Сборник - Меридіани (На украинском и русском языках)

• Название: Меридіани (На украинском и русском языках)
• Автор: сборник
• Жанр: Прочие приключения
• ISBN: У2

Три автори — три творчих обличчя: журналіст К.Лемешев, робітник Ю.Нікітін, креслярка Р.Волконська.

Різноманітна тематика їх творів: пригоди мужніх космонавтів у безмежжі Галактики, героїчні будні радянських чекістів у перші повоєнні роки. Які б сили не протистояли людині, її розум і наполегливість долають перешкоди, утверджують високі ідеали нашого життя.

За редакцією Володимира Владка

М 87–73

© Видавництво “Прапор”, 1973.

---

В залі почувся важкий гул голосів. Було помітно, що заява Туоруда внесла деяке сум’яття в усталені думки і уяву ніпабаріян. Та ось Туоруд знову звів руки:

— Хай всі говорять одверто. І ми згодились, що так буде завжди. Отже, хай кожен вважає, що він має рацію, доки сам не впевниться у правді, яку обстоюватиме більшість. Терпіння і повага до думки кожного. Хай буде так! Хай говорить Кремг Зей далі!

“А Туоруд — дипломат, розумна голова!” — з задоволенням відзначив професор Петровський і, щоб іще піднести авторитет цього сергусіянина, звернувся до головного історика Ні Пабара жерця Котселема з запитанням:

— Скажіть, колего, чи не розходяться ваші думки з твердженням Кремга Зея про причини і наслідки катастрофи?

— О, ні! — звівся на своєму камені сивобородий, схожий на казкового чарівника Котселен. — Я старіший за сергусіянина роками, але у нього ясний розум, котрого вистачить на двох Котселенів! Говори, Кремг Зей!

Заява Котселена була вчасною. Напружені обличчя ніпабаріян пом’якшали, вони знову дивилися на промовця з повагою і довір’ям.

— Наші посланці, — вів далі Кремг Зей, — людей Землі попередили про наступ землетрусів і потопів. Багато людей загинуло. Однак ті, що виходили в море на великих човнах чи втікали у високі гори, врятувалися.

Зазвучав гонг, який кликав присутніх на перерву.

По обіді від астронавтів плазмольота перед Радою

Вищої Думки Ні Пабара виступив академік Курганов.

— Шановні колеги, — заговорив він. — Перш за все я хочу висловити щиру шану двом людям, представникам двох різних цивілізацій — головному радисту плазмольота Сергію Вікторовичу Чуєву, котрий, не шкодуючи життя, налагодив зв’язок з вами, і вченому Ні Пабара Кореню-Туоруду, зусиллями якого був здійснений зв’язок між нами. Я не знаю, як у вас відзначають заслуги героїв…

— Ці імена вже записано до Книги Живого Всесвіту, — промовив урочисто Котселен. — Крім того, на Ні Пабарі буде зведено дві однакові піраміди, вищі за піраміду Михфедчета!

Курганов від несподіванки хмикнув, поскріб потилицю, хотів щось заперечити, врешті, посміхаючись, підморгнув Сергію Вікторовичу Чуєву і різко змінив тему розмови:

— Шановні колеги розуміють, що в розпорядженні істориків нашої цивілізації було доволі древніх текстів, рукописів. Однак ми мало знали про далеке минуле тому, що не завжди вміли розгледіти за камуфляжем міфологічних форм реальні історичні факти. Це одне. Друге, і це головне, весь дух, усі зусилля людей нової цивілізації були спрямовані на створення кращого майбутнього. Представники нової цивілізації так воювали за це майбутнє, що за два тисячоліття дійшли до космічної ери. Людям вашої цивілізації для цього потрібна була допомога сергусіян.

— Це правда, — сумовито ствердив Котселен.

До вечора на круглому узвишші арени побувало багато вчених-ніпабаріян, майже всі астронавти плазмольота. І всіх мовчки і уважно вислухав Сергій Вікторович Чуєв. Останній заклик Курганова до програмування себе на пошук, на розв’язання немислимо складної задачі спершу викликав у нього невимовну жагу до роздумів, роботи і роботи. Однак думки були неясними і кволими. Сергій Вікторович, рушаючи з Лан до плазмольота, де жили астронавти, все оглядався, немов шукаючи когось у натовпі. Нарешті побачив Германа, ледь помітно повів оком, і син миттю опинився біля нього. Обіпершись на його плече, сивий і обважнілий Сергій Вікторович задоволено зітхнув. Несподівано запропонував:

— Ходімо, Германе, разом. Поговорити треба.

— Я ще багато чого не можу згадати, Германе, — говорив Сергій Вікторович синові. — Вірніше, немов би заново вчуся, чи що. Всі наші астронавти сприйняли історію з Ні Пабаром як сенсаційний, але реальний факт. А я все ще дивуюся, бо найдревніші дані про катастрофу надто вже точно сходяться.

— Це і є, батьку, свідчення про катаклізм, катастрофу, якої ледве уникли ніпабаріяни.

— Атож, — похмуро згодився батько. — А що, коли й справді?.. Курганов має рацію: повторення такого нещастя розумна істота допустити не має права. Треба думати, сину! На Раді Вищої Думки всі згодилися говорити відверто, але я не помітив, щоб ніпабаріяни були захоплені думками Курганова готуватися до нових несподіванок природи. Ніпабаріянці не розуміють, очевидно, небезпеки…

— Не все відразу, — розважливо мовив Герман. — Настане час — порозуміємося. Просто наші думки про призначення наукових досягнень ще дуже різняться. Он Натадмар каже, що по прибутті до Землі Ні Пабар стане на далекій орбіті і там обертатиметься ще років сто, доки не виросте нове покоління. Про це говорять жерці медицини, здебільшого прихильники Михфедчета.

— От бачиш! — повів очима на дівчину Сергій Вікторович. — Стосунки з ніпабаріянами у нас ще такі складні, що заглядати наперед важко. Думаю, що оті жерці підтримали Туоруда в його намірі вести Ні Пабар до Землі лише тому, що серед ніпабаріян припинилась народжуваність. Такі молоді, як Натадмар, — останнє тут покоління. І чи не надумали вони відпочити в рідній Сонячній системі, відродити у звичних умовах населення Ні Пабара, а потім “розбудити” Михфедчета і слухатися його волі?

— А якщо й так? — посміхнувся Герман. — Вольному воля! Хто захоче, хай повертається на Землю, хто ні — хай мандрує далі. Головне, батьку, ти як представник нової цивілізації на Сергусі заглянув у майбутнє, а на Ні Пабарі — у далеке минуле. Я заздрю тобі, батьку!

— А я тобі, Германе. Ти ще стільки світів побачиш!

— Ми завжди будемо разом, батьку. Ось прибудемо на Землю, побачимо, якою вона стала за час твого польоту, і вирішимо, куди нам податися далі. Запитаємо “ЛЯЛ-20” про цікаві світи у Метагалактиці — і в дорогу!

— Добре, що ти нагадав мені про нього, — аж зупинився батько. — Ту оруд обіцяв цього вечора прислати мені на бесіду ірвітназа “ЛЯЛ-20”.

ІРВІТНАЗ “ЛЯЛ-20”

В чорній імлі космосу плине дивний стільник-астероїд. Далекі зірки ледь освітлюють верхню сферу величезної кулі плазмольота, що, мов горошина до грудки землі, приліпився до Ні Пабара. На кораблі незвична тиша. Всі астронавти сплять міцним сном, бо лише кілька годин тому вони розійшлися на спочинок після зустрічі з ірвітназом “ЛЯЛ-20”.

Герман розплющив очі, з насолодою потягся, але не позіхнув, як завжди, лише глибоко зітхнув: ще якесь незнайоме відчуття принесло пробудження. Раптом він побачив, що його голі ноги щільно упираються в прохолодне бильце ліжка. Раніше такого не було, ніколи не діставав він ногами билець. Усміхнувся: “Справді росту”. Вчора контрольне вимірювання показало, що він вже підріс майже на 5 сантиметрів! Невпинно підростали всі, навіть старійшина плазмольота академік Курганов.

Герман стрімко сів на постелі. Це ж учора увечері Олексій Платонович Курганов і Юрій Олексійович Петровський востаннє зробили всім ін’єкції протиракової вакцини, а потім була розмова з “ЛЯЛ-20”. Саме згадка про цю подію позбавила його сну. Треба негайно впевнитися, чи й інших, як його, вразила зустріч з “ЛЯЛ-20”?

— Підйом! — гучно залунав з динаміка корабельного мовлення густий голос вахтового, і Герман скочив на килим. Ввімкнувши посилений приплив кисню в каюту, взявся за ранкову гімнастику. Руки і ноги автоматично виконували найскладніші вправи, а в голові билася думка: коли ж він зможе побачити те, що бачив і чув “ЛЯЛ-20” на ірвітназі.

Позіхнувши, юнак закінчив зарядку, одягся і попрямував до корабельного басейну, де ранками збиралися всі вільні від вахти астронавти. Вони всіяли тілами моріжок біля басейну, плавали, загоряли під штучним сонячним промінням. Германа зустріли весело і гамірливо.

— Давай до нас! — зазивно махав мускулястою правицею прадід Юрій. — Розкажеш, про що тобі “ЛЯЛ-20” наодинці говорив!

— Поки що нічого не можу сказати, — стенув плечима Герман. — Він просвітив мене якимись променями і сказав, що я скоро узнаю те, що узнав він за свої 20 мільйонів років.

— Двадцять мільйонів! — звела вгору руки Ліза Бирюк. — Майже містика. І як ти, Германе, зважився на таке? Ти ж невпізнанно постарієш, коли стільки знатимеш!

— А він сказав, що я не все знатиму — якусь частину. Так він запевнив академіка Курганова, коли для досліду обирали наймолодшого. Молодий, мовляв, зможе легко сприйняти велику кількість нової інформації. Але старіти не буде.

Герман ліг на березі басейну. Знову згадалася зустріч з ірвітназом. І звідки він усе знає? Ще розмова не починалася, а він про кожного астронавта міг розповісти навіть те, що вже забуто. Ні, тут не передача думки на відстань, як у сергусіян. Тут явище складніше і дивовижніше, “ЛЯЛ-20” міг за кілька хвилин трансформуватися у будь-кого з людей Землі чи в іншу розумну істоту Всесвіту, знову повертатися до звичайного свого стану — великої сяючої внутрішнім світлом кулі. Аби мав для цього достатньо сонячної енергії. З розмов з “ЛЯЛ-20” вчені плазмольота довідалися, що незвичайний ірвітназ, наблизившись до розумної істоти, майже блискавично створює в собі точну копію, стереотип її центральної нервової системи. Мало того (що особливо дивувало і просто заворожувало), він міг трансформувати і тіло обраної істоти. “ЛЯЛ-20” докладно розповідав, як це робиться, однак ніхто з астронавтів нічого з того не зрозумів. Невідомі наукові положення, формули і доведення аж ніяк не збігалися з тими, що було основою основ землянської, сергусіянської і ніпабаріянської наук, взятих разом. Доводилося поки що просто вірити, бачачи перед собою незаперечні факти. Однак ірвітнази не були всесильними і безсмертними “богами”. Як розповідав “ЛЯЛ-20”, були випадки масової смерті ірвітназів від нестачі енергії.