Владимир Кашин - День народження (на украинском языке)

• Название: День народження (на украинском языке)
• Автор: Владимир Кашин
• Жанр: Детектив

---

_Санько-Чорний._ Тiтко Вiро, сьогоднi тут день народження вiдзначають. Бачите - квiти на столi... Правда!

_Мати_ (потрясаючи вазою). А це - подаруночок, значить?! На двiстi карбованцiв! Розбiйницьке гнiздо! Я зараз в мiлiцiю подзвоню. Знаємо вашi iменини! Алкоголiки! (Раптом, звернувши увагу на макет Бахуса iз запаленою свiчкою, з острахом). А може, ви сектанти?!.. Господи!.. (Тягне Санька-Бiлого до дверей). Додому! Пiшли додому!

_Санько-Бiлий_ (видирається з її рук). Нiкуди я не пiду!

_Мати._ Як це - не пiдеш?!

_Санько-Бiлий_ (до Геннадiя). Менi можна пiти? Я повернуся.

_Геннадiй._ Iди. I повертатися сюди не треба.

_Мати_ (тягнучи Санька-Бiлого до дверей). Я тобi повернуся!.. (Виштовхує його в коридор i грюкає за собою дверима).

_Майя._ Ну й матуся!..

_Магнiтофон._ М-да... Тiтонька у тебе, Чорний, не закуска до святкового столу... Зараз Бiлому i вдома добавлять.

_Санько-Чорний._ Нiчого, викрутиться. Йому вдома все з рук сходить. Наслiдний принц!

_Магнiтофон._ А от тобi, певно, не пощастить виплутатися.

_Санько-Чорний._ А я причому! Вiчно ув'язується за мною! Ходив би iз своїми пацанами... Так нi... Тi на нього тюкають, а тут його Еврика приголубив, денщиком своїм зробив. Вiн сумку за ним щодня на пляж тягає... А я причому?! Я його поїв, це нещастя?!

_Денис._ Нi, Бiлий сам у халепу лiзе. По своїй натурi вiн дуже нахабна людина, хоч i прикидається таким собi ягням.

_Майя._ Вiн не прикидається, Денисе. Його зухвалi вчинки - це наслiдок тiєї ж невпевненостi в собi. Вiн хоче, щоб його помiтили i визнали рiвним у дорослiй компанiї. I агресивний вiн саме вiд скованостi своєї, яка здається йому неповноцiннiстю... А що, Чорний, в школi його здорово лупцюють?

_Санько-Чорний._ Лупцюють!

_Майя._ I в пiонерських таборах вiн не бував.

_Санько-Чорний._ Звiдки ви все це знаєте?!

_Майя._ Менi вже зустрiчалися такi хлопцi.

_Денис._ Я вам не сказав: Майя за фахом - психолог.

_Еврика_ (зло). А-а, психолог. Ось чого ви тут! Пiддослiдних кроликiв не вистачає!

_Майя._ Я прийшла на запрошення Дениса, бо цiкавлюсь його роботами, i не думала, що стану свiдком таких подiй... (Пауза). На жаль, цей Санько попав саме у вашi лихi руки. Ви виявилися найздiбнiшим його вихователем i зумiли i його дитячу вiру в вас, i прагнення утвердитися в життi повернути на погане. Це, Еврико, ваш третiй злочин.

_Еврика._ Скажiть, який пафос! I якi ми розумнi, коли говоримо про когось, зате якими робимося дурниками, коли судимо про себе. Вивчайте краще тварин, психолог Майя.

_Майя._ Тварини їдять одне одного, тiльки коли в цьому є необхiднiсть.

_Еврика._ У мене теж була необхiднiсть.

_Майя._ Але ж ви народилися людиною.

_Еврика._ Не бачу рiзницi.

_Геннадiй._ I судити вас будуть люди, за людськими законами...

_Еврика._ Я визнаю тiльки закони природи. Вони розумнi i тому прекраснi. Судiть мене за цими законами... (Пауза). Що, неспроможнi?!.

_Геннадiй._ Не влаштовуйте цирк. Ви прекрасно розумiєте, що говорите дурницi.

_Еврика_ (пiдводячись). Ну, що ж, тодi годi з вами базiкати. Я пiшов. Треба буде - викличете повiсткою... Або заарештовуйте зараз, якщо маєте таке право.

_Геннадiй._ Я, звичайно, з охотою зробив би це, але справа в тому... (пауза) справа в тому, що я... не слiдчий.

Мовчанка.

_Геннадiй._ Ви мене зрозумiли? Я не слiдчий.

Еврика мовчки знову опускається на стiлець.

_Геннадiй._ Я студент, дипломник з автодорожнього. Не вiрите? Ось студентський... Мости i тунелi.

Санько-Чорний починає iстерично реготати.

_Магнiтофон._ Значить, убитий - не убитий, ви - не слiдчий... Чортзна-що! (Пiднiмає погляд до стелi). Чого вони там сплять нагорi?! Такий момент! Заграли б хоч свiй "Вальс"!..

_Еврика._ Так ви нас дурили? (З погрозою). I не боялися, що вам морду наб'ють за такi жарти?!

_Геннадiй._ I зараз не пiзно, Еврико... Наприклад, можна, постукати мене головою об стiнку... (До Санька-Чорного). Давай, Чорний, це, здається, по твоїй лiнiї?

_Санько-Чорний._ Та пiшов ти!..

_Еврика._ А чи знаєте ви, що можете вiдповiдати перед законом за те, що назвалися слiдчим? Є така стаття у кримiнальному кодексi.

_Геннадiй._ Моя провина. Що ж, треба буде - вiдповiм. Та не шкодую. Нехай i такою дорогою цiною, але я вас викрив... (До Майї). Найбiльше я вас боявся, Майя. Ви мене не впiзнали? Два роки тому ми познайомилися на вечорi у нас, в автодорожньому. Коли я приїздив на зимову сесiю.

_Майя._ Впiзнала.

_Геннадiй._ I не проговорилися!

_Майя._ Спочатку я здивувалася, потiм повiрила i нарештi зрозумiла. Тому й залишилася, чекаючи, чим все це закiнчиться.

_Денис._ Я не розумiю тебе, Гено. Навiщо тобi це було?!

_Геннадiй._ Поки мене не побили, я розповiм. Я не слiдчий, хоч ти знаєш - завжди мрiяв стати ним. Але найголовнiше: я - твiй друг, який хотiв розiбратися, що сталося, як глибоко засмоктало тебе болото... Колись ми дружили втрьох. Ти, я i Андрiй. Я поїхав до Сибiру, Андрiй учився у Москвi. Так розпалася наша компанiя... Потiм ти повернувся з армiї i переїхав сюди, на нову квартиру. I пропав з очей. Ну, а ми... Андрiй тим часом закiнчив юридичний i став працювати в прокуратурi. Мене теж не було, а ти завiв собi нових друзiв... I ось тепер, коли я повернувся, Андрiй розповiв, що у тебе - бiда...

_Магнiтофон._ А ми й справдi лопухи!

_Еврика._ Як це я пошився у дурнi! Адже допитував вiн зовсiм непрофесiонально! Тьху! Як у поганому фiльмi. I документiв не показав!

_Санько-Чорний._ Так вiн же аферист! От вiн хто!

_Геннадiй._ Колись, дуже давно, пам'ятаєш, Денисе, у ярку, за старим сараєм, ми поклялися утрьох...

_Еврика_ (перебиваючи). Ну, тепер - все ясно. Все зрозумiло. Дружки прийшли виручати Дениса. Адже i в нього рильце в пушку. Квартира його. I малого тут споювали... I нiж звiдси... (До Геннадiя). Сам Андрiй, як слiдчий з прокуратури, поки що з'явитися не хотiв, прислав тебе пошукати, на кого б усе звалити...

_Геннадiй_ (до Дениса). Вiн менi не дозволив копатися тут... Я сказав, що тiльки провiдаю тебе. Я йому навiть слово дав. Але не витримав... Якщо хочеш, для мене все це теж самоствердження... (До Еврики). До речi, слiдство по цiй справi доручено не Андрiю Гаркушi, а iншiй людинi.

_Еврика._ Все одно твiй Андрiй буде хвилюватися за Дениса i всiляко вигороджувати свого колишнього дружка.

_Геннадiй._ Вигороджувати - навряд. А хвилюватися буде. Вiн i зараз хвилюється за кожного з вас, не тiльки за Дениса. А як же iнакше? Ленiн говорив, що без людських емоцiй нiколи не було, немає i не може бути людського шукання iстини... I в прокуратурi, наскiльки менi вiдомо, аж нiяк не прагнуть збiльшувати кiлькiсть горя у свiтi...

_Еврика._ Грамотний...

_Магнiтофон._ А от у вас, хоч ви i не слiдчий, явно прокурорський пiдхiд до людей. Весь час повчаєте нас. I за те, що п'ємо, i за те, що на танцмайданчик, випивши, пiшли... Наче не знаєте, що тверезому там робити нiчого, а бiльше податися нiкуди. Не до клубу ж ходити на вечори художньої самодiяльностi, якi приносять радiсть тiльки виконавцям... I зачiски вам нашi не подобаються... I штани не такi, як у людей... Одне слово, пропащi ми люди, пропаще поколiння.

_Геннадiй._ Про штани я нiчого не говорив... I взагалi, ви мене не зрозумiли, на жаль. Поколiння наше менi дуже подобається. Я сам до нього належу i тому хочу зрозумiти, чому вашiй компанiї так нелегко живеться. Чому ви вибрали собi таке нецiкаве життя? Ви ж самi не знаєте, чого хочете, а горiлка на це вiдповiдi не дасть.

_Еврика_ (до Геннадiя). Тобi пощастило, слiдопите-самоучко, що Бiлий признався, а Вiктор залишився живий i все розповiв.

_Геннадiй._ Бiлого все одно викрила б експертиза. А про другий злочин я здогадався ще перед поїздкою у лiкарню... Адже того вечора невiдомо де зникла дiвчина Оля, i Вiктор щось намагався розповiсти, але його побили, а потiм пiдрiзали. В лiкарнi я переконався у цьому... Називайте це шостим почуттям, iнтуїцiєю або як хочете...

_Магнiтофон_ (до Геннадiя). Як вас тiльки допустили до Вiктора?!

_Геннадiй._ Там був Андрiй... (Пауза). Ну, якщо це остання для нас неяснiсть у цiй справi, то я можу йти... (Пiдводиться). Знаєте, i ми всi виннi, що Денис загнав свiй талант у власний тiсний куток i не зумiв вiддати його людям... Менi здається, вiн i у ваших душах не рiзьбленням займався, а лише стандартнi вiконця прорiзував... А ваш Володя? Певно, вiн справдi Маг у музицi. А ви кого тримаєте у ролi механiчного залiзного магнiтофона... Ну це - окрема велика розмова... Ми повернемося до цього, Денисе...

_Майя._ I я пiду. (До Лади). Ладо, ходiмте з нами. (Обiймає її за плечi). Таню, а ви?

_Таня_ (до Дениса, тихо). Я залишуся, Денисе?

Денис робить рукою заперечливий жест.

_Таня_ (благально). Прибрати усе треба, перемити...

_Денис._ Не турбуйся. Я сам... Менi теж треба побути одному... (До Геннадiя). Слухай, Гено, ти обов'язково заходь i дзвони. Або, може, я до тебе зайду. Добре?

_Геннадiй._ Ну, звичайно... Жду. До побачення.

Геннадiй, Майя, Таня i Лада виходять. Пауза.

_Санько-Чорний._ Фу-у! Хоч тепер передихнемо! Мало не задихнувся вiд розумних слiв! Денисе, заради твого дня народження можна ще по однiй хильнути?..

_Денис_ (гiрко). Який там день народження! Усе пiд три чорти пiшло!.. (Пiдходить до запаленої свiчки пiд макетом Бахуса i гасить її). Пiд три чорти!..