Сергей Кузин - Донецкая мафия

• Название: Донецкая мафия
• Автор: Сергей Кузин
• Издательство: Полиграфкнига
• Жанр: Публицистика
• Год: 2006
• ISBN: 966-530-041-5

Напомним, что 6 марта 2006 года вышла в свет книга Донецкая мафия. Антология. — полное собрание фактов, документов, свидетельств людей о событиях, которые произошли в Донбассе с 1991 года.

«Донецкая мафия» содержит красноречивые намеки на причастность бывшего главы Донецкого областного управления МВД Владимира Малышева, экс-председателя Донецкого облсовета Бориса Колесникова, а также бывшего губернатора области Виктора Януковича к физическому устранению неугодных бизнесменов.

Соавтор книги, глава правления фонда Антикоррупция Борис Пенчук сообщил, что книга написана на основе документальных сведений из различных источников, и прочитав ее, можно понять, что и как происходило на Донбассе в период становления украинского государства.

Пенчук подчеркнул, что толчком к написанию «Донецкой мафии» послужило освобождение председателя Донецкого областного совета Бориса Колесникова (на данный момент — народный депутат Украины от Партии регионов) из-под стражи в августе прошлого года. (Пенчук обвинял Колесникова в вымогательстве акций торгового центра Белый лебедь).

«Мы говорим в книге, что основные преступления, которые происходили на Донбассе, связаны с группировкой Рината Ахметова, и Колесников является его правой рукой, который контролировал многие действия донецкой группировки», — сказал Пенчук.

Вместе с тем Шевченковская районная прокуратура города Киева в конце ноября 2006 года возбудила уголовное дело по фактам, изложенным в книге «Донецкая мафия».

---

Я, Синенько В'ячеслав Васильович, являюсь підсудним за обвинуваченням у вбивстві кількох осіб та замаху на вбивство, що сталося 15 жовтня 1995 року, вибух на стадіоні «Шахтар».

Особисто я обвинувачуюсь у тому, що з корисливих мотивів з використанням вибухового пристрою, тобто способом небезпечним для життя багатьох осіб, вчинив вбивство та замах на вбивство.

Дана справа с фальсифікованою і історія начебто моєї причетності до справи почалася ще в 1997 році, коли я дав інтерв'ю журналісту І. Александрову про корупцію серед працівників Донецької міліції та прокуратури. За такі мої дії вже тоді мене хотіли вбити, про що свідчить збройний напад на мене 5.08.98 року на моє життя. Та порушена з рештою кримінальна справа.

Моя смерть потрібна була Ахметову, бо я як працівник міліції затримав та мав всі підстави пред'явити обвинувачення одному з його бойовиків Рахманову. Затриманий Рахманов був відпущений на волю по вказівці прокурора донецької області Васильєва.

Під час перебування в лікарні про деталі цього злочину та осіб причетних до інших злочинів в Донецьку високопосадовців на обласному рівні я розповів журналісту І. Александрову, той опублікував матеріал, через що, як я вважаю, і загинув.

Моє переконання підтверджується розглядуваним» пізніше кримінальними справами за фактом вбивства журналіста Александрова.

Я був попереджений про загрозу моєму життю та членам моєї сім'ї, приймаючи ці погрози як реальні, знаючи, як розправлялися з іншими неугодними Ахметову людьми з допомогою тодішнього прокурора Донецької області Васильєва, я змушений був з сім'єю залишити країну.

Виїздив я абсолютно легально, за своїми документами, легально працював у Греції, подав документі та чекав на отримання громадянства Греції.

Випадково довідався, що мене начебто оголошено в розшук 12.03.2004 за причетність до вибуху на стадіоні «Шахтар».

Я остаточно зрозумів, що це заслуга Г. Васильєва, який «доріс» до посади генерального прокурора України.

Затриманий я був саме у той час 29.03.2004 року.

Після доставки в Україну та арешту я перебував в СІЗО № 17 м. Луганська.

Саме тоді мене почали відвідувати крім слідчих, які вели розслідування по справі, працівники УБОП Луганської області, з пропозиціями про домовленість, а саме давати необхідні слідству свідчення в обмін на закриття моєї кримінальної справи.

Влітку в середині дня 2005 року до мене в СІЗО № 17 м. Луганська прийшли п/п-к МВС Вакуленко, який свого часу очолював УБОП Лугансько! області, а зараз працює у Київі та співробітник УБОП Луганської області співробітник УБОП Оришин 1.1. які запропонували мені двосторонню угоду. Умовами цієї угоди я повинен був дати покази в любій доступній мені формі про те, що мені відомо від Є. Кушніра про зустрічі з ним (Кушніром) та Алієвим (Магою) в Баден-Бадені колишнього прем'єр-міністра П. Лазаренка, причому розписували мені деталі цієї зустрічі.

За дачу цих показів мені було обіцяно закриття провадження в моїй справі, можливість протягом короткого часу виїзду з України.

Оскільки в мене не було, та і не могло бути ніякої інформації щодо яких би то зустрічей як з Є. Кушніром так і з П. Лазаренком, то я відмовився давати такі покази.

З цього можливий лише один висновок, свідчення проти мене є наслідком аналогічної роботи зі свідками, які дали покази проти мене, представниками Генеральної прокуратури.

Я офіційно заявляю:

— я не приймав та не міг приймати участі в підготовці та здійсненні вибухи на стадіоні «Шахтар»;

— покази свідків нічим об'єктивно не підтверджені;

— з метою дискредитації мого алібі порушена кримінальна справа проти мого сина Віталія Синенка;

— справа проти мене фальсифікована в угоду спочатку Генерального прокурора Васильєва, а пізніше за мою відмову свідчити проти інших осіб;

— ніяких стосунків з Кушніром я не мав;

— намагання витребувати від мене свідчення проти П. Лазаренка є додатковим підтвердженням фактів застосування недопустимих методів при розслідувані справ, про фальсифікацію доказів не тільки в моїй справі.

До заяви прошу долучити повний текст пояснень та приєднати до матеріалів справи. Копію прошу надати адвокату.

22.02.06

(підпис) В. Синенько

В этом аспекте еще более любопытным является пояснение к заявлении, подписанное вновь-таки самим Синенко. Приводим его здесь полностью.

Пояснення до заяви Синенка В. В. (карна справа 49-1733)

Карна справа 49-1733 повністю сфабрикована за наказом М. Обіхода, згодом скоректована Г. Васильєвим через свого підлеглого в Генеральній прокуратурі Серебрякова Н. А., дончанина, з яким пропрацював в Донецькій прокуратурі не один день. Зверніть увагу на головні етапи фальсифікування.

1. 14 квітня 1994 року під час розстрілу родини Фролова мені вдалося затримати кіллера Рахманова з автоматом. Через 10 діб за командою Васильєва був відпущений на волю, пущене за ним спостереження довело його до «Люксу», а я був об'явлений ворогом за затримку Рахманова.

2. 15.10.1995 року на стадіоні «Шахтар» загинув Ахать Брагін, Грек, якого я дуже добре знав раніше.

3. На початку березня, в кінці лютого 1977 року, на 21:00 мене викликав начальник карного розшуку Донецької області Волощук Анатолій Миколайович і запропонував «реабілітувати» себе за затримку Рахманова перед Ахметовим. Я повинен був прийняти участь у фізичному знищенні Є. Кушніра. Я відмовився. Під час цієї бесіди я вперше дізнався від Волощука, що Кушнір один з ініціаторів і організаторів вибуху на стадіоні «Шахтар».

4. 5.05.1998 p., як небезпечного свідка за командою Волощука, Васильєва, Ахметова, мені було винесено смертельний вирок як людині, яка була присвячена в ліквідацію Кушніра та його угрупування.

Я був двічі поранений з вогнепальної зброї. Зверніть увагу, справа спочатку була порушена згідно ст. 206 КК України, після втручання ЗМІ була перекваліфікована на ст. 93 КК.

5. За допомогою І. Александрова через ЗМІ я розповів про затримання Рахманова та його вихід на волю. Це ввело в шалену лють Васильєва, який пообіцяв знищить мене фізично, що я закінчу своє життя в тюрмі.

6. Після погроз я зник з лікарні, через неділю в домі моїх батьків УБОЗ Донецький області та Калінінський РО провели обшук, з записом на відеоплівку. Відмітьте, це скоїлось за два роки і 6 місяців до порушення проти мене карної справи.

Копія обшуку мається.

7. М. Обіход виступив по телебаченню, показав моє фото, об'явив злочинцем, порушивши ст. 62 Конституції України, презумпцію про мою невинність.

8. Легально, за своїми документами я з сім'єю в 1999 році перебрався до Греції, сім'я отримала громадянство, я на нього чекав, так як я не грек. Я був зареєстрований в поліції Греції.

9.12.01.2004 p., після приходу в ГП Васильєва, до Греції направлено клопотання, де говориться, що я нелегально проживаю в Греції, мене потрібно затримати. До затримання я не отримав жодного запрошення до міліції чи прокуратури, мою адресу, телефон в Греції знали родичі, сусіди, син Віталій. Формально заведена пошукова справа чиста.

10.15.10.1995 р. в вихідний день, в неділю, я з дітьми знаходився в кіноконцертному залі «Донецьк» на концерті Любові Успенської, маю десяток свідків, які залякані о/уповноваженим Соболь В. М., почали відмовлятись від правди або мовчать. З цього приводу мій адвокат сповістив генерального прокурора.

11. Справа з приводу замаху на моє життя не розслідується, хоча відомий водій, з авто якого проводилась наводка кіллерів на мене.

12. Мар'інков та Година являються підставними свідками. Я в цьому повністю переконався після моєї «обробки» Вакуленком та Оришиним, які в злагоді зі слідчим ГП Серебряковим вимагаючи від мене, за припинення справи, дати брехливі покази відносно П. Лазаренка.

Від чесних працівників прокуратури Донецької області мені відомо, що мені відводилася роль ліквідатора угрупування Кушніра, проте це повинно було статися за іншим результатом президентських перегонів.

Я уважно вивчив справу 49-800, вона своїм вістрям направлена проти П. Лазаренка та Ю. Тимошенко і повністю сфальсифікована.

Намагання витребувати від мене свідчення проти П. Лазаренка являється підтвердженням застосування недопустимих методів при розслідуванні справ, про тотальну фальсифікацію.

Пояснення прошу долучити до заяви та приєднати до матеріалів справи.

Копію прошу надати адвокату.

22.02.06

(підпис) В. Синенько.

«Конгломерат криміналу і правоохоронців активно розчищав собі шлях. Одним з важливих завдань для них стало знищення незалежної преси, щоб та не сіяла зерна сумніву серед мешканців регіону. У липні 2001 року стається резонансне вбивство тележурналіста, який викривав спільну діяльність мафії та міліції.