Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

• Название: Сивий Капiтан (на украинском языке)
• Автор: Владимир Владко
• Жанр: Научная Фантастика

---

- За мене не турбуйся, Ернан.

їх вивели. Того разу Ернан Рамiро бачив Хуанiту з Лорхе востаннє. Та хiба ж вiн мiг тодi знати це?..

4. МИ ДIЗНАЄМОСЯ ПРО ВСЕ!

Потяглися довгi днi ув'язнення. Найважчим для Рамiро i Альвареса була вiдсутнiсть звичної любимої працi. Нiхто, звiсно, не заважав дослiдникам думати; але їм не давали нi шматка паперу, нi олiвця. Регулярно через кожнi два-три днi їх викликали на допити. I це теж було вкрай одноманiтним, бо весь допит щоразу крутився навколо одного й того ж: у чому полягала робота дослiдникiв i де схованi записи. Рамiро i Альварес трималися стiйко, повторюючи попереднi вiдповiдi.

Ернан Рамiро твердо знав: його можуть розiп'ясти, але вiн не вiддасть у бруднi лапи насильникiв-фалангiстiв наслiдки своєї багаторiчної працi! Вiн був певен, що й Анхело не скориться.

Та ось друзiв розлучили, перевели в окремi камери. Перед розлукою вони стиснули один одного в обiймах:

- Тримайся, Анхело!

- Прощай, Ернан!

I знов - хiба мiг Ернан Рамiро знати, що й справдi Анхело Альварес прощався з ним назавжди, що нiколи в життi вiн не побачить уже свого вiдданого друга?..

Вже на третiй день пiсля того Ернана Рамiро викликали на черговий допит. Слiдчий одразу сказав йому:

- Немає рацiї далi вiдмовчуватися, Рамiро. Ми знаємо все. Нам вiдомий не тiльки напрямок вашої роботи, а й мета.

Ернан Рамiро здивовано поглянув на слiдчого. Той спокiйно продовжував:

- Ваш друг Анхело Альварес розповiв нам усе.

- Ви брешете! - вихопилось в iнженера.

- Подивiться.

Слiдчий показав йому верхню частину протоколу. Рукою Анхело там було написано:

"Вважаючи, що дальший опiр недоцiльний, я вирiшив розповiсти тут усе, що складало змiст моєї спiльної працi з Ернаном Рамiро. Нашою метою було..."

Дальшi рядки закривала рука слiдчого, який спокiйно спитав iнженера:

- Сподiваюсь, ви впiзнаєте почерк Альвареса?

Рамiро мовчав, безпорадно дивлячись на протокол. Так, безумовно, це був почерк Анхело Альвареса, вiн не мiг не впiзнати його! Але як же сталося, що друг...

- Гадаю, тепер ви розумiєте, наскiльки недоцiльне ваше мовчання? - вiв далi слiдчий. - Тим часом вам досить лише пiдтвердити свiдчення Альвареса й ознайомити спецiалiстiв, яких ми призначимо, з наявним станом роботи в лабораторiї, i всiм цим неприємностям, - слiдчий обвiв широким помахом руки навколо, що, очевидно, мусило означати в'язницю, - буде кiнець. Подумайте, Рамiро! Вас чекає слава, загальне визнання, особиста подяка каудiльйо слава йому! - найкращi умови подальшої працi, ордени i вiдзнаки... Все буде до ваших послуг!

Ернан Рамiро слухав слiдчого, а в мозку його билася одна думка, одна-єдина: "Анхело, Анхело, як мiг ти скоритися, зрадити, вiддати їм нашу таємницю!.. О Анхело, я так вiрив тобi!.."

Слiдчий нахилився через стiл до Рамiро:

- Вам навiть нiчого зараз не треба писати, - продовжував вiн умовляти iнженера. - Це все формальностi. Тiльки скажiть нам, де саме ви сховали рисунки й науковi записи...

I тодi Ернан Рамiро випростався. Наче вогонь виблиснув у його очах. Вiн зрозумiв! О Анхело, як мiг я сумнiватися в тобi, мiй друже, мiй брате!

- Досить, пане слiдчий, не витрачайте марно часу, - мовив вiн презирливо. - Все ясно. Вам не пощастить обдурити мене цiєю фальшивкою, вказав вiн на протокол, нiби написаний рукою Анхело Альвареса. - Заберiть її геть i можете далi не вмовляти мене, бо все одно я нiчого вам не скажу!

Слiдчий люто глянув на нього. Мабуть, вiн уже вважав, що виграв складну гру, i тому тепер йому було особливо досадно.

- Це ваше останнє слово? - спитав вiн iще.

- Останнє.

- Що ж, побачимо. В нас є ще деякi засоби, - загрозливо процiдив слiдчий i натиснув кнопку дзвiнка, викликаючи охорону. - Ми ще побачимося, Рамiро, - кинув слiдчий, коли Ернана виводили.

Але чомусь слiдчий не поспiшав з новим викликом Ернана Рамiро на допит. Минали днi, - тоскнi, одноманiтнi, заповненi самими думками, тривожними i плутаними. Так, слiдчий зiрвався останнього разу, коли, пригнiчений повiдомленням про несподiвану зраду Альвареса, Ернан i справдi вже мiг скоритися. Слiдчий видав себе, запитуючи Рамiро про мiсце схованки рисункiв i записiв! Коли б Анхело розповiв насправдi, то вiн сказав би й про це. Значить, протокол його допиту був фальшивкою, за допомогою якої слiдчий хотiв зламати опiр Ернана!

З цього нiчого не вийшло. Гаразд. Але тепер, напевне, слiдчий намагатиметься таким самим способом вплинути на Анхело. Ернан уявляв собi, наче бачив на власнi очi, як Альваресу теж показують протокол допиту його друга, як Анхело приголомшено дивиться на той протокол, написаний нiбито справдi рукою Ернана: адже фалангiстськi шантажисти й пройдисвiти вмiють добре пiдроблювати почерки, Ернан уже пересвiдчився в цьому. I тепер слiдчий вдруге вже не зробить помилки... А що, як Анхело повiрить фальшивому протоколу i скориться?.. Вiд самої думки про це Ернан Рамiро зривався з мiсця й починав несамовито бiгати по вузькiй камерi. Вiн ладен був битися головою об стiну, але що це дало б? Тодi, у слiдчого, вiн засумнiвався в своєму друговi; чи ж не засумнiвався й Анхело в ньому? I нiчим, нiчим вiн не може зарадити справi, не може повiдомити Анхело, вiн безсилий у цiй клятiй кам'янiй клiтцi!..

Слiдчий кинув наприкiнцi розмови ту загрозливу фразу про якiсь iншi засоби. Що вiн мав на увазi?.. Та невже ж цi мерзотники, переконавшись, що Рамiро i Альварес нiчого не скажуть, вирiшать заподiяти якесь лихо Хуанiтi... чи маленькому Лорхе?.. Нi, нi, це неможливо, навiть у бездушних вбивць є якiсь залишки совiстi, iснують межi, яких нiхто не може перейти! I все ж таки, - що мав на увазi слiдчий, промовляючи тi свої останнi слова, що звучали, як одверта погроза?..

Минуло ще кiлька днiв i кiлька безсонних ночей. I нарештi Ернана Рамiро знову викликали на допит.

- Чи не передумали ви, Рамiро? Востаннє раджу вам облишити опiр. I ми забудемо всi неприємностi, - сказав йому слiдчий.

Iнженер уперто хитнув головою:

- Нi! Я нiчого не скажу.

- Побачимо, побачимо, - майже спiвчутливо мовив слiдчий. I вiд цiєї несподiваної iнтонацiї, яка звучала тут, у в'язницi, наче глузування, в Ернана Рамiро похололо в душi. Нi, нi, не може бути, цього не може бути, нi!

Але це було так.

Слiдчий натиснув кнопку дзвiнка. Ввiйшло два охоронники. Слiдчий кивнув їм на Ернана. Охоронники стали позаду iнженера й поклали йому на плечi мiцнi руки. Слiдчий подзвонив iще раз.

Знову вiдчинилися дверi. Ернан Рамiро рвонувся з стiльця, на якому сидiв. Але важкi руки охоронникiв утримали його на мiсцi. Глухий стогiн, схожий на приглушене ридання, вихопився з грудей Ернана. Хуанiто, моя Хуанiто!..

Двоє фалангiстiв у чорних сорочках ввели до кiмнати Хуанiту. Мабуть, їй самiй важко було йти, бо вони тримали її пiд руки. Хуанiто, що вони зробили з тобою, моя любов, моє щастя!..

Хуанiта ледве стояла на ногах. Подертi рукави плаття не прикривали багрових синцiв на її нiжних руках. На схудлому обличчi застиг вираз страждання. Великi смутнi очi спочатку нiби не бачили Ернана. Проте ось у них спалахнула радiсть. Хуанiта похитнулась, простягла вперед руки:

- Ернан!

Вона ледве не впала. Фалангiсти пiдтримали її - i вона повисла на їх руках. Тiльки великi очi, очi любої Хуанiти наче наблизилися до Ернана, вони горiли пристрасним почуттям, вони немов прагнули перелити в Ернана мужнiсть i силу.

Наче крiзь вату, Ернан Рамiро почув розмiренi слова слiдчого, зверненi до нього. Слiдчий говорив:

- Як бачите, Рамiро, ваша впертiсть привела до того, що ми змушенi були арештувати вашу дружину й довiдатися в неї про схованi вами креслення i записи...

- Але я нiчого, нiчого їм не сказала, Ернан! - вигукнула Хуанiта.

- Так, можу ствердити це, - озвався слiдчий. - Ваша дружина вiдмовилася говорити щось про рисунки та записи, бо, очевидно, й досi перебуває пiд вашим впливом, Рамiро. I ви бачите на власнi очi, до чого це призвело. Адже ми з свого боку змушенi були, хоч це й дуже прикро для нас, вжити деяких заходiв впливу на неї. Щоправда...

- Мерзотники! Кати! - не стримав обуреного вигуку Ернан Рамiро. - Ви мордували жiнку, ви мучили її! Та я... - Вiн знову рвонувся з стiльця, i знову дужi руки охоронникiв спинили його. Краплини поту виступили на лобi iнженера.

- Щоправда, - вiв далi слiдчий, нiби й не чув вигуку Рамiро, - це поки що теж не дало наслiдкiв. Але в нас є час... i засоби теж... Так от, Рамiро, ви можете вибирати: або скажете нам те, що ми вимагаємо, або ми кiнець кiнцем дiзнаємося про все самi вiд вашої дружини. Попереджаю вас, ми не спинимося, поки не одержимо потрiбних вiдомостей. А ви, здається, любите вашу дружину...

- I тому не кажи їм нiчого, Ернан! Будь мужнiм, Ернан, не кажи нiчого! Благаю тебе...

Рука одного з фалангiстiв брутально затулила Хуанiтi рот. Люба, рiдна Хуанiто, хiба ж усi тi рисунки й записи вартi твоїх страждань?.. Навiщо вони менi, коли я бачу, як тi кати мучать тебе, моє життя, моя любов, Хуанiто?!

- Отже, Рамiро, я чекаю вашої вiдповiдi, - пролунав сухий i холодний голос слiдчого.

Ледве ворушачи пересохлими губами, iнженер прошепотiв:

- Я згоден... я скажу вам усе... тiльки вiдпустiть її...