Андрей Гуляшки - Коштовний камiнь (на украинском языке)

• Название: Коштовний камiнь (на украинском языке)
• Автор: Андрей Гуляшки
• Жанр: История

---

- Та роби як знаєш, - розвiв руками Вилю Власев. - Iншi групи укомплектованi, працюють, i, якщо я направлю тебе до них, ти своїм несамовитим запалом дезорганiзуєш усiх, внесеш розлад. Нiхто не зможе йти з тобою в ногу, бо там нема делчо-єневих, яких би ти водив за нiс, а є тверезi люди з спокiйними нервами, чужi будь-якому авантюризму. Нi, будь ласка, навiть не проси, щоб я тебе направив до них. Таких речей я не допущу!

- Ех, шкода! - полегшено зiтхнув Андрiй. - Як скажете, так i буде. Буду вас слухатись.

- Так, так! - Вилю Власев задоволене глянув на юнака i потер руки. Треба слухатись! В тобi є домiшка летючого темпераменту. А добрi поради для слухняних людей - немовби хiмiчнi каталiзатори. Вони прискорять випаровування цiєї домiшки в твоєму характерi, i згодом ти станеш позитивною, зрiлою людиною. Так. А зараз ти вiльний - я не хочу морочитися з тобою. У мене й без того досить неприємних турбот. Подумаю про тебе вранцi 15 липня.

Андрiй вийшов, не поспiшаючи, та, зробивши кiлька повiльних крокiв, враз зiрвався i побiг до палатки. Схопив рюкзак i бiгом кинувся до лаборантки.

- Ти завiдуєш складом? - запитав її i, не чекаючи вiдповiдi, поквапливо почав викладати: - Менi потрiбна вiрьовка для лазання по скелях... крiм того, десять пар сталевих скоб для схiдцiв. Молоток для забивання. Молоток для видовбування я маю, ось, - вiн постукав по рюкзаку. - Пачку сухарiв, трохи кофе, цукру i бiльше нiчого. Швидше! Швидше, поки Вилю Власеву не прийшла в голову iнша iдея!

Рашеєва дивилась на нього широко розкритими, здивованими очима i мовчала. Цiлу нiч дiвчина дослiджувала його проби, i руки в неї тремтiли вiд перевтоми.

- Давай, люба, тiльки не метушись! - нетерпляче казав Андрiй.

В це слово "люба" вiн не вклав нiякого почуття, а дiвчина вiдчула в ньому справжню ласку.

- Куди ти пiдеш? - спитала й зашарiлась. - Чому не лишишся, хоч трошки поговоримо з тобою! Я так радiю твоєму успiху! I яких тiльки страхiв не було в моєму серцi! Чого я тiльки не передумала за цi сiм днiв! Лишись!

- Ет, дурницi! - розсердився Андрiй. - Саме тепер менi тiльки до розмов! Ну, давай вiрьовку та iншi речi, iнакше я сам пiду на склад!

Рашеєва постояла хвилинку, наче цi грубi слова приголомшили її, потiм одразу вiдступила назад.

- Ти йдеш туди... по берил? - пошепки запитала вона.

Андрiй насупився.

- Куди йду i чого, - то моя справа! А ти не затримуй мене!

Дiвчина взяла з його рук рюкзак i попрямувала до складу, похнюпивши голову.

Андрiй тимчасом сiв за стiл, вiдсунув епруветки та пляшки i, вийнявши з похiдної сумки аркуш паперу, компас та масштабну лiнiйку, почав креслити.

За чверть години Рашеєва насилу тягла переповнений рюкзак.

- Знов напхала рiзних дурниць! - насварився Андрiй. - Однаково ж я їх викину, так i знай!

Дiвчина мовчала. Виглядала спокiйною, тiльки руки нiяк не могли знайти мiсця: то поправляли косинку на головi, то м'яли i без того зiм'яте плаття.

- Слухай, - Андрiй схилився над нею, - ти ж знаєш, що таке берил, правда? Вилю Власев дає менi шiсть днiв вiдпустки, i я зроблю злочин, якщо не скористаюсь нагодою. Берил - велика рiч, за нього варто потрудитись! Хай "невидимий" лусне з досади, а я його перехитрю! - Вiн посмiхнувся. - Якщо ж вiн мене перехитрить... Ось тут, на цьому клаптику, я позначив напрямок, вiддаль i те мiсце, де треба шукати... Чого так жалiсно дивишся на мене? Ти що - не хочеш, щоб я йшов?

Вона похитала головою, намагаючись усмiхнутись.

- Iди, - промовила, - шукай. Бажаю тобi успiху.

Взяла папiрець i сховала на грудях, бiля серця, де жiнки ховають таємнi, найдорожчi для них листи.

- Бажаю успiху, - повторила вона.

Тепер, коли Андрiй уже пiдiйшов до виходу, йому захотiлося сказати їй щось приємне, веселе, але, як це завжди буває, всi хорошi, лагiднi слова вискочили в нього з голови.

- Ну, до скорого побачення, - кивнув їй Андрiй. - А Делчо Єневу передай, що дуже шкодую через той випадок з пляшкою. Вiн зрозумiє. А як тiльки ми повернемось у Софiю, я подарую йому дюжину таких пляшок. Так йому й перекажи.

Їй здалось, що вона провела його веселим радiсним поглядом... Коли людина вирушає в дорогу, її треба проводжати веселими очима, щоб дорога була легкою.

Вона сiла на своє вузьке похiдне лiжко й задумалась. Власне, думок нiяких не було. В її душi вiдразу запанували зимовий холод i порожнеча. I в цьому холодi, серед порожнечi, в якiй вона нiби потопала, не ворушилась жодна ясна, свiдома думка.

В цей же день пiсля обiду Вилю Власев, сiвши верхи на мула, прибув на об'єкт Павла Папазова. Слово за словом розговорились i про Андрiя. Коли парторг почув, що той дослiдив район X за сiм днiв, вiн, завжди стриманий з Вилю Власевим, на цей раз аж пiдскочив i, схопивши кашкет, з усiєї сили вдарив ним об землю.

- Герой! - вигукнув вiн. - Оце справжнiй позитивний герой нашого часу, соцiалiстичної епохи. Браво! Я завжди думав, що в Андрiєвi є щось виняткове, прекрасне. - Парторг пiдняв кашкет i почав його очищати вiд пороху. - Цим своїм подвигом хлопець змиє ту ганебну пляму, якою забруднив своє iм'я перед Спиридоновим. Передайте йому, що я радий, щиро радий i вiтаю вiд усього серця!

Вилю Власев зневажливо знизав плечима.

- Я не вiдчуваю особливого довiр'я до таких людей, - промовив вiн. - I взагалi, не поважаю тих наукових робiтникiв, якi на сто процентiв вiддаються пориву. Я думаю, що поваги гiднi тi трудiвники науки, якi не знають примх настрою, а завжди працюють уперто, систематично i спокiйно. Андрiй не належить до них.

- Ви, як геохiмiк, - видатний, а у ставленнi до людей користуєтесь старими методами. Що б не було, я в усякому разi прошу вас поздоровити його вiд мого iменi.

Вилю Власев махнув рукою.

- Де я його наздожену, - сказав вiн, - щоб поздоровити. З самого ранку вiн подався кудись i, гадаю, повернеться не ранiше, як через чотири-п'ять днiв.

Павел Папазов саме пiдносив запалений сiрник до цигарки, та коли почув цi слова, його пальцi затремтiли, i вiн впустив його на землю.

- Що ви кажете? - нахмурився вiн. - Ви йому дали вiдпустку на п'ять днiв?

- А навiщо його затримувати? - здивувався Вилю Власев. - Вiн закiнчив роботу, виконав своє завдання, - та й усе! До п'ятнадцятого липня хай мандрує, де хоче! Я не з'їхав з глузду, щоб посилати його комусь на допомогу. Воронь боже! його допомога небезпечна. Я не рискую.

- Не рискуєте! - Павел Папазов похитав головою. - Не рискуєте своїм спокоєм, я знаю! Заради цього вашого спокою ви дозволили йому робити новi дурницi. Ви його штовхнули на них!

- Я не розумiю вас, - пiдвiв брови Вилю Власев. - Що ви хочете цим сказати?

По тонких губах парторга проповзла болiсна посмiшка.

- Знаєте, що ви зробили? - зiтхнув вiн. - Ви дали йому можливiсть знову займатись шуканням цього фантастичного берила. Знов надокучати вiдповiдальним людям усякими дурницями. Ви ж знаєте його манiю? Вiн тепер знову скомпрометує себе i невiдомо якi дурницi вигадає... Я хотiв представити його вiдмiнником походу, щоб якось змити ту ганебну пляму... А ви своєю безтурботнiстю, товаришу Власев, вирвали з моїх рук певний успiх. Ви провалили одного вiдмiнника, ось що я вам скажу!

Вилю Власев знiяковiло топтався на одному мiсцi.

- Я й забув про той клятий берил, - промовив вiн.

- Що зроблено, те зроблено! - сумно всмiхнувся Папазов. Вiн запалив цигарку i замовк.

Через годину, коли Вилю Власев примощував клунки на мула, до нього пiдiйшов Iгнат Арсов i почав йому допомагати.

- Залиште, ви обдерете собi руки цими вiрьовками! - тихо бурмотiв вiн. - Дайте менi! Мої руки i без того загрубiли вiд кирки. Це вже не руки, а лопати. Дайте!

Доки сперечались, кому зав'язати мiшки з камiнням, до них пiдiйшов парторг Павел Папазов. Глянувши на них, вiн посмiхнувся i лагiдно заговорив, нiби зовсiм забув про випадок з Андрiєм.

- Знаєте, мене вчора вiдвiдав один мiй знайомий з села Цвят. його послала партiйна органiзацiя iз спецiальним дорученням.

- Яким дорученням? - злякався Вилю Власев.

- Кооператори закiнчили жнива, виконали поставки ї тепер хочуть вiд нас почути, що робиться у нас i взагалi в свiтi.

- То хай слухають увечерi останнi вiстi. Хто їм заважає? їхнє село електрифiковане, в бiблiотецi є радiоприймач, на площi - гучномовець. Чого їм iще треба?

- Ви забуваєте, товаришу Власев, що ми зайняли бiблiотеку, перетворивши її в склад. Забуваєте, що ключ вiд залу лежить у вас в кишенi, - усмiхнувся Папазов. - Адже вони роблять нам послугу - забезпечують хлiбом i продуктами.

- Ми ж за це платимо, - сказав Вилю Власев.

Павел Папазов аж здригнувся, але оволодiв собою.

- Вибачте, - сказав вiн, - коли я слухаю такi слова, то, їй-богу, червонiю вiд сорому, наче дiвчина. Товариськi послуги не оцiнюються грiшми. Цi чудовi люди сумлiнно працювали, вчасно виконали зобов'язання перед державою - чому не придiлити їм невеличку увагу, на яку вони тисячу разiв заслужили?

- Що ви конкретно хочете вiд мене? - нетерпляче запитав Вилю Власев.

- Дуже мало. Давайте пiдемо до них. Якщо ви проти, я пiду сам. Я обiцяв, що прочитаю доповiдь, i ви, менi здається, це знаєте.

- А хто виконуватиме наш план?