Олег Авраменко - Реальна загроза

• Название: Реальна загроза
• Автор: Олег Авраменко
• Жанр: Научная Фантастика

Випускник космічного коледжу Александр — син адмірала Бруно Шнайдера, який сімнадцять років тому організував спробу державного перевороту на планеті Октавія й сам загинув під час збройного заколоту. Через батька молодий пілот не може навіть мріяти про військову кар’єру; також для нього не знайшлося місця на цивільних міжзоряних кораблях. Проте, завдяки своїм непересічним здібностям і почасти — щасливому випадку, йому вдається вступити на службу до елітного дослідницького флоту, що займається вивченням Далекого Космосу.

Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...

---

— Це для однієї моєї знайомої, — зробила уточнення Ліна. — Вона схильна до повноти.

— З фізіологічних причин, чи від надмірного вживання їжі?

— Швидше друге.

— Тоді б їй ідеально підійшов стимулятор сили волі, — пожартував аптекар. — Але наразі таких ліків у наявності немає, тому доведеться обмежитись ендокринолом… — Тут він пильніше придивився до нас обох, надто ж до мене. Та якщо й упізнав, нічим цього не виказав. — Ага, то ви ериданці! З новеньких. Ясно, ясно… Вашій знайомій, міс, потрібен ендокринол, суміш номер п’ять, що регулює засвоєння жирів та вуглеводів. Але спершу їй слід проконсультуватись у лікаря — він підбере потрібні дози і, можливо, призначить комплексне лікування. Хоча „Ендокринол-5“ ви можете придбати й зараз, він відпускається без рецепта. Вам у капсулах чи в ін’єкційних ампулах?

— У капсулах, будь ласка.

— По пів міліграма чи по чверть?

— Е-е… Гадаю, вам видніше.

— В такому разі, п’ятдесят капсул по нуль двадцять п’ять.

Поки аптекар особисто замовляв на консолі автомата ліки, я дещо пригадав. Ще під час навчання в коледжі мені на очі трапилася стаття про ендокринол, яка справила на мене велике враження. Цей препарат з’явився порівняно недавно, але вже викликав справжній фурор у медицині. Не маючи жодних побічних ефектів, він безпосередньо впливав на залози внутрішньої секреції — при простому вживанні нормалізував їхні функції, а в поєднанні з іншими ліками дозволяв тонко регулювати роботу тих або інших залоз. Завдяки таким властивостям, ендокринол виявився панацеєю від цілої низки хвороб, пов’язаних з порушенням обміну речовин, зокрема — від ожиріння. Втім, це була не найсерйозніша недуга, що лікувалася з його допомогою. Ще були різні види діабету, деякі форми дистрофії, нефролітіаз, карликова хвороба, гіпотеріоз, порушення функцій статевих залоз та багато іншого. Також ендокринол вважався вельми перспективним у геріатричній практиці. Проблема полягала в тому, що цей препарат вироблявся лише однією лабораторією на планеті Вавілон, у порівняно невеликій кількості, і кошував астрономічно дорого. Тому я дуже здивувався, що він є на Ютланді, а ще мене охопило хвилювання — чи витримає моя кредитка заправлену за нього ціну?

— Ось. — Аптекар поклав на прилавок упаковку. — З вас одинадцять доларів і п’ятнадцять центів, міс. Оскільки ви новоприбулі гості нашої планети, консультація безкоштовна.

У мене ледве щелепа не відвисла від подиву. За час прогулянки я мав можливість оцінити купівельну спроможність ютландської валюти, вона навряд чи була дорожча за ериданську марку, тому я чекав, що мова піде про тисячі, а то й десятки тисяч доларів. Названа аптекарем сума була до смішного мізерна, і я, трохи оговтавшись, запідозрив, що нас тут просто розігрують. От тільки незрозуміло, з якою метою…

Тим часом Ліна взяла в мене кредитку й розрахувалася за ендокринол. Аптекар почав був повторювати свої настанови стосовно того, що бажано порадитися з лікарем, але тут я урвав його:

— Перепрошую.

— Так, сер.

— Маю одне питання з приводу ціни. На інших планетах ендокринол дуже дорогий препарат, а у вас він дешевший за аспірин. Чому так?

— Бо це наш, місцевий продукт. Його виробляють лише на Ютланді. Ми використовуємо ендокринол уже понад триста років. На відміну від інших планет, у нас він доступний кожному.

Коли ми вийшли з аптеки, я все ще перетравлював почуте. Ліна на ходу читала інструкцію до ендокринолу і вражено хитала головою.

— Якщо все тут написане правда, то на торгівлі цими пігулками можна заробляти мільйони… Та де там — мільярди!

Я коротко розсміявся:

— Які мільйони, дитинко, які мільярди! Трильйони. Десятки, сотні трильйонів!

Тепер я знав, звідки батько бере кошти на підготовку нового заколоту на Октавії.

6

На восьмий день, коли я повернувся після ранкової прогулянки містом, Ліна сказала мені:

— Щойно дзвонила Елі. Її й решту наших уже випустили з табору. Тепер вони мешкають тут, у Світ-Лейк-Сіті. І… — Вона опустила очі. — Елі просить, щоб я переїхала до неї.

— І що ти вирішила?

Ліна пригорнулася до мене.

— Я не хочу йти від тебе, Сашко…

— То не йди.

— Тоді Елі образиться на мене. А цього я теж не хочу. Їй зараз дуже самотньо, але вона відмовляється переселитись до нас. Вона така вперта!

— Отже, ти житимеш з нею? — запитав я.

— Ні. Спробую переконати її. А як не вийде, то десь за тиждень повернуся до тебе.

— Щоб згодом знову повернутись до Елі?

Замість відповіді Ліна поцілувала мене й побігла збирати речі.

А Яна, що була присутня при нашій розмові, скрушно похитала головою:

— Ну й уклепався ти, братику. По самі вуха… Хоча тепер я беру назад свої слова.

— Які?

— З приводу того, що ви з Елі можете бути лише друзями. Схоже, вона любить тебе не тільки як друга, а й як чоловіка.

— Чому ти так вирішила?

— Через її впертість, — пояснила сестра. — Якби ти був для неї просто другом, вона б давно пробачила тобі, що ти не розповів їй правду про свого батька. Друзі, навіть найближчі, мають право на особисті таємниці. А коханці — ні. Вона ж поводиться так, наче ти її хлопець.

— І що порадиш?

— Тобі слід відверто поговорити з нею. Але не квапся — зараз нічого не вийде. Елі зголодніла за Ліною і слухати тебе не стане.

А проте, ми втрьох подалися на північно-східну околицю Світ-Лейк-Сіті, де у висотному багатоквартирному будинку міська влада надала житло всім льотчикам з „Маріани“, зокрема й Елі. Офіційно вони перебували в статусі „почесних гостей“, всі їхні витрати оплачував планетарний уряд. Інші члени екіпажу були розселені в різних районах міста, залежно від того, де їм знайшли роботу.

По прибутті Яна в першу чергу вирішила відвідати Ганса Вебера. Вона кликала мене з собою, але я відмовився і разом з Ліною піднявся кількома поверхами вище, де була Еліна квартира.

На жаль, передбачення сестри здійснилося на всі сто відсотків — Елі не захотіла зі мною розмовляти, навіть не відповіла на привітання. Пропустивши до себе Ліну, вона просто захряцнула перед моїм носом двері, вимкнувши інтерком. А гупати кулаками (та й навіть ногами) не мало сенсу — все одно матеріал дверей та стін був звуконепроникний.

Я все ще стояв у вестибюлі, відчуваючи себе цілковитим дурнем, коли на поверх під’їхав один з ліфтів, і з кабіни вийшов капітан Павлов. Він мав значно кращий вигляд, аніж того дня, коли я бачив його востаннє.

— Добридень, Александре, — привітався він. — Увечері я збирався відвідати тебе та Яну. А ти до Елісон Тернер?

— Ну, в певному сенсі…

— Гаразд, тоді я зайду з тобою. Не заперечуєш? Довго я вам не набридатиму, лише подивлюсь, як вона влаштувалася. Саме зараз я обходжу всіх наших хлопців і дівчат.

— Боюсь, не вийде, сер, — відповів я. — Вона вимкнула інтерком.

— Ага, ясно… — Було видно, що Павлов зрозумів навіть більше, ніж я сказав. — Що ж, це зачекає. Випити не бажаєш?

— Якщо кави, то не відмовлюся.

— Тоді їдьмо на дах. Там є гарна кав’ярня з відкритим літнім майданчиком.

Ми ввійшли до ліфта й капітан натиснув кнопку горішнього поверху. Відтак повернувся до мене й запитав:

— Як твої справи, Александре?

— Так собі. Не дуже, — чесно зізнався я.

— Розумію, — кивнув він. — А що Яна?

— Їй трохи легше. Вона… — Я помовчав, добираючи потрібні слова. — Для неї батько завжди був чужий, вона ненавиділа його з чотирнадцяти років, відколи дізналася, що він її батько. А я… ну…

— А ти завжди любив його, — підхопив Павлов. — І дитиною, і згодом, коли вважав його загиблим. А тепер він воскрес, і ти розгублений, не знаєш, як до нього ставитися. Те, що ти прощав йому мертвому, не можеш вибачити живому.

Я був украй вражений тим, як тонко Павлов відчув мій стан і зумів висловити все, що мене мучило, кількома короткими фразами.

Піднявшись на дах, ми пройшли до кав’ярні, взяли по чашці кави і влаштувалися за вільним столиком біля бордюра. Павлов запалив сигарету й обвів поглядом мальовничий краєвид міської околиці, що підступала до самого лісу.

— Приємна планета, — промовив він. — Куди гарніша за нашу Октавію.

— Та все одно для нас вона в’язниця, — зауважив я. — Ви ж спілкувалися з усією командою? Як налаштовані люди?

— По-різному. Одні майже змирилися з перспективою тривалого полону, інші миритися не бажають.

— Проте їх усіх звільнили?

— Атож, звільнили. Та й власне, що може вдіяти купка людей проти трьохсотмільйонного населення планети? Єдині, хто становить потенційну загрозу, це наші льотчики. Теоретично вони можуть захопити один з кораблів — та тільки теоретично. А на практиці це нездійсненно. Більша частина ютландського флоту базується в космосі, а ті кораблі, що знаходяться на планеті, перебувають під пильною охороною. До того ж, майже всі вони з демонтованими вакуумними емітерами і належать до Угруповання Планетарної Оборони. До інших зірок на них не доберешся.