Сборник - Меридіани (На украинском и русском языках)

• Название: Меридіани (На украинском и русском языках)
• Автор: сборник
• Жанр: Прочие приключения
• ISBN: У2

Три автори — три творчих обличчя: журналіст К.Лемешев, робітник Ю.Нікітін, креслярка Р.Волконська.

Різноманітна тематика їх творів: пригоди мужніх космонавтів у безмежжі Галактики, героїчні будні радянських чекістів у перші повоєнні роки. Які б сили не протистояли людині, її розум і наполегливість долають перешкоди, утверджують високі ідеали нашого життя.

За редакцією Володимира Владка

М 87–73

© Видавництво “Прапор”, 1973.

---

— Трансформація була неповною, — прогудів металевий голос з глибини кулі. — Адже я залишив сили для зворотної трансформації. При повній — я, “ЛЯЛ-20”, вмер би, а жити залишалася б друга Лариса, точна “копія” першої.

— Отоді я й справді мав би щастя в квадраті! — весело запрошував Федя друзів до столу. — Сідайте, дорогі гості. Сьогодні начальник харчоблоку пригощає всіх вас дюжиною пляшок кримського вина “Червоний камінь”. За земним виміром часу йому нещодавно сповнилося двісті років!

— Хай же міцною буде ваша любов! — піднявся за столом капітан Чуєв!

ЕСТАФЕТА ПАМ’ЯТІ

Головний зал плазмольота першої сфери переповнений, як ніколи. Астронавти сидять в кріслах перед великим настінним екраном міжзоряного відеофону. До апаратури відеофону підключена сергусіянська установка передачі думок на відстань, а в її прозорій камері з блискучим шоломом на голові сидить Герман. Це він учора розшукав академіка Курганова і повідомив: “починається”! Що “починається” всім було відомо. Вчені корабля кілька тижнів чекали, коли в наймолодшому астронавтові “заговорить” пам’ять ірвітназів після опромінення його “ЛЯЛ-20”. Останній запевняв: якщо Герман перейме від нього бодай маленьку частку пам’яті про все бачене ним за 20 мільйонів земних років, то й цього цілком досить, щоб астронавти мали уявлення про ті Сонячні і планетні системи Крабовидної Туманності, Магеланової Хмари і зірки ЗС-273, де він встиг побувати. “ЛЯЛ-20” констатував, що сам він не зможе передати астронавтам зорові уявлення і душевні відчуття в комплексі, як це властиво людям, і тому передає свою пам’ять про своє минуле молодому представникові Землі. Що буде неясно, “ЛЯЛ-20” по можливості пояснить при перевірці.

Так, це була незвичайна перевірка здатності людини перейняти пам’ять дивної істоти, яка побувала так далеко, що всіх життів астронавтів не вистачило б на подорож туди, за мільйони парсеків від рідної Галактики!

— Почнемо? — запитав академік Курганов. Професор Петровський ствердно кивнув головою і обережно натиснув кнопку на пульті управління. В прозорій камері сергусіянської установки спалахнуло рожеве світло. Герман повернув голову, поглянув у зал, посміхнувся матері і повільно опустив на обличчя металеву маску. Тієї ж хвилини навколо шолома запалахкотів голубий ореол, а на екрані хитнулося невиразне зображення, Астронавти посміхнулися полегшено: на весь екран вимальовувався все чіткіший портрет матері Германа — Лан.

— Ще не переключився на далекі спогади, — прошепотів Сергій Вікторович Чуєв. — Матір згадує.

Та ось екран згас і кілька хвилин залишався темним і німим.

Зненацька тишу залу порушив тонкий свист. Різкий звук все наростав і наростав. А на екрані з’явилася світла пляма — куля ірвітназа “ЛЯЛ-20”. Вона летіла з неймовірною швидкістю, навколо в космічному мороці пропливали незнайомі сузір’я, ставали на “ребро” і знову загвинчувалися в спіралі Галактик, і лише дуже далекі зірки залишалися на місці.

— На цей політ до зоряної системи в “хвості” Крабовидної Туманності я витратив сімсот земних років. А ваш молодий астронавт “летить” дві хвилини і зараз буде біля мети, — механічно промовив “ЛЯЛ-20”. — Людський мозок чудово скорочує шлях. Все йде добре!

І справді. Екран став поступово світлішати. Кожен без пояснень розумів, що “ЛЯЛ-20” — це Герман, котрий на кораблі ірвітназів вже “дістався” атмосфери якоїсь планети. І тому чорний фон космосу тоне в сяйві розсіяного газами світла.

— Планета Безкрилих, — байдуже коментував “ЛЯЛ-20”. — Ми тоді спершу попали на неї, одну з чотирьох населених планет, що обертаються там навколо червоного гіганта, названого тутешніми жителями Світлом Життя. На всіх чотирьох планетах живуть крилаті розумні істоти, а на Планету Безкрилих з трьох інших переселені ті, хто навіть при високій освіті і широких знаннях не проявив за першу половину життя бодай невеличкої іскри таланту, самостійного творчого духу…

— Виходить, планета сірих і немічних душ? — похопився Федір Москаленко. — Нудота! Повертати від неї або пролітати її швидше! Юрію Олексійовичу, передайте це якось Германові.

— Це можна, — під дружній сміх присутніх згодився з Федором професор і заклацав кнопками пульту управління. Герман у своїй прозорій кабіні повів плечима. І хоч не видно було обличчя молодого астронавта, всі яскраво уявили веселий сміх Германа. А на екрані тим часом знову з’явилася чорна пелена космосу, повторилося наближення до іншої планети.

— Планета Дерзань, — повідомив “ЛЯЛ-20”. — Центральна в планетній системі Світла Життя. — Там мешкають найсвітліші розумом і найсильніші духом крилаті істоти лерги, або, по-вашому, — одержимі.

— Оце те, що треба! — тихо, але так, що всі почули, промовив академік Курганов. — Цікаво!

На екрані і справді одна за одною попливли картини, що змусили присутніх змовкнути.

Широкий схил гори, устелений килимами яскраво-голубої трави. Внизу за червоними скелями берега здіймаються жовті хвилі моря. Небо — сліпучо-біле, а хмари ледь зеленкуваті. Та ось на білому тлі неба з’являється кілька темних крапок. Вони поволі збільшуються, і стає ясно, що здалека до берега летять велетенські птахи. На земних чи сергусіянських пернатих вони не схожі. Це — лерги. Один з них зробив півколо у повітрі. В порівнянні з кулею ірвітназа, що постійно вимальовувалася в кутку екрану для сприйняття масштабності, лерг був щонайменше триметрового зросту. Довге чорно-синє волосся спадало з голови на плечі і трохи вигнуту спину, а зелені очі палахкотіли такою силою волі і розуму, що в них боязко було заглянути. Лерг спустився біля кулі ірвітназа, якусь хвилину уважно придивлявся до нього і раптом зник. Залишилися лише вм’ятини чотирипалих ніг на фіолетовому морському піску. Ще мить — і лерг з’явився з іншого боку кулі ірвітназа. Довгою рукою він торкнувся гладенької оболонки. А куля ірвітназа піднялася і непорушно застигла в повітрі, потім враз перетворилася з точну копію лерга. Справжній лерг захоплено вигукнув якесь слово, трансформація повторила його, і обоє про щось швидко заговорили. Потому знову з’явилася куля ірвітназа.

— Так ми тоді обмінялися інформацією про себе, — загудів “ЛЯЛ-20”.

На екрані замиготіли пейзажні кадри: то червоні, то зелені, мов малахітові гори, широкі жовті плеса і озера. Дуже дивною була на планеті рослинність. Надлишок поживних речовин і обмеженість ультрафіолетових променів у згасаючій зірці змусили траву й дерева щосили тягтися вгору. Та висота в свою чергу обмежується вагою. Тому природа планети Дерзань виробила свої закони високості рослинного світу. Кожне дерево, кожна травина всередині були порожні.

На екрані з’явилася незвична споруда. Це був будинок, зведений у формі гігантського дерева. Висота його сягала за кілометр, і верхні поверхи на “гілках” будови вважалися найвигіднішими, бо були ближчими до Сонця. Тому в парку з таких “дерев” — місті лергів — як правило, зверху жили крилаті розумні істоти, а на нижніх поверхах розміщувались заводи і фабрики, лабораторії і різні установки. Всі чотири планети цієї системи доживали свій вік. Згасаюча зірка давала все менше енергії. Вона навально зближалася з іншою згасаючою зіркою, і всі планети лергів жили чеканням недалекої космічної катастрофи. Розум мільйонів крилатих істот був мобілізований на розв’язання невідкладного завдання: як врятуватися від страшної катастрофи. Про всякий випадок готувалися армади космічних кораблів для переселення всіх лергів, окрім Безкрилих, що відмовилися від будь-яких турбот, на іншу Сонячну систему Крабовидної Туманності. Лерги відхилили пропозицію “ЛЯЛ-20” про переселення до них, ірвітназів, тільки-но дізналися, що ті живуть без повітря та води, і просили “ЛЯЛ-20” передати всім представникам органічного життя Всесвіту просьбу подати їм руку допомоги.

— Коли має відбутися катастрофа? — порушив тишу капітан корабля Новиков.

— Це станеться через дві тисячі ваших років, — відповів “ЛЯЛ-20”.

— Що ж. Доберемося додому, доведеться і нам подумати над польотом до приреченої цивілізації. Гадаю, можна встигнути…

І знову на екрані — чорний морок космосу. “ЛЯЛ-20” перелітає на кораблі ірвітназів до найдальшої від його батьківщини цивілізації в напрямі зірки ЗС-273.

— Від Землі до неї майже два мільярди світлових років, — замислено мовив Микола Іванович Добробас. — До того ж вона весь час віддаляється від нас з шаленою швидкістю.

— Ми знайшли цивілізацію на шляху до неї і перебували в польоті понад мільйон ваших років, — просто, немов ішлося про кілька днів мандрівки, повідомив “ЛЯЛ-20”. — Там ми були сильними, як ніде, бо зірка, названа ірвітназами Сяйвом Всесвіту, давала нам багато енергії.