Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

• Название: Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918
• Автор: Павел Скоропадский
• Издательство: АТ "Книга"
• Жанр: Биографии и Мемуары
• Год: 1995
• ISBN: 5-7702-0845-7

Увазі вчених і широких кіл громадськості вперше пропонуються у повному обсязі спогади П. Скоропадського, який в якості Гетьмана Української Держави (травень — грудень 1918 р.) відігравав непересічну роль під час одного з етапів новітнього українського державотворення

---

З жовтня 1919 р. — полковник Української Галицької Армії, співробітник Військового міністерства. Автор збірки поезій українською мовою. 1948 р. заарештований у Відні радянськими органами, помер у Київській тюрмі.

222

За умовами Брестського договору радянська Росія мусила укласти мир з УНР. 30 березня 1918 р. Рада Народних Міністрів УНР звернулася до РНК РРФСР з пропозицією скликати мирну конференцію. 3 квітня 1918 р. Москва відповіла згодою, проте до самих переговорів справа не дійшла.

223

Радянська делегація в Києві навмисно затягувала переговори, відверто проводила комуністичну агітацію. У Києві московські дипломати не пропускали нагоди зав'язати контакти з політичними силами, опозиційними до гетьманського уряду. Вони встановили зв'язок з представниками Українського Національного Союзу, з якими погодився співпрацювати В.Винниченко, який мав особисті зустрічі з Д.Мануїльським. За цих умов не могло йтися про справжнє укладення мирного договору.

224

Правильно: Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (1868–1941) — українська письменниця, громадська діячка. Дочка М. П. Старицького. Очолювала літературно-мистецький клуб «Родина», була членом Товариства українських поступопців. Української партії націоналістів-федералістів.

1917 р. — член Центральної Ради, фундаторка Спілки українок, Працювала у ВУАП., 1930 р. звинувачувалася в належності до так званої «Спілки визволення України» на сфабрикованому ДПУ УСРР процесі. Вдруге репресована 1941 р.

Під час описуваної в спогадах П. Скоропадського події Людмила Михайлівна як голова клубу «Родина» вітала гетьмана 19 травня 1918 р. в приміщенні клубу, висловила надію, що він «укріпить, самостійність України, спираючись на українських патріотів» (Полонська-Василенко II. Людмила М. Старицька-Черняхівська // Спілка Визволення України й Спілка Української Молоді: Спогади, документи, й матеріяли. про діяльність. — Нью-Йорк; Мюнхен, 1964. — Ч. 2. — С- 104).

225

Прісовський Костянтин Адамович — військовий діяч. 1917 р. — полковник, командир 278-го піхотного Кримського полку… У січні-лютому 1918 р. — отаман Окремого Запорізького загону, після повернення Центральної Ради до Києва — губерніяльний комендант Київщини. За доби Української Держави — генеральний хорунжий, комендант Гетьманського Буднику. Після повалення гетьманату перейшов до білої армії і перевів до Криму з Києва Костянтинівське військове училище.

226

Ханенко Михайло Михайлович — крупний землевласник. Був делегатом хліборобського конгресу. З 29 квітня до листопада 1919 р. — господар Гетьманського Будинку; ця посада за статусом була близькою до царського гофмаршала.

227

Вибух військових складів у Києві стався 6 червня 1918 р. після 10-ої години ранку.

228

Вибухи на патронному складі на Дальницькій вулиці в Одесі почалися 31 липня і тривали три дні.

229

Гербель Сергій Миколайович — державний діяч. Гофмейстер, херсонський землевласник. У 1903–1904 pp. — Харківський губернатор, у 1904–1912 pp. - начальник Головного управління у справах місцевого господарства Міністерства внутрішніх справ Росії; член Державної Ради.

Під час Першої світової війні — головноуповноважений з постачання продовольством діючої армії, здобув репутацію визначного організатора продовольчої справи. З 29 травня 1918 р. був представником Голови Ради міністрів при Головній квартирі командування австро-угорських військ В Одесі.

В липні 1918 р. призначений міністром, продовольчих справ після відставки Ю. Ю. Соколовського. 14 листопада дістав доручення сформувати новий кабінет, де обіймав посади прем'єра і міністра земельних справ.

230

«Викжель» — скорочена назва Всеросійського виконавчого комітету спілки залізничників, утвореного влітку 1917 р. у Москві. Він не підтримав більшовицький переворот. П. Скоропадський тут має на увазі утворення в управлінні українських залізниць угруповання, опозиційного до уряду.

231

Загальний страйк залізничників України тривав з середини липня до кінця серпня 1918 р. Роботу припинили близько 200 тис. працівників залізниць. Причинами стали несплата заробітної плати, зниження посадових окладів тощо. Згодом були висунуті й політичні вимоги. Керувало страйком Тимчасове організаційне, залізничне бюро ЦК КП(б)У. Страйк істотно перешкодив вивезенню з України продовольства і промислової сировини до Німеччини та Австро-Угорщини.

232

Садовський (Тобілевич) Микола Карпович (1856–1933) — український актор, режисер. 1906 р. заснував Театр М.Садовського, 1921–1923 pp. очолював Руський театр товариства «Просвіта» в Ужгороді. Зробив визначний внесок у розвиток українського оперного театру.

233

Саксаганський (Тобілевич) Панас, Карпович — український актор і режисер. 1918 р. заснував Народний театр у Києві. Утвердив на українській сцені соціально-психологічну драму.

234

Українська Академія мистецтв відкрилася в Києві 22 листопада 1917 р. Президентом Академії став Ф. Кричевський, професорами — М. Бойчук, Ф. Бурачок, М. Жук, В. Кричевський, Л. Манович, О. Мурашки, Ю. Нарбут.

235

1915 р. в Києві налічувалося 8 державішх чоловічих гімназій, 2 державні жіночі гімназії, 2 громадські (чоловіча і жіноча) гімназії. Крім того, працювали ще 4 приватні чоловічі, понад 20 приватних жіночих гімназій.

236

Влітку 1918 р. було відкрито 54 українські гімназії, на початку 1918–1919 навчального р. — 40 гімназій і 10 реальних шкіл. Усього за період гетьманату відкрито близько 150 українських гімназій.

237

Закон про перетворення Українського народного університету в Києві на Державний український університет було ухвалено Радою міністрів 17 вересня 1918 p. реорганізація проводилася з 1 липня. До попереднно існуючих факультетів було додано медичний.

Закон про заснування Кам'янець-Подільського Державного українського університету затверджений 17 серпня 1918 р, датою заснування оголошувалося 1 липня. Відкрився університет 6 жовтня 1918 р.

238

Ректором університету був обраний профссор Ф. Сушицький, проректором — Ф. Швець. Професорами (ординарними, екстраординарними, в.о. тих та інших) були затверджені: по історико-філологічному факультету — архієпископ Олексій, Г. Павлуцький, Л. Лобода, М. Грунський, О. Лук'яненко, І. Огієнко, В. Зіньківський, Ф. Сушицький, О. Грушевський, М. Пахаревський; по правничому факультету — М. Тугай-Барановський, Б. Кістяківський, Ф. Міценко, С. Веселовський; по фізико-математичному факультету — Д. Граве, І. Ганіцький, В. Лучицький, С. Кушакевич, Й. Косоногов, В. Плотников, В. Дубянський, Ф. Швець, М. Кравчук. Багато з них суміщували викладання в обох київських університетах.

239

Мається на увазі комплекс будівель сучасної Академії Збройних Сил України (Солом'янська площа).

240

Вернадський Володимир Іванович (1863–1945). - видатний учений-природознавець, доктор геології, академік. Був професором Московського університету, директором Геологічного та мінералогічного музею Петербурзької Академії Наук; член Чехо-Словацької, Паризької Академій наук, багатьох інших наукових товариств. Уславився як основоположник геохімії, біогеології та радіогеології. З червня 1917 р. жив в Україні. Очолив комісію по створению Української Академії Наук і став її першим президентом (1918–1921).

241

Опрацьований спеціальною комісією законопроект про утворення Академії наук був прийнятий Радою Міністрів, затверджений гетьманом 14 листопада 1918 р. і опублікований у «Державному віснику» № 73,22 листопада. 26 листопада («Державний вісник» № 75) був оголошений Статут Української Академії Наук. Па своє утримання Академія діставала крім забезпечення посадових окладів 1,5 млн. крб. щорічно на «експедиції, спеціальні досліди, витворення приборів, належне поставлення дослідів та спостережень, підготовку наукових видань і т.ін.»

242

Ст. 2 Брестського договору визначала кордони України«…які існували між Австро-Угорською монархією і Росією перед вибухом війни», а далі на північ «від Тарнограду загально по лінії Білгорай — Щебрешин — Красностав — Пугачів — Радин — Межирічче — Сарнаки — Мельник — Високо-Литовськ — Камянець-Литовськ — Пружани — Вигоповське Озеро. Подрібно установлюватиме гряницю мішана комісія після (згідно. — Авт.) етнографічних відносин із углядуванням і бажанням населення» (Дорошенко Д. І. Історія України 1917–1923 рр. — Ужгород, 1932. — Т. 1 — С. 424).