» » » » Панас Мирний - Лихо давнє й сьогочасне


Авторские права

Панас Мирний - Лихо давнє й сьогочасне

Здесь можно скачать бесплатно "Панас Мирний - Лихо давнє й сьогочасне" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Панас Мирний - Лихо давнє й сьогочасне
Рейтинг:
Название:
Лихо давнє й сьогочасне
Издательство:
неизвестно
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Лихо давнє й сьогочасне"

Описание и краткое содержание "Лихо давнє й сьогочасне" читать бесплатно онлайн.








Тимчасом паненя охрестили, й Федір, поздоровивши пана з сином, нізащо не захотів хрещеника мамці віддати. Де ж це видано, де ж це слихано, щоб він оддав дитину комусь чужому, а не самій матері, що його на світ породила, не своїй кумі?

Пан тілько всміхнувся, зачувши те змагання Федора з мамкою.

- Пустіть, пустіть йогої Хай самій матері віднеси сина. Не одступайте від закону, не ламайте звичаїв.

І Федора з Мариною пустили до залі.

- Поздоровляю вас, барине-кумо, з сином! Дай господи, щоб великий ріс та щасливий був! - мовив Федір, кладучи сина біля барині на постелі.

Бариня сердито та гостро подивилася на нежданих кумів. Олексій Іванович, проступаючи слідом за ними, щось по-чужосторонньому заговорив до барині, і її гострий погляд зразу подобрішав. Вона навіть усміхнулася й витягла з-під коца свою бліду, замлілу руку. Федір і Марина приложилися вустами до тії куминої руки.

- А тепер кумові та кумі - їсти та пити! Спасибі їм, що потрудилися: по трудах час і закусити! - порядкував Олексій Іванович, виводячи кумів у столову. А там уже повен стіл стояв усяких напитків та наїдків. Олексій Іванович запрошує панотця сідати, силомїдь усаджує й кума з кумою.

- Сідайте, сідайте! Чого боїтесь? Не бійтесь. Сідайте, їжте, пийте; ви тепер мені мовби й рідні - через хрест поріднилися. Прошу покорно!..

Олексій Іванович наливає по чарці собі, панотцеві й кумові доброї оковитої, а кумі - червоного солодкого вина. Цокається з усіма чаркою - такий привітний та ввічливий!

- Тепер же, кумо,- повертаючись до Марини й заглядаючи в її чорні, як терен, очі та свіже, рум'яне обличчя, каже Олексій Іванович,- треба сина доглядати. Кому ж більше те пристало, як не хрещеній матері? Чи так я кажу, чесний отче? - повертаючись до попа, питає Олексій Іванович.

- Так, так! - одказує той, запихаючи в рот півпи-рога.- На те кумою стала, на те бралася, перед хрестом присягалася боронити його від усього лихого.

Марина мовчить, тілько душею мліє, а радий Федір за дочку одказує:

- Та-а!.. Поздоров, боже, нашого кума та пошли, господи, синові великому зрости, а виглядіти - виглядемо! Хіба моя Марина мала? Хіба в неї руки чужі, щоб вона сина не виняньчила та не виносила? Та я сам її припну до дитини… Стій, ані з місця! Очей не зводь! Не давай і порошині на його впасти!

- Спасибі, спасибі тобі, Федоре! - дякує Олексій Іванович.-Ти такий добрий чоловік. Вип'ємо ж ще. То за сина було, а це вже за батька!

- Та ще ж, куме, і за матір треба, бо вона ж його носила, родила, муки приймала,-базіка Федір, вже посоловівши від другої.

- А треба, треба! - одказує Олексій Іванович, дивуючись про себе, що в мужика таке тепле серце та добрий розум.- Я от що тобі, Федоре, скажу,- каже далі Олексій Іванович,- то твоя хата через яр!

- Яка вона моя? - ухмиляючись, пита Федір.

- А чия ж?

- Як чия? Панова!.. Ми панські - і хата панська. Олексій Іванович ще більше здивувався… Цей Федір хоч і зове його тепер кумом, а своє стійло зна, свого не забуває!

- Так, так, Федоре! Ти правду кажеш: ви панські й хата панська,- одказує Олексій Іванович.- Отже, як ти живеш у тій хаті, то вона все-таки твоя. То слухай же, що я тобі казатиму: хата твоя стара, кривобока. Дам я тобі другу хату, нову, простору, отут у садочку та в холодочку звелю вибудувати, щоб тобі вільніше було до сина доступити, повсякчас його бачити. Чи винесуть його надвір прогулятись, то й ти на нього позирнеш, своє серце порадуєш… Або дочці твоїй заманеться з тобою побачитися, поговорити - не далеко їй буде ходити. Чи так я кажу?

- Так, так!.. Поздоров, боже, вас, пане! - кланяючись, дякує Федір.- Що як у нас пан, то й по цілому світові другого такого нема! А все-таки я вам по правді скажу, ні крихти не втаю, як перед богом признаюся. Ото, значить, як ви нас устріли, пане, і страху ж я набрався, господи! А як почали закликати в куми, то ще більший страх мене пройняв. "О-о, думаю, та й похрестять же мене з дочкою!.." До самою посліднього, ото вже як увели нас у горниці, дали сина до рук та постановили перед євангеллю - тоді тілько я дойняв віри, що воно не жарти. А то все думав: "Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, боже, здоров'я- жартуючи й шкуру здійме!"

Не подобалося Олексію Івановичу посліднє Федорове слово; отже п'яненький Федір з такою усмішкою його вимовив, немов розказував про яку забавну іграшку або щиру ласку, що Олексій Іванович не розсердився, а тілько засміявся.

- Отже, що я тобі, Федоре, скажу,- почав Олексій Іванович,- щоб ти не думав про мене такого, щоб часом і гадка ніколи не западала про те в твою голову, то я тебе навіки від панщини увільняю. Житимеш у мене, як у бога за пазухою, і ситий, і одітий, і не голодний. Я б тебе й зовсім на волю випустив, та що, як ти, бува, мене покинеш? Все одно - ти й не на волі, а житимеш, як на волі. А як настане мій час сей світ покидати, тоді я тобі дам вольну, щоб після мене ніхто тобі не зміг чого лихого заподіяти.

Федір, коливаючись, підвівся й не підійшов - звалився на пана.

- Рученьку!.. Рученьку вашу білу!-скрикнув він, ловлячи панову руку й обдаючи її гарячими поцілунками.- Барин… кумочку-барин! - і Федір заплакав.

Ще довго п'яний Федір сидів би та базікав з паном, якби панові не обридла його розмова.

- Ну, Федоре,- сказав він,- ти тепер іди додому та справляй свої діла, а я з неділі накажу, щоб задля тебе хату будували.

- Та час, паночку, час і додому, бо там у мене жінка хвора,- згадав Федір про Хіврю,- От би тілько роздягтись треба, у своє одягтися.

- Навіщо? - пита Олексій Іванович.- Що тепер на тобі та на твоїй дочці - я вам дарую, щоб ви пам'ятали той день, коли в мене кумували.

Федір знову було кинувся цілувати пана, та Олексій Іванович остеріг.

- Буде, буде вже, Федоре! А то ти зразу всі поцілунки витратиш-на друге й не зостанеться!..

Федір, п'яний, у своєму пишному уборі, поколивав через двір. Марина піддержувала його, щоб часом, бува, він не впав. Усі дворові витріщилися на них, як вони проходили двором. Були такі, що й насміхалися.

- Он як нового кума прибрали, як того снігуря!

- Та й кум же набрався - ледве ноги волоче!

- Бо важка, бач, робота була!

А чи будуть же й кума на стайню водити, як і всіх?

- А чому ж? Кум хрестив, то й кума похрестити.І Так гомоніли між собою дворові, а проте все-таки кожен завидував, що Федорові випало таке щастя- Та й Федір не таївся з ним. Він, простуючи через яр до своєї хати, тілько й знав, що плескав про нього.

- От ти й знай!.. Отаке! -гомонів сам з собою.- І наїлися, і напилися, і… діло зробили… Тепер ти Федора голими руками не бери!.. Федір - панів кум, Федір-батько хрещений його синові!.. Он то що Федірі Он то як!.. А ти думав як?.. - І Федір, зупиняючись і коливаючись, тикав перед себе пальцем, ніби бачиз перед собою кого другого, що перечив йому. Потім, похитавшись, знову йшов.

Вийшовши нагору, вже перед хатою", він знову зупинився й Марину зостановив.

- Марино! -повернувся він до неї,-Ти мені от що скажи: хто я такий?

- Хто ж! Звісно, батько!

- Ні, брешеш! Я кум панський, а ти - кума. Ну, а Хівря що?.. От що ти мені скажи - Хівря що?.. Я - кум, ти-кума, а Хівря-дуля з хвостом!.. От ти й знай,- додав Федір, придержуючи Марину за рукав.

- Та годі вже вам базікати! Хоч мене пустіть; я вперед піду, бо, може, там матері треба в чому допомогти,- сказала Марина, одводячи його руку.

- Ну, то йди… йди! І я прийду… Ти думаєш - може, не втраплю?.. Утраплю! А як по правді розсу" дити, то все-таки на моє вийде, що Хівря - дуля з хвостом! Бо я, значить, кум, а ти - кума, а Хівря? - патякав Федір сам з собою, коливаючись у присінки.

Тілько що Федір уступив у хату, як його ще на порозі привітав нестямний крик.

- Ох, моя матінко, моя голубонько! На кого ж ти нас покинула? - голосила Марина над помер шою матір'ю.

Федора наче в груди кулаком шелепнуло. Він хитнувся, трохи не впав, отже встояв і наче бадьоріше підійшов до полу, де лежала мертва Хівря, а над нею, припавши, голосила Марина.

- Умерла?-промовив Федір.-Так швидко? От ти й знай!.. Хоч би було довелося побачити їй, які ми тепер, дочко, стали з тобою! Шкода!.. Покійниця добра була людина: вік з нею зжили, а не билися, не лаялися,-промовив він із жалем, подивився на холодне Хіврине лице, на її мертві очі, потім положив руку дочці на спину.

- Марино! Годі, не плач… Може, воно й краще, що господь її прийняв… Бо що вона таке була між нами?.. Я-кум, ти-кума, а вона?.. Не плач!-потішав п'яний Федір свою дочку.

Марина не слухала батька, навіть не глянула на нього, а ще дужче заголосила…

Того ж таки вечора, повертаючись з поля додому, гомоніли одрадяни про несподіване Федорове щастя, жалкували, що безталанній Хіврі не довелося й нара-дуватися тим несподіваним щастям. "Тут би тілько жити та бога хвалити, а вона візьми та й умри!" - гомоніли люди.

Один тілько вівчар Улас, білий, як молоко, дідуган, що й побілів, пасучи отари овець, і не знав та й не признавав іншого щастя на світі, як бути біля овець,- один тілько він якось глухо бубонів сам з собою:

- Толкуються! Про що толкуються? Про позаторішні вишкварки!.. Тоді скажеш гоп, як вискочиш!.. Коли б ще не довелося Федорові гіркими слізьми поливати те покумання. Все бридня на світі, окреме праведного бога та вівці смиренної… Та хоч нікому лиха не заподіє-смирна! А то все бридня на світі та омана!..


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Лихо давнє й сьогочасне"

Книги похожие на "Лихо давнє й сьогочасне" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Панас Мирний

Панас Мирний - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Панас Мирний - Лихо давнє й сьогочасне"

Отзывы читателей о книге "Лихо давнє й сьогочасне", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.