» » » » Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)


Авторские права

Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

Здесь можно скачать бесплатно "Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Научная Фантастика. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Рейтинг:
Название:
Сивий Капiтан (на украинском языке)
Издательство:
неизвестно
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Сивий Капiтан (на украинском языке)"

Описание и краткое содержание "Сивий Капiтан (на украинском языке)" читать бесплатно онлайн.








- Та чув уже, що поїздом, - нетерпляче зауважив Валенто. - А звiдки? Куди?

Олесь мовчав. Думки його гарячково стрибали. Звiдки вiн їхав? Куди? Поїзд... це вiн пам'ятає. Поштовх, гуркiт... А що було перед тим? Треба згадати... дуже треба... Хiба ж можна не пам'ятати, звiдки вiн їхав?.. Поїзд... а перед тим - темно, i нiчого не видно, наче все завiшане чорною пеленою... Нема! Нiчого нема перед поїздом, нiчого не було! Ой, як це страшно! Звiдки?.. Куди?..

Валенто запитливо дивився на юнака. Обличчя його похмурнiшало.

- Не знаю! - з одчаєм вихопилося в Олеся. - Може, додому... Не знаю... нiчого не знаю, не пам'ятаю!

- Не пам'ятаєш? - здивовано повторив Валенто. - Слухай, хлопче...- В його голосi забринiли нотки пiдозрiння.- А ти не брешеш?

- Нi! Клянусь, нi! Я не знаю, що зi мною... Я хочу згадати - i не можу. Повiрте менi, я кажу правду!

I така щирiсть була в словах i голосi юнака, такий сум, так чесно дивилися його свiтло-сiрi, майже прозорi очi, що Валенто тiльки руками розвiв:

- Справдi, нiбито не брешеш... Але, мушу сказати, виходить зовсiм незрозумiла iсторiя... Олесь, росiянин... а як опинився тут - не пам'ятаєш. Дуже дивно! Кажеш, додому їхав? - раптом пожвавiшав вiн. - В Радянський Союз?

- Мабуть, так, - знову непевно вiдповiв Олесь. Видно було, що згадувати йому страшенно важко, нiби й фiзично боляче. На обличчi його з'явився вираз страждання, вiн зблiд.

- I ти комсомолець? - спитав Валенто.

- Так... А звiдки ви знаєте?

- Не дивно знати, коли в тебе на джемперi комсомольський значок, усмiхнувся Валенто. - Дивно iнше: з якого це часу люди розгулюють по фалангiстськiй Iберiї з комсомольськими значками на джемперi, хоч i пiд пiджаком?..

Олесь безпорадно дивився на Валенто: йому не було чого вiдповiсти... Вiн нiчого не знає, нiчого не пам'ятає...

- Слухай, Олесю, - вiв далi тим часом його спiврозмовник, наче з'ясовуючи щось сам для себе, - ти кажеш, що їхав додому. Гаразд. Але тодi в тебе є, мабуть, якiсь документи? З нашої благословенної країни жандармерiя так легко не випускає нiкого... та ще й до Радянського Союзу, овва! Мусить же в тебе бути посвiдчення чи перепустка, дозвiл, нарештi? Чи не так?

Олесь кивнув головою.

- А де ж вони тодi? Роздягаючи тебе, я переглянув усе, що було в кишенях. Нiяких документiв не знайшов. Може, вони десь схованi? Зашитi, чи що?

Олесь все так само безпорадно дивився на нього.

- Теж не знаєш? Так, так... Нi, ти, мабуть, не брешеш, - раптом розсмiявся Валенто Клаудо. - Бо кожен, хто бреше, вигадує звичайно щось хоч трохи переконливе. А з тобою виходить таке безглуздя, що й ради не даси... Ну, гаразд, спробуємо з iншого боку. Стiй, стiй! - гукнув вiн, наче щось згадав. I хитро спитав: - Якщо ти росiянин, тодi звiдки ти так добре знаєш iберiйську мову? Ну, кажи!

- Не знаю, - важко зiтхнув Олесь. Ах, як хотiлося йому вiдповiсти хоч що-небудь ясно, таке, що довело б його щирiсть! Але нiчого, нiчого вiн не пам'ятає...

Валенто безнадiйно махнув рукою:

- Знову те ж саме! Слухай, хлопче!

Вiн сiв на друге лiжко навпроти Олеся.

- Можливо, тобi пощастить згадати щось, коли я тобi розповiм, як ми знайшли тебе i як ти опинився тут. Ти ж тодi був непритомний i, очевидно, також нiчого не пам'ятаєш. Слухай.

Валенто коротко розповiв Олесевi про те, як вони знайшли його бiля мiсця залiзничної катастрофи, як агент полiцiї наказав везти непритомного юнака до жандармерiї.

- Ну, той агент був трохи неввiчливий, тому ми вирiшили делiкатно заспокоїти його, щоб вiн вiдпочив i отямився, - лукаво пiдморгнув Валенто, а тебе забрали до нашої машини. Що ти скажеш на це? Чому агент хотiв забрати тебе до жандармерiї? Що ти накоїв?

Олесь знизав плечима: i цього вiн не знає, не пам'ятає...

- Знову не можеш вiдповiсти? Що ж з тобою робити, зрештою?

- Може, я пiзнiше згадаю, - нерiшуче сказав юнак. - Але я, слово честi, нiчого не зробив поганого, запевняю вас! Дайте менi трохи одужати... Ви кудись пливете... дозвольте менi поки що лишитися на вашому кораблi... бо я ж не знаю й сам, що менi робити тепер... коли я нiчого не пам'ятаю...

Думки Олеся плутались; йому хотiлося сказати так багато, але навiть те, що вiн говорив, виходило незграбним. I вiд того на душi ставало ще гiрше. Адже й сам вiн на мiсцi цього нового знайомого дивувався б не менше i, мабуть, не вiрив би тим недоладним поясненням... А Валенто Клаудо ще й такий добрий, привiтний, вiд нього не хотiлося б щось приховувати. Ось i зараз на його широкому веселому обличчi грає така ясна посмiшка...

- Мабуть, у тебе, хлопче, взагалi дуже погана пам'ять. Адже ми умовилися з тобою говорити по-дружньому, по-простому, на "ти". Хiба ти забув? Дивись, щоб я бiльше не чув вiд тебе "викання". Це по-перше. А по-друге, звiдки ти взяв, що ми кудись пливемо?

- Та я ж на кораблi... i лiжко гойдається...

Клаудо голосно розсмiявся:

- Еге, та ти спостережливий, я бачу! Тiльки цього разу не вгадав. Ти зовсiм не на кораблi i нiкуди не пливеш. I до моря звiдси далеченько. Хоч ми до нього й наближаємось.

- А де ж я? - спитав Олесь здивовано.

- Згодом дiзнаєшся. Не поспiшай. Скажу лише, що ти - серед добрих людей. Вони вирiшили допомогти тобi - i все. Хоч, правду сказати, я вже й не знаю, як ми зможемо тобi допомогти, коли ти нiчого не пам'ятаєш про самого себе... Ну, гаразд, хай Капiтан розбереться. Як вiн вирiшить, так i буде... а ось i вiн сам!

Дверi кiмнати розчинилися. Через порiг переступив чоловiк у коричневiй шкiрянiй куртцi. Валенто Клаудо одразу пiдвiвся з лiжка, на якому сидiв, i випростався.

Чоловiк у шкiрянiй куртцi спинився посеред кiмнати, заклавши руки за спину. Вiн був середнього зросту, у чоботях, без шапки. Кучеряве волосся вiльно спадало на його високий блiдий лоб. Серед того каштанового волосся бiлiло велике сиве, наче срiбне, пасмо. Чисто виголене обличчя чоловiка з крупним, енергiйно окресленим ротом було спокiйне i впевнене. Сiрi очi пiд густими, кошлатими, немов зламаними пiд кутом бровами дивилися серйозно i вдумливо.

Мимоволi Олесь зробив рух, щоб хоч сiсти на своєму лiжку. Вiн не зводив очей з прибулого, який мав вирiшити його долю. Але чоловiк у шкiрянiй куртцi спинив його.

- Не треба, - мовив вiн. Голос його звучав м'яко, але владно. Вiн трохи повернув голову до Клаудо.

- Отже, Валенто? - так само коротко запитав вiн.

- Дуже цiкава i малозрозумiла iсторiя, Капiтане, - вiдповiв той. Хлопця звуть Олесем...

Той, кого звали Капiтаном, дещо здивовано поглянув на Клаудо.

- Так, Капiтане, - ствердив Валенто. - Вiн росiянин. Не заперечує, що комсомолець. Але найголовнiше - вiн нiчого не пам'ятає про себе. Нi звiдки їхав, нi куди, нi як вiн потрапив на поїзд - нiчогiсiнько! Проте добре знає iберiйську мову, немовби народився тут. Здається, що говорить правду. Хоча все це дуже дивно.

Чоловiк у шкiрянiй куртцi, слухаючи Валенто Клаудо, все так же мовчки дивився на Олеся, нiби вивчав його. Вiн пiдiйшов до юнака, не вiдриваючи вiд нього уважного погляду. Здавалось, його щось вразило у виглядi Олеся, бо вiн навiть трохи нахилився над лiжком. Десь у глибинi сiрих очей Капiтана немов ховався ледве помiтний вогник, який то спалахував, то згасав. Ось той вогник спалахнув ще раз, сiрi очi звузилися i знов розширилися. Капiтан одiйшов i звернувся до Клаудо:

- Змiнiть пов'язку, Валенто. Хворому можна встати з лiжка. Але потрiбен догляд. Доручаю це вам.

Клаудо кивнув головою.

- У лiсi можна буде вийти на свiже повiтря. Все.

- Єсть, Капiтане! - чiтко, майже по-вiйськовому вiдповiв Клаудо.

Чоловiк у шкiрянiй куртцi повернувся й вийшов з кiмнати. Олесь вражено дивився йому вслiд.

- Валенто, хто це такий? Це начальник? - спитав вiн.

- Це - Капiтан, - вiдповiв Клаудо дуже серйозно, з помiтною пошаною. Вiд нього залежить усе. Коли б вiн сказав менi висадити тебе звiдси, я виконав би його наказ негайно, хоча, правду кажучи, ти менi чимсь подобаєшся. I я навiть побоювався, що вiн саме так накаже... Але нiбито щось у тобi привернуло його увагу. Не знаю, що саме, хiба ж його розгадаєш?.. Та, зрештою, те, що вiн наказав, менi приємнiше. Буду доглядати тебе, Олесю. А що далi, знов-таки вирiшить Капiтан. То його справа.

- Якщо вiн - Капiтан, значить, я на кораблi, - розсудливо зауважив юнак.

Проте Клаудо знову посмiхнувся:

- Нiчого не значить! Зачекай, я тобi кажу, про все довiдаєшся згодом... якщо дозволить Капiтан, звiсно. Ну, а тепер давай вставати. Адже Капiтан так наказав. Та й чого тобi лежати, справдi? Ну, впав, ну, розбив трохи голову. Але ж ноги й руки цiлi? Отож вставай! Змiнимо, до речi, пов'язку, i ти почуватимеш себе краще.

Олесь обережно пiдвiвся. Мабуть, i справдi краще не лежати бiльше. Та й голова вже не болить так сильно, як ранiше.

Юнак, ще непевно переступаючи, пiдiйшов до овального вiкна з товстим склом, яке з самого початку привернуло його увагу. Це скло було напрочуд прозоре. А за ним...

2. ТИ - НА "ЛЮЦИФЕРI"!

Перед Олесем вiдкрилася дивна картина. Хутко, як повз вiкно швидкого поїзда, проносилися стовпи, дерева, кущi. Далеко на обрiї синiв великий лiс i начебто повiльно повертався. Ось той лiс пiвколом заходить лiворуч, туди, куди разом з цiєю невеличкою кiмнаткою-каютою посувався й сам Олесь. Промайнув якийсь невеличкий будиночок, мабуть ферма. Олесь не встигав нiчого розгледiти як слiд, - усе, що було ближче, пролiтало з неймовiрною швидкiстю... нi, це не мiг бути поїзд, жоден поїзд так не мчатиме! Крiм того, не чути нi гуркоту, нi перестуку колiс на стиках рейок... Нi, це, безумовно, не поїзд. А що ж тодi?


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Сивий Капiтан (на украинском языке)"

Книги похожие на "Сивий Капiтан (на украинском языке)" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Владимир Владко

Владимир Владко - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)"

Отзывы читателей о книге "Сивий Капiтан (на украинском языке)", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.