Харукі Муракамі - 1Q82. Книга перша

• Название: 1Q82. Книга перша
• Автор: Харукі Муракамі
• Издательство: Фоліо
• Жанр: Современная проза
• Год: 2009
• ISBN: 978-966-03-4981-0

«1Q84» — новий роман Муракамі — побачив світ у Японії 28 травня 2009 року, й увесь його стартовий наклад був розкуплений ще до кінця дня. Незвична назва твору — пряма алюзія на роман-антиутопію Джорджа Орвелла «1984».

Віра і релігія, кохання й секс, зброя і домашнє насилля, вбивство за переконанням і суїцид, втрата себе й духовна прірва між поколіннями батьків і дітей — усе це майстерно переплетено у детективному сюжеті роману, де події відбуваються у двох паралельних реальностях: Токіо 1984-го і Токіо, за висловлюванням головної героїні Аомаме, «незрозуміло якого (1Q84)» року. До видання увійшла перша книга роману Х. Муракамі «1Q84».

---

На щастя, за огорожею не було ні душі. Аомаме, ще раз оглянувши свій одяг і прибравши спокійного виразу обличчя, на сигнальному переході перетнула державне шосе номер 246, зайшла в найближчу аптеку й купила панчохи. Попросила в продавщиці дозволу зайти за ширму й натягти їх на ноги. Завдяки цьому її настрій поліпшився. І неприємне відчуття, подібне до морської хвороби, що досі трохи залишалося у шлунку, тепер повністю зникло. Подякувавши продавщиці, Аомаме вийшла з аптеки.

Державне шосе заповнювали автомашини набагато більше, ніж звичайно, — напевне, розійшлася інформація про затор на столичній швидкісній автостраді, паралельній до нього. Тому Аомаме не шукала таксі, а вирішила сісти на найближчій станції в електричку на лінії Токю — Сінтамаґава. У правильності такого вибору не сумнівалася. Знову потрапити в затор зовсім не хотіла.

На півдорозі до станції Санґендзяя вона розминулася з поліцаєм, високим юнаком, що прямував кудись швидкою ходою. На мить вона напружилась, але він, мабуть, квапився, а тому навіть не зиркнув на неї. Перед тим як з ним розминутися, вона звернула увагу, що на ньому інша уніформа, ніж досі носили поліцаї. До такої уніформи Аомаме не звикла. Кітель того самого, темно-синього, кольору, але трохи іншого крою. Набагато простішого. Не такого припасованого, як раніше. І з трохи м'якшої тканини. З невисоким комірцем, не такий синій. Та й пістолет іншої форми. При поясі він мав великий автоматичний пістолет. Звичайно японські поліцаї забезпечувалися шестизарядним револьвером з обертовим барабаном старого зразка, оскільки в Японії траплялося дуже мало збройних сутичок у місті. Його їм вистачало. Бо вони простої конструкції, дешеві, безвідмовні в користуванні, не вимагали особливого догляду. А от цей поліцай чомусь носив при собі пістолет нового типу, що міг стріляти також у напівавтоматичному режимі. Заряджався шістнадцятьма патронами калібру дев'ять міліметрів. Можливо, це був пістолет моделі «Glock» або «Beretta». Що, власне, сталося? Невже змінилися стандарти щодо уніформи та зброї? Ні, цього не може бути. Аомаме пильно стежила за газетними статтями. Якби такі зміни було запроваджено, то вони, напевне, набули б широкого розголосу. А крім того, вона постійно звертала увагу на поліцаїв. До сьогодні, ще кілька годин перед тим, вони, як завжди, мали на собі жорстку уніформу, а при поясі — незграбний револьвер з барабаном. Вона це добре пам'ятала. Дивно.

Однак заглиблюватись у це Аомаме не мала часу. Її чекала невідкладна робота.

У монетній камері схову на станції Сібуя вона поклала плащ і, залишившись у самому костюмі, квапливо побралася вгору пологою вулицею до того міського готелю середнього класу, не розкішного, але добре оснащеного, чистого, куди сумнівні гості не потикалися. На його першому поверсі містився ресторан і крамниця цілодобового обслуговування. Готель приємно вирізнявся своєю близькістю до станції.

Зайшовши в готель, Аомаме відразу попрямувала до вбиральні. На щастя, там нікого не було. Сіла на стільчак, довго справляла малу нужду, заплющивши очі й бездумно прислухаючись до дзюркоту під собою, як до морського шуму. Потім підійшла до умивальника, старанно, з милом, помила руки, причесала щіткою волосся, висякала носа. Зуби почистила зубною щіткою без порошку. Нейлоновою ниткою для чищення зубів не користувалася — мала обмаль часу. Зрештою, не було потреби аж так готуватися. Адже вона не йшла на побачення. Перед дзеркалом злегка провела рум'янами по щоках. Розгладила брови. Знявши жакет, поправила бюстгальтер, розправила складки на білій блузці, понюхала під пахвою. Запаху не було. Тоді заплющила очі і, як завжди, почала молитву, її слова не мали жодного змісту. І байдуже. Головне — проказати молитву.

Скінчивши молитися, вона розплющила очі й поглянула на себе в дзеркалі. З будь-якого погляду вона справді здібна ділова жінка. Аомаме випростала спину, міцно стиснула губи. Тільки велика сумка через плече здавалася трохи недоречною в цій ситуації. Може, годилося б узяти дипломат? Зате тепер у неї діловий вигляд. Ще раз пильно переглянула предмети в сумці. Жодних проблем. Усе на своєму місці. Навпомацки можна витягти.

Залишилося тільки виконати доручення. З твердою вірою і безжалісністю взятися до роботи Аомаме розстебнула найвищий ґудзик блузки й постаралася зробити так, щоб, нахилившись, могла відкрити ущелину між грудьми. «Трохи більші груди справили б сильніше враження», — подумала вона з жалем.

Аомаме піднялася ліфтом на четвертий поверх ніким не поміченою й, пройшовши прямо коридором, побачила кімнату номер 426. Вийняла із сумки приготовлену папку для паперів і, притуливши її до грудей, постукала в кімнатні двері. Легенько й коротко. Хвилинку почекала. Потім ще раз постукала. Трохи сильніше й наполегливіше. За дверима почувся шурхіт. Двері прочинилися. Чоловік років сорока висунув обличчя. На ньому була сорочка кольору морської хвилі та широкі домашні штани. Відчувалося, що бізнесмен одразу скинув піджак і розв'язав краватку. Дивився невдоволеними червоними очима. Можливо, недоспав. Побачивши Аомаме в діловому костюмі, трохи здивувався. Видно, сподівався, що покоївка принесла поповнення для холодильника.

— Вибачте, що заважаю вам відпочивати. Я — менеджер готелю, звати — Іто. Виникли проблеми в роботі кондиціонера, а тому я прийшла перевірити. Заберу у вас лише п'ять хвилин, — приязно всміхаючись, випалила Аомаме.

Чоловік насупив брови.

— Я саме зайнятий важливою невідкладною справою. Мені треба йти звідси через годину, то, може, почекаєте, поки я повернуся? Зараз у цьому номері з кондиціонером наче все гаразд.

— Вибачте, але мені треба підтвердити негайно, що нема небезпеки через коротке замикання, а тому я постараюся швидко все закінчити. Тільки ретельно огляну вашу кімнату. З вашою допомогою впораюся за п'ять хвилин.

— Ну, що з вами вдієш? — сказав чоловік, цмокнувши язиком. — Я ж навмисне вибрав цей номер, щоб безперешкодно попрацювати.

Він показав на документи, розкладені на столі, — на купу докладних таблиць і діаграм, віддрукованих з комп'ютера. Видно, готував матеріал, потрібний для вечірньої наради. Тут же лежав електронний калькулятор, блокнот із багатьма цифрами.

Аомаме знала, що цей чоловік працює у фірмі, пов'язаній з видобутком і переробкою нафти. Був фахівцем з проблем інвестицій в обладнання. За наданою їй інформацією, в цій галузі вважався значущою особою. Це вгадувалося і з його поведінки. Дістав добру освіту, отримує добрі доходи, їздить на автомашині марки «Jaguar». Щасливе дитинство провів у заможній родині, вчився за кордоном, добре володіє англійською та французькою мовами, в усьому впевнений. Не зносить, коли хтось від нього що-небудь вимагає, навіть найменшу дрібницю. Так само не терпить критики. Особливо коли вона виходить від жінок. З іншого боку, ніколи не бере в голову, коли сам у когось щось вимагає. Не відчув болю, коли ключкою для гольфа вдарив дружину й переламав їй кілька ребер. Вважає, що світ крутиться навколо нього. Думає, що Земля неправильно рухалася б навколо Сонця, якби його не було. Сердиться, коли хтось заважає його діям або має щось проти них. Сердиться люто. Так, що термостат виходить з ладу.

— Вибачте, що завдаю клопоту, — сказала Аомаме все ще з люб'язною діловою усмішкою на губах. І щоб задум став реальним фактом, протиснулася в кімнату, штовхнула двері спиною, розгорнула папку і ручкою щось у ній записала. — Ви — Міяма-сама,[10] чи не так? — спитала вона. Його обличчя запам'ятала, неодноразово переглядаючи фотографії, але вирішила, що не завадить ще раз перевірити. Бо як помилиться, то вороття назад не буде.

— Так, Міяма, — грубим тоном відповів чоловік. Потім, ніби змирившись з усім, зітхнув. Наче хотів сказати: «Зрозумів. Роби, що хочеш». І тоді з ручкою в руці підійшов до стола і взяв знову документ, який почав перед тим читати. На двоспальному застеленому ліжку валявся піджак і смугаста краватка, з вигляду явно дорогі. Все ще перекинувши сумку через плече, Аомаме попрямувала до настінної шафи. Їй заздалегідь сказали, що там міститься щиток кондиціонера. У шафі висів макінтош із м'якого матеріалу і темно-сірий шарф. З багажу вона побачила тільки шкіряний портфель. Переміни білизни й туалетних аксесуарів не було. Видно, чоловік не збирався тут довго затримуватися. На столі стояв кавник, позичений у готельної обслуги. Після вдаваної тридцятисекундної перевірки щитка Аомаме звернулася до Міями:

— Щиро дякую за допомогу, Міяма-сама. З обладнанням у вашому номері проблем нема.

— А хіба я вам спочатку не казав, що кондиціонер справний? — не обертаючись до неї, зарозуміло дорікнув чоловік.

— Послухайте, Міяма-сама, — боязко сказала Аомаме. — Пробачте, але на шиї у вас начебто щось приліпилося.

— На шиї? — здивувався чоловік і помацав ззаду шию. Трошки потер і недовірливо глянув на долоню. — Та начебто нічого не приліпилося.