Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

• Название: Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918
• Автор: Павел Скоропадский
• Издательство: АТ "Книга"
• Жанр: Биографии и Мемуары
• Год: 1995
• ISBN: 5-7702-0845-7

Увазі вчених і широких кіл громадськості вперше пропонуються у повному обсязі спогади П. Скоропадського, який в якості Гетьмана Української Держави (травень — грудень 1918 р.) відігравав непересічну роль під час одного з етапів новітнього українського державотворення

---

207

Після відступу з Києва в січні 1918 р. українські частини були реорганізовані і зведені 9 лютого в Окремий Запорізький Загін. Навесні 1918 р. його переформовано в Запорізьку дивізію, командування якою 3 березня було доручене О.Нагієву (генерал-майор російської служби, осетин за національністю. У серпні 1918 р. відбув у Грузію, де створював добровольчі формування.1919 р. захоплений червоними в Батумі і страчений).

8 квітня 1918 р. дивізію було згорнуто в бригаду, за Гетьманату в серпні — знову поширено в дивізію, командування якою обійняв непопулярний серед козаків генеральний хорунжий Бочковський.

Після антигетьманського повстання з'єднання увійшло в Резервну групу Наказного Отамана, якій 27 травня 1919 р. присвоєна назва Запорізької групи. Як 1-а Запорізька стрілецька дивізія, формація існувала до кінця Визвольних Змагань, була поряд із Січовими Стрільцями найбоєздатнішим з'єднанням української армії.

208

За угодою між урядами УНР і Німеччини на початку березня 1918 р. в таборах військовополонених Раштат, Вецляр і Зальцведсль було сформовано 1-у Українську дивізію чотириполкового складу, яка згодом за свою оригінальну уніформу дістала популярну назву «Синьожупанішків». Дивізія прибула до Києва, але напередодні гетьманського перевороту була роззброєна німецьким командуванням за погодженням з військовим міністром УНР О. Жуковським.

Справа полягала не а «непридатності» з'єднання (тут автор спогадів виявляє явіну упередженість). Німецьке сторона усувала таким чином можливу протидію гетьманському перевороту, а уряд УНР побоювався, що дивізія може бути використана для перевороту на користь її командира П. Золінського.

209

За угодою між урядами УНР і Австро-Угорщини в таборі військовополонених Фрайштадт було сформовано полк, який у травні 1918 р. розгорнувся у 1-у Козацько-стрілецьку дивізію. З'єднання прибуло в Україну 27 серпня 1918 р., за свою специфічну уніформу дістало популярні назви «Сірих» або «Сірожупанників». Не довіряючи формації, уряд гетьмана вживат заходів до її скорочення. В листопаді дивізія у Складі кадрів чотирьох піших і гарматного полку приєдналася до антигетьманського повстання, у січні-квітні 1919 р. брала активну участь у бойових діях. З липня 1919 р. назва «Сірожупанноі» була присвоєна 4-й Холмській дивізії Дієвої Армії УНР

210

Директорія — особливий орган протигетьмансьокго повстання, а надалі — влади в УНР. Була утворена 13 листопада 1918 р. на таємному засіданні представників українських політичних партій у приміщенні Міністерства шляхів. Головою Директорії було обрано В. Винниченка, членами — С. Петлюру, Ф. ІЦвсіиі, А. Макарсіпса й П. Андрієвського (двох. останніх тимчасово, але їхнє членство в Директорії не припинялося), які представляли партії УСДРП, УПСР, УПСС.

211

6 грудня 1917 р. Організаційний комітет по скликанню Всеукраїнського церковного собору перейменував себе на Тимчасову Всеукраїнську Православну Церковну раду. До її складу ввійшли як священики, так і миряни. Почесним головою Ради був обраний архієпископ Олексій, голового — священик Маричів. Рада стала своєрідним «тимчасовим урядом» української православної церкви до Собору. Собор був скликаний 7 січня 1918 p.,-відбув 9 пленарних засідань, але 19 січня перервав роботу внаслідок наближення воєнних дій. Відновив свою діяльність вже за гетьманату.

212

Після більшовицького перевороту в Росії Всеросійський церковний собор відновив, скасоване за Петра патріаршество; патріархом було обрано архієпископа Тихона

213

Вибори київського митрополита були здійснені до собору. Уряд вживав заходів до відкладення виборів, оскільки з його точки зору йшлося не про заміщення звичайного митрополита, а голови Української церкви. За наполяганням Московської патріархії вибори відбулися 19 травня 1918 р. на Київському єпархіальному з'їзді. Креатура патріархії та проросійськи настроєних священників — митроіполит Харківський Антоній (Храповицький) — не набрав належних 2/3 голосів, але, не зважаючи на протести українського уряду, патріарх затвердив вибори Антонія.

214

Навесні 29.18 р. в Україні створилася загроза зриву посівної кампанії. У зв'язку з цим командуючий німецькою групою армій «Київ» генерал-фельдмаршал Герман фоп Эйхгорн видав опублікований 6 квітня наказ, який під загрозою «заслуженої кари» забороняв селянам перешкоджати поміщикам здійснювати польові роботи. Наказ був виданий без узгодження з українським урядом і призвів до ускладнень у стосунках Центральної Ради і командування окупаційних військ.

215

Відомство уділів до Лютневої революції в Росії опікувалося маєтками династії.

216

Державна Дума — обмежений у законодавчих правах парламент Росії 1906–1917 р. Мала чотири скликання, У складі І та II Дум були численні українські репрезентації (Громади). Остання, IV Дума обрала у лютому 1917 р. «Тимчасовий комітет Державної Думи», який приєднався до організаторів перевороту у Петербурзі і призначив Тимчасовий уряд.

217

Голіцин Олександр Дмитрович, князь — землевласник на Харківщині, відомий земський діяч, депутат Державної Думи. Уновноважений (делегат) і Член президії на хліборобському конгресі 29 квітня 1918 p., голова Спілки промисловості, торгівлі й фінансів (Прогофісу).

Наприкінці травня 1918 p. призначений головою комісії для перегляду закону про організацію земського самоврядування при Міністерстві внутрішніх справ. Комісія виробила новий закон про вибори до земства, прийнятий Радою міністрів і затверджений гетьманом 5 вересня 1918 р.

Брат остаїшього голови Ради міністрів царської Pocіi М. Д. Голіцина.

218

Дяков Іполіт Миколайович — тривалий час обіймав посаду голови київської міської думи. У середині травня 1918 р. очолив комісію діячів міського самоврядування, яка виробила «Тимчасові правила про вибори в міські думи'', затверджені Радою міністрів в серпні, гетьманом у вересні 1918 р.

219

Раковський Християн Георгійович (1883–1941) — активний участие болгарського, румунського і російського революційного руху. За освітою медик.

Звільнений з румунського ув'язнення російським гарнізоном у Яссах 1 травня 1917 p., перебрався до Петрограду і вступив до РКП(б). У 1918 р. — голова «Верховної автономної колегії по боротьбі з контрреволюцією в Румунії та на Україні», член Румчероду (Виконкому Румунського фронту і Чорноморського флоту), керівник делегації РРФСР на переговорах з Українською Державою.

З січня 1919 р. — голова Тимчасового робітничо-селянського Уряду України (з 29 січня 1919 р. — Раднаркому УСРР) і Надзвичайної комісії по боротьбі з «бандитизмом». У 1920 р. — член Реввійськради Південно-Західного фронту Червоної Армії, голова Економічної Ради України. У 1926–1937 pp. - активний діяч тзв. ''троцькістсько-зинов'євського блоку». Репресований 1938р., розстріляний 1941 р.

220

Влітку 1918 р. в Україні нараховувалося менш ніж 14,5 тис. більшовиків, але за умов зростаючого незадоволення населення окупаційним режимом чисельність і активність осередків зростала. Більшовики в Україні діяли до літа 1918 р. як члени місцевих організацій Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків).

Лише в липні 1918 р. в Москві відбувся І з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України, який оформив її створення, але «партія» була Складовою частиною РКП(б) і мала права звичайної обласної організації Росії, її «незалежність» декларувалася лише з тактичних міркувань; правляча партія РРФСР несла відповідальність за дотримання Брестського миру, а українські більшовики, ніби-то вели боротьбу проти гетьманату від власного імені.

221

Фон Габсбург-Лотрінген Вільгельм (Василь Вишиваний) (1896–1948). — Військовий діяч, полковник австро-угорської служби. Син ерцгерцога Карла Стефана Габсбурга — адмірала австро-угорського флоту. З 12-річного віку проживав з батьками в маєтку у м. Живець на Західній Галичині, де пройнявся українофільскими настроями.

У лютому 1915 р. скінчив військову академію. Командував ротою 13-го полку уланів Золочівського формування, з 1 квітня 1918 р. — командир групи, в яку входили Легіон Українських Січових Стрільців, 3-й батальйон 5-го полку, 2 роти 203-го полку, рота угорських стрільців і саперна рота. 6 жовтня 1918 р. Легіон УСС під командуванням В.Габсбурга був виведений на Буковину.

З жовтня 1919 р. — полковник Української Галицької Армії, співробітник Військового міністерства. Автор збірки поезій українською мовою. 1948 р. заарештований у Відні радянськими органами, помер у Київській тюрмі.