Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

• Название: Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918
• Автор: Павел Скоропадский
• Издательство: АТ "Книга"
• Жанр: Биографии и Мемуары
• Год: 1995
• ISBN: 5-7702-0845-7

Увазі вчених і широких кіл громадськості вперше пропонуються у повному обсязі спогади П. Скоропадського, який в якості Гетьмана Української Держави (травень — грудень 1918 р.) відігравав непересічну роль під час одного з етапів новітнього українського державотворення

---

56

Крамаренко- полковник; у серпні 1917 р. був призначений начальником штабу 153-ої піхотної дивізії.

57

Генерал від інфантерії С. М. Шейдеман здійснював за дорученням Ставки всебічне інспектування 34-го і 6-го українізованих армійських корпусів для з'ясування їхньої бойової готовності.

58

Л. Корнілов розіслав телеграму по лініях залізниці, видав два накази по армії та флоту, «Звернення до народу» і «Відозву до козаків». Він звинуватив Тимчасовий уряд у діях, узгоджених з німецьким генштабом, клявся «довести народ шляхом перемоги над ворогом до Устаповчих зборів».

59

Для підтримки фронту і продовження бойових дій за умов занепаду дисципліни і втрати командуванням авторитету було вжито надзвичайних заходів. Зокрема, 19 червня 1917 р. розпочалося формування 34 ударних батальйонів з добровольців, а згодом — чотирьох Георгіївських піхотних полків, які складалися виключно з георгіївських кавалерів. У безпосереднє розпорядження Л. Корнілова були викликані ударний полк з Південно-Західного фронту (2,5 тис. солдатів і 200 офіцерів), який дістав назву «Корниловського», та Могилівський Георгіївський батальйон (1 тис. солдатів).

60

Лукомський Олександр Сергійович (186.8 -1939) — генерал-лейтенант російської служби. 1917 р..- генерал-квартирмейстер Ставки, з червня — начальник Штабу Верховного Головнокомандуючого; 1 (14) вересня за участь у заколоті заарештований разом з Л. Корніловим, разом з ним утік з Бнховської тюрми. З 15 серпня 1918 р. — помічник командуючого армією, у жовтні 1918 р. — вересні 1919 р. — начальник військового і морського управління при А. Денікіні і помічник головнокомандуючого. З вересня до грудня 1919 р. — голова «Особливої паради». До березня 1920 р. — голова'«Уряду при головнокомандуючому Збройними Силами Півдня Росії». Емігрував.

61

Драгомиров Абрам Михайлович (1868–1956) — генерал від кавалерії російської служби. Під час Першої світової війни командував 19-м армійським корпусом, 5-ю армією, — з 1916 р. — в розпорядженні військового міністра, 29 квітня (12 травня) — 1 (14) червня 1917 р. — головнокомандуючий арміями Північного фронту; звільнений за опір демократизації армії.

Деякий час жив в Україні. З 31 серпня 1918 р. — перший голова «Особливої наради», під час білогвардійської окупації — головноначальствуючий Київської області. На еміграції очолював спілку офіцерів Генерального штабу.

Його сестра була заміжня за вінницьким повітовим предводителем дворянства Д. Ф. Гейдспом, який за гетьманату очолював «Союз хліборобів».

Одночасно в російській армії служив його брат, генерал В. Драгомиров.

62

24 серпня Л. Корнілов призначив генерала О. М. Кримова головнокомандуючим спеціально створюваною Окремою Петроградською армією, в яку було включено 3-й кавалерійський корпус (його командиром замість О. Кримова було призначено П. Краснова), Кавказький Тубільний кінний корпус (т. зв. «Дику» дивізію), 1-у Донську козачу, 5-у Кавказьку кавалерійську і Уссурійську козацьку дивізії. Ядро цих військ, корпус П. Краснова, 28 серпня мав зосередитися в околицях Петрограда.

Увечері 27 серпня ешелони 1-ї Донської дивізії, при яких буй сам О. Кримов, почали прибувати на станцію Луга, де їх Подальший рух було паралізовано залізничниками. Серед козаків було розгорнуто бурхливу агітацію. 29 серпня Л. Корнілов наказав Кримову зайняти Петроград раптовим ударом. Дорогу перекрили солдати Лузького гарнізону, і полкові комітети козаків відмовилися викопати наказ. Голова Тимчасового уряду О. Керенський викликав Кримова в столицю; після розмови, що відбулася між ними, генерал застрелився.

Решта підійшедших для наступу на Петроград військ Л. Корнілова також не пройшла через заслони революційних солдатів та робітничих загонів і була розпропагована проти корніловського заколоту.

63

«Кадети» — скорочена назва Конституційно-демократичної партії (Партії «народної свободи»), — заснованої в жовтні 1905 р. провідної ліберально-монархічної партії Росії. Складалася переважно з представників інтелігенції і ліберальних поміщиків. Відстоювала перетворення Росії на конституційну парламентарну монархію, громадянські свободи, а з березня 1917 р. — республіканські засади. Лідери кадетів входили до складу Тимчасового уряду. Партія активно боролася проти більшовицького уряду.

Лідер кадетів П. Мілюков улітку 1918 р. перебував у Києві. Кадети входили до гетьманського уряду. Самостійність України вони розглядали як тимчасове явище на шляху до оновленої неподільної Росії.

64

Володченко М. Г. — генерал-лейтенант російської служби. 1917 р. командував 46-м армійським корпусом. 9 (22) вересня 1917 р. призначений головнокомандуючим арміями Південно-Західного фронту. Визнав цивільну владу Центральної Ради.

65

Київська Рада робітничих депутатів була обрана 3 (16) березня 1917 p., з квітня перебувала в Марийському палаці. Значним виливом в ній користувалися більшовики, але більшість до листопада 1917 р. належала есерам та меншовикам. Рада організувала робітничу міліцію, запроваджувала 8-годишшй робочий день тощо. 8 (21) вересня вона однією з перших в Росії прийняла більшовицьку резолюцію про перехід усієї влади до Рад. Підтримала більшовицький переворот в Петрограді і утворила ревком, який очолив у Києві збройне повстання проти військ округу, вірного Тимчасовому урядові.

З листопада існувала як об'єднана Київська Рада робітничих і солдатських депутатів.

66

У тексті видання «Уривок зі 'Споминів' Гстьмаш Павла Скоропадського» у «Хліборобській Україні» (IV, 7 і 8 [1922–1923], С. 3–40; V [1924-19251, С. 31–92) цей епізод викладено так:

«6 жовтня, коли я ще був у себе в номері, до мене зайшов капітал Удовиченко і заявив, що в Бердичеві (курсив наш. — Авт.) засідає Український військовий з'їзд, що сьогодні має буги доповідь представників мого корпусу…» (див. перевидання «Уривка зі 'Споминів'» н. з. «Гетьман Павло Скоропадський. Спомини». — К., 1992. — С. 33).

Йдеться про з'їзд українців-вояків Південно-Західного фронту.

67

Шинкар Микола Ларіонович (? - 1920) — військовий діяч. Штабс-капітан російської служби (служив в 11-му Фінляндському стрілецькому полку), член Української партії соціалістів-революціонерів.

З 3 липня 1917 р. — член Всеукраїнської Ради військових депутатів. Центральної Ради. З 18 грудня 1917 р. — начальник Київського військового округу. У січні 1918 р. — командуючий протибільшовичьким фронтом.

Влітку 1918 р. очолив 15-тисячний повстанський загін на Звенигородщині. 30 листопада 1918 р. на чолі повстанців захопив Полтаву, де розгромив гетьманську адміністрацію.

1919 р. підняв на Полтавщині повстання проти Директорії. Захоплений військами П. Болбочана, чудом утік з-під розстрілу. Загинув у бою проти Армії УНР під Уманню.

68

Всеукраїнський з'їзд Вільного Козацтва відбувся в Чигирині 3 (16) — 7 (20) жовтня 1917 р. 200 делегатів представляли 60 тис. організованих Вільних козаків Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщики, Херсонщини, Кубані. З'їзд обрав генеральну Раду Вільного Козацтва з 12 членів.

Отаманом усього Вільного козацтва було обрано П. Скоропадського, генеральним писарем — В. Кочубея, наказним отаманом — І. Полтавця-Остряницю, генеральним обозним — Тонковида, генеральним суддею — М. Левицького, генеральними хорунжими — І. Луценка, С. Гризла і Шановала, генеральними осавулами — Шомовського, Шендрика і Кіщанського. Організаційним осередком козацтва було визначено Білу Церкву.

69

Гайдамаки — учасники народно-визвольного руху проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту на Правобережній Україні, яка до кінця XVIII ст. перебувала під владою Польщі. Назва походить під тюркського «гайда» («гнати, турбувати, свавільничати») — так називала повстанців польська шляхта. Гайдамаки діяли на зразок партизанських загонів. Найзначніші події, пов'язані з ними — повстання 1734,1750,1768 («Коліївщина») pp. Серед гайдамацьких ватажків найбільше відзначилися в різний час Верлань, Г. Голий, Таран, М. Залізняк, І. Гонга та iн.

Одна з перших українських військових частина утворювалися 1917 p., склалася в Умані і прибрала назву «куреня гайдамаків». Інший курінь виник в Олександрівську; в Одесі та Катеринославі було утворено гайдамацькі коші. З часом ця назва закріпилася як власна за Гайдамацьким кошем Слобідської України (потім 3-м Гайдамацьким полком Запорізької дивізії) та Гайдамацьким кінним полком ім. кошового Костя Гордієнка (потім 1-м Запорізьким ім. кошового К. Гордієнка полком кінних гайдамаків), але поширилася як загальна назва українських вояків, особливо серед їхніх супротивників.