Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

• Название: Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918
• Автор: Павел Скоропадский
• Издательство: АТ "Книга"
• Жанр: Биографии и Мемуары
• Год: 1995
• ISBN: 5-7702-0845-7

Увазі вчених і широких кіл громадськості вперше пропонуються у повному обсязі спогади П. Скоропадського, який в якості Гетьмана Української Держави (травень — грудень 1918 р.) відігравав непересічну роль під час одного з етапів новітнього українського державотворення

---

Одна з перших українських військових частина утворювалися 1917 p., склалася в Умані і прибрала назву «куреня гайдамаків». Інший курінь виник в Олександрівську; в Одесі та Катеринославі було утворено гайдамацькі коші. З часом ця назва закріпилася як власна за Гайдамацьким кошем Слобідської України (потім 3-м Гайдамацьким полком Запорізької дивізії) та Гайдамацьким кінним полком ім. кошового Костя Гордієнка (потім 1-м Запорізьким ім. кошового К. Гордієнка полком кінних гайдамаків), але поширилася як загальна назва українських вояків, особливо серед їхніх супротивників.

70

Полтавець-Остряниця Іван Васильович — військовослужбовець, громадський діяч. Походив з давнього козацького роду. В жовтні 1917 р. на Загальному з'їзді Вільного Козацтва обраний наказним отаманом, членом Генеральної Ради. 1918 р. — Генеральний писар Гетьмана України. З 1919 р. — на еміграції в Мюнхені. Виступив як розкольник гетьманського руху; створив Українське національне козаче товариство (УНАКОР) і проголосив себе «Гетьманом і національним вождем всієї України обох боків Дніпра та військ козачих і запорозьких», диктатором «Української народної козацької республіки». Розробляв проекти створення груп Вільного Козаціва у складі вермахту.

71

Фон Бісмарк Отто (1815–1898) — німецький політичний і державний діяч, міністр-президент та міністр закордонних справ Пруссії (1862–1871), рейхсканцлер Німецької імперії (1871–1890). З його ім'ям пов'язане об'єднання численних німецьких держав під зверхністю Пруссії і перетворення Німеччини на одну з наймогутніших німецьких держав.

72

Всеросійський союз земельних власників, що мав на меті захист приватної власності на землю, був утворений навесні 1917 р. В Україні ж з цією метою виник «Союз хліборобів-власників», спочатку як Полтавська губернська організація. Обидві організації перебували в опозиції до Центральної Ради та її аграрної політики, діяли в порозумінні, скликаючи хліборобський конгрес 29 квітня 1918 р. в Києві.

73

Установчі збори — представницький орган, обраний населенням Росії для вирішення питания про державний устрій держави. Підготовка скликання зборів провадилася Тимчасовим урядом. Вибори були призначені на 12 (25) листопада 1917 р.

Захопивши владу, більшовики не наважилися скасувати інститут Установчих зборів і змушені були погодитися на проведення виборів. Результати виборів виявилися вкрай несприятливими для більшовиків, котрі видавали себе за виразників інтересів трудового населення Росії: вони отримали лише 25 % голосів, есери та меншовики -62 %, кадета та інші демократичні партії — 13 %.

Установчі збори працювали тільки один день, після чого були розігнані більшовицькою владою.

74

Після жовтневого перевороту в Петрограді на боці скинутого Тимчасового уряду залишилося командування Київського військового округу на чолі з генерал-лейтенантом М. Ф. Квецінським та комісаром І. Кирієнком. Центральна Рада створила Крайовий комітет для охорони революції, в який входили й представники Київського комітету РСДРП(б). Після засудження Центральною Радою збройного повстання в Петрограді більшовики вийшли з комітету і організували збройне повстання.

Військам округу вдалося 23 жовтня заарештувати членів ревкому, але новий ревком оголосив, що перебирає владу в місті. О 17-й годині 29 жовтня збройні занони ревкому атакували військові об'єкти; завод «Арсенал», який став центром повстання, відбив кілька атак. Повстання було підтримане страйком. Протягом триденних боїв війська округу були розгромлені. У ніч на 1 (14) листопада його командування залишило Київ.

У боях з військами округу взяли участь козаки 1-го Українського полку ім. Богдана Хмельницького. Для оборони Києва від вірних Тимчасовому урядові фронтових частин київські формування були підпорядковані одночвсно голові ревкому і. призначеному Центральною Радою командуючому Київським військовим округом В. Павленку. Урядові установи були зайняті українськими частинами.

Центральна Рада 30 жовтня (12 листопада) доповнила склад уряду Генерального Секретаріату необхідними секретарствами, 31 жовтня поширила його владу на відмежовані Тимчасовим урядом під українського керівництва губернії. 7 (20) листопада було оголошено III Універсал Центральної Ради про утворення Української

Народної Республіки. У ніч на 1 (13) грудня частини Сердюцької дивізії роззброїли більшовицькі формації і вислали їх залізницею до Росії.

75

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. під впливом петроградських подій Центральна Рада утворила Крайовий революційний комітет для охорони революції на Україні. На території України йому підпорядковувалися «всі сили революційної демократії» і підлягали всі органи влади. До комітету ввійшли: від Центральної Ради — М. Ткаченко, М. Порш, О. Севрюк, М. Шаповал, М. Ковалевський, А. Піковський, Ф. Матушевський, Г. П'ягаков (більшовик), С. Гольдсльман, від УГТЗК — С. Петлюра, а також представники від партій, організацій, Залізничного комітету, Всеукраїнської ради військових депутатів, Київських рад робітничих і солдатських депутатів, рад Харкова, Катеринослава і Одеси. Комітет було розпущено 28 жовтня (10 листопада) 1917 р.

76

У травні 1917 р. на Південно-Західному фронті для українізації були спочатку призначені 6-й, 17-й і 41-й армійські корпуси. Після призначення Верховним Головнокомандуючим, Л. Корнілов віддав наказ про українізацію 6-го і 34-го армійських корпусів і передбачав такі заходи щодо певних дивізій із складу 5-го Сибірського, 12-го, 31-го, 33-го, 46-го армійських корпусів. На Румунському фронті українізувалися X і XXVI корпуси.

77

Відозву про формування «охочекомонного» (тобто добровольчого) полку ім. Богдана Хмельницького видав Український військовий клуб ім. П. Полуботка. Про своє бажання утворити такий полк заявили солдати-українці, що неребували в Києві на етапно-розподільному пункті. Незважаючи на опір створенню цієї частини з боку командування Південно-Західного фронту і Київського військового округу, вона була організована «самочинно», про що було оголошено 18 квітня (1 травня) 1917 р. на святі «перших квітів» у Києві. Полк складався з 16 сотень чисельністю 3574 чол. Створення 1-го Українського козачого ім. гетьмана Богдана Хмслмтцького полку зрештою було затверджено головнокомандуючим військами фронту О. Брусиловим (21 квітня 1917 р.) і 1 Всеукраїнським військовим з'їздом. З серпня 1917 р. полк перебував на фронті у складі 8-ї армії, у листопаді повернувся до Киева, де був включений до складу 1 — ї Сердюцької дивізії. Цей найстарший полк новітнього війська УНР існував до кінця Визвольних змагань у Запорізькій дивізії та корпусі.

78

Криленко Микола Васильович (1885–1938) — більшовицисий партійний, військовий і державний діяч. Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету, юридичний факультет Харківського університету. Учасник революції 1905–1907 ПРт У. квітні 1916 р. мобілізований як прапорщик запасу до російської армії.

1917 р. — голова полкового, дівізійного, армійського (11 армія) комітетів. Представник ЦК РСДРП(б) на з'їзді Південно-Західного фронту; член ВЦВК, Всеросійського бюро військових організацій при ЦК РСДРП(б). Активний учасник жовтневого перевороту в Петрограді.

У першому складі РИК, — член комітету з військових і морськцх справ. 9 (22) листопада призначений Раднаркомом Верховним Головнокомандуючим, виконував ці обов'язки до березня 1918 р.

З січня 1918 р. — член Всеросійської комісії а організації і формування Червоної Армії.

З травня 1918 р. — голова Ревтрибуналу, з грудня 1922 р. — заступник наркома юстиції і старший помічник прокурора РРФСР, з 1931 — нарком юстиції РРФСР, а з 1936 — СРСР. Виступав державним — обвинувачем на найбільших політичних Процесах, доки не був репресований сам та. Генерал Н. II, Стогов змінив II, Г. Володченка на посаді головнокомандуючого арміями Південно-Західного фронту 24 листопада.(7 грудня) 1917 р.

79

80

Бош Євгенія Богданівна (Готлібівна) (1879–1925) — член Російської соціал-демократичної партії з 1900 р. У грудні 1911р. обрана секретарем Київського комітету партії. Вислана на поселення, втекла за кордон, повернулася по Лютневій революції.

У квітні 1917 р. обрана секретарем окружного комітету РСДРП(б) Південно-Західного краю, у липні — головою обласного комітету Південно-Західного краю. Провадила енергійну діяльність по підготовці повстання як проти Тимчасового уряду, так і проти Центральної Ради; розпропагувала солдатів 2-го гвардійського корпусу, дислокованого в районі Бара-Жмерінки, і домоглася походу цього з'єднання на Київ. Просування більшовизованого корпусу було зупинене військами П. Скоропадського.