотом, що її не захотіли брати навіть каботажником. Такі закиди дошкуляли Елі навіть дужче, ніж усі кепкування з наших стосунків.

Кілька разів Гарсію викликав для розмови Крамер, але тривалого ефекту це не давало. Напруга дедалі зростала, ситуація загрожувала вибухом. На тридцять другий день польоту цей вибух стався.

Наша Перша група здавала вахту Третій, до складу якої входив Гарсія. Коли я звільнив місце за своїм пультом, він раптом відштовхнув убік суб-лейтенанта Вайсмана, що мав змінити мене, а сам прудко усівся в крісло і, ніби нічого не сталося, відрапортував:

— Оператор занурення на вахту заступив!

Командор Томасон, який саме перебував на містку, суворо промовив:

— Пілоте Гарсія, це не ваше місце.

— Аж ніяк, сер, моє! — заперечив він і спробував був узятися до роботи.

Однак Томасон уже був готовий до цього і миттєво заблокував пульт занурення, перебравши контроль над вакуумними емітерами на себе.

— Суб-лейтенанте, вас звільнено від виконання обов’язків і заарештовано за непокору наказові командира. Залиште місток і йдіть на гаупвахту до подальших розпоряджень.

Зненацька Гарсія істерично зареготав і заходився безладно натискати кнопки і клацати перемикачами на пульті.

Шкіпер дав сигнал локальної тривоги. За якусь секунду в рубку увірвалося двоє високих кремезних хлопців із десантної служби — під час польоту вони виконували на кораблі поліційні функції, а ці двоє якраз стояли на варті перед входом на місток.

— Заарештуйте суб-лейтенанта Гарсію, — наказав їм Томасон. — І доправте його на гауп… ні, в медичний ізолятор.

Дужі десантники запросто висмикнули Гарсію з крісла і потягли до виходу. Він перестав сміятися й натомість зарадав. Видовище було жалюгідне й гидке.

Коли десантники з Гарсією залишили місток, командор Томасон втомлено розпорядився:

— Топалова, Вебер, Вільчинський, ви вільні. Пілот Козинець тимчасово залишається на посту помічника штурмана. Згодом я надішлю заміну.

Ми втрьох вийшли з рубки у пригніченому стані.

— Оце так скандал! — похмуро мовив Вебер.

— Та вже ж, — погодилась Топалова. — Такі зриви трапляються чи не в кожній дальній експедиції, але щоб серед льотчиків… Е, дарма шкіпер не дослухався до поради Крамера.

— Про що ти? — запитав я.

— Ще десять днів тому старпом пропонував усунути Гарсію від несення вахт. Тоді теж був би сканадал, але не такий, як зараз. Боюся, що тепер його кар’єрі гаплик. Принаймні в Астроекспедиції. — Ніби прочитавши мої думки, Топалова поклала руку мені на плече. — Тільки не бери дурного в голову, Алексе. Ти тут ні до чого. В усьому винен телепень Гарсія. І лише він один.

3

Як і слід було очікувати, інцидент з Гарсією наробив багато галасу. Чутки миттю розповзлися серед екіпажу, на ходу обростаючи вигаданими подробицями й перебільшеннями. В результаті найбільшу популярність здобула версія, що Гарсія у нападі божевілля намагався захопити керування кораблем, погрожуючи присутнім у рубці лазерним пістолетом (щоправда, де він його взяв, ніхто пояснити не міг).