Дар'я Мороз - Дякую тобі. Любовний роман 18+

• Название: Дякую тобі. Любовний роман 18+
• Автор: Дар'я Мороз
• Жанр: Русское современное

Книга розповідає про життя. Про ті неймовірні обставини, які все перевертають. Про те, що нас зломлює і в той же час робить сильним. Алекс та Мія такі різні з зовні але такі схожі в середині. Їхні відносини не прості. Кожен має свої таємниці. Своє, таке не схоже на інших, життя. Чи зможуть вони, перебороти свої страхи, не зломатись та не здатись, залишатись з тверезим розумом та повним віри, надії серцем? Чи існує кохання насправді? Що їх чекає…?

---

– Ей… ей… пс! – Що за звук? Він штовхає мене у руку.

– Що ти хочеш? – різко та грубо відповідаю йому.

– Ти не забилась????

– Що, що… ти це про що?!? – що він городить, чого він взагалі зі мною розмовляє.

– Ну …з ранку, з подругами, ти упала! :-) -посміхаючись каже він- Чи то щоденні ранкові процедури, не знав потрібна вам допомога чи ні? – оу… він хоче поязвити мені, не раджу грати зі мною у цю гру. Перемога за мною.

– Якщо ти завтра одягнеш знову цю майку і джинси то допомога потрібна буде тобі.-оглядаюсь на однокласниць – акули роздеруть тебе на частини.

– Вони мене не цікавлять!

– Хм, хочеш сказати, що ти граєш за іншу команду? Зрозуміло тоді чому ти такий гарненький.– я аж ніби приостила, тіло розслабилось.

– Ти що??????Я не гей. Вибач принцеса, якщо моя вихованість та стриманість, порівнянно з тобою, сприймається за гейство. Доречі..ти вважаєш мене гарненьким? Дякую! Не дивлячись на те, що ми знайомі лише декілька хвилин, комплимент прийнятий. Як тебе звати?

– Не кажи на мене принцеса, придурок пихатий. Не тобі мене навчати вихованості!! – козел, я встаю, збираю сумку, відвигаю з грохотом стілець. В цей час лунає дзвінок на перерву. Я вилітаю, зла, як пуля. Як він міг, він мене взагалі не знає. Кучка золотого гамна. Багатенький придурок. Бачу рік буде цікавий. Коли я злюсь, я стаю нестримана, агресивна і тому за порадою,,google «» я займаюсь бігом. Увімкаю у наушниках музику, на всю гучність і виходжу на дорожку шкільного стадиона. Це виснажує моє тіло, але приносить спокій в мою душу!

Цей раз я роблю так само,2 хвилини і я готова, біжу… у голові звучить пісня Skillet – feel invincible..Це хоч і рок, але він під стать моїм емоціям. Я ніби розтворююсь у звуках пісні, відчуваю, як бьється сердце. Теплий вітер обдуває моє уже спітніле лице. Коло за колом мій гнів улітучується.

Сижу на лавочці на стадионі… тиша… зелена трава… спокій. День пролетів бистро, попрощавшись із своїми курочками, їду додому. Я голодна невстигла поїсти в обід, була в бібліотеці, брала новий роман. Ще одне моє хоббі. Люблю читати, у книгах завжди все закінчується гарно. Добро, любов. Всі разом. Жаль, що в справжньому світі все не так. Блять краще я б залишилась після школи на стадионі. Тато пьяний, меле незрозуміло що. Раніше він випивав і лягав спати. Зараз, останім часом, йому цього мало. Він сперечається, кричить. Я заскочила у свою кімнату, заперлась, переодяглась. Зібрала коси у кінський хвостик. Одягла кремовий сарафанчик у розовий мілкий цвіточок та взула білі чешки. Добре, що моє вікно виходить на задній двір. Я взяла кошти з копілочки, вилізла через вікно мов супер герой, що летів спасати безневиних. Вскочила на свій Audi A8,розового кольору. І вирушила на нову місію. Правда була лише в тому, що спасати потрібно було мене, а місія моя-це поїздка до супермаркету за круасанами та молоком. Ось і супер -маркет,,Великий кошик,,. Заходжу, беру корзинку. Людей небагато, тому можна погуляти. Не люблю товпитись. Так відділ спиртного, крупи. Ооооо… пластівці, обожнюю їх, візьму на ранок+ пачка молочка+ круасанчики зі згущеним молоком. Скоро будуть ці дні, беру прокладки. Іду до каси. Розглядаю по сторонам, може ще щось куплю. Ні все є.О, журнальчик… мммм… ні я ж сьогодні книгу взяла, не буду брати журнал, коштів зайвих немає. І от я на касі.

– Доброго вечора! Вас Вітає маркет,,Великий кошик,,!Пакет? – запитує касир.

– Ага, маленький будь ласка.– Відповівши одразу полиннаю у свої печалі. Так не хочеться додому! Останнім часом я себе відчуваю так самотньо. Ну нічого, я сильна, пройду через все. Звертаю на повороті і їду на шкільний стадіон. Беру пакет, ложу велик і підіймаюсь на ступеньки. Ох, як хочеться їсти. Достаю круасани…:-) …відкриваю молочко… мммм… райська насолода. Чому у моєму житті немає людей які мене б любили, хвилювались за мене. Я седжу тут одна і всім байдуже. Дивлюсь на телефон:23.13,увімкаю плеєр, суну наушник у в ліве вухо і пульсом починає бити звук. Боже… хто там? Просидячи хвилин 20 я розумію, що я не одна. На стадіоні повна темрява, на тій стороні хтось є, тінь двигається до мене. Я поспішно складаю все в пакет, сердце колотиться… блін-блін, я вскакую і бистро йду до велика. Чому він так далеко????!!! Здається, що ноги не торкаються землі. Я так розхвилювалась, здається що душа покине тіло.

– Стій… Мія… стій! – почувши чоловічий голос, який знає моє ім'я я призупиняюсь, істинкт самооборони змушує поставити мене пакет біля волосопеду, якщо він посміє мене трогнути, хто б там небув, я йому вріжу по яйцям. Битись мені доводилось, тому, постояти за себе я зможу. Я стою твердо у стійці. Вийшовши на газон де падають промені місяця я розумію, що це Алекс.

– Ти що маньяк??Ти чого сидиш у темноті? -з криком запитую.-Ти налякав мене! – він що дурний, він починає хохотати. Сміється аж заходиться. -Алекс, перестань!!!! – кричу я.

– Глянь на себе! Ти думала, що я маньяк і що, ти зможеш мене вирубити білим своїм тапочком?????Ну хіба не смішно? – оглядуюсь на себе, і починаю теж сміятись, я стою в одному тапочку, інший у руці. Коли я його зняла? Не пам'ятаю. Ахахахаха… ми хохочему.

– Ти уже ідеш додому? – запитує він мене доки я приводжу себе впорядок.

– Так, напевно, досить нічних прогулянок. А ти?

– А я напевно проведу тебе спочатку, а потім теж додому. Звісно, якщо ти непроти?

– Ммммм, ні. Ходім! – він підіймає мій велик, кладе пакет в корзинку. Тиша. Чути лише вітер, свірчків. Ми та луна. Круто ніби з кіна. От нелюблю ці гавнясті моменти, через них люди забувають про реальність.

– Можна питаннячко?

– Так! -з тривогою в голосі шепчу я.

– Чому ти тут одна сиділа, в темноті?

– Я була не одна, там був і ти! А ти чому?

– Не міг заснути дома, вирішив прогулятись. Прийшов на стадион. Хотів уже піти, побачив тебе. І залишився. І не зря!) – він посміхається

-Чому ти знову смієшся????

– Не бачив, щоб хтось, так як ти, поїдав круасани. Ти їх їла з такою страстю, кусочки випадали. Над губою молочні вуса. :-) :-) :-) :-) :-) :-) :-) Щей при цьому намугикувала пісню.

– Ахаха, у мене наушник був у вусі, я люблю музику. І я не їла так як ти кажеш. Я просто люблю солодке. Звідки ти приїхав? Чому?

– Я не відповім, ти ж не відповіла! Чому ти прийшла сюди так пізно?

– Не твоє діло!!! -знову грубувато відповідаю я, потрібно дати йому зрозуміти, що це не його діло. І досить про це.

– Ти ще та злючка! Я хочу подружитись. Ми могли б поладити.

– Я злючка? Ти з чого це вирішив???

– Навів справки.-трохи подумавши відповів він.

– Ти в нашій школі лише один день і вже навів справки. Оу, що ж про мене кажуть???? Поділись!

– Взагалі то я тут з початку літа. Бачив тебе разів 15. Ти працювала в дитячому кафе, і з дітьми ти мила. Бачив тебе у дешевому магазині одягу, що дає мені повід думати, що живеш ти не зажиточно. А ще бачив як ти на машині забирала свого п'яного тата з місцевої забігаловки, мати з вами не живе. Знайомі сказали, що ти розумна, учишся на 5 але в коледж не ідеш. Тому, що боїшся за нього. А ще, ти неймовірно красива. Я знаю, що ти любиш екстрим. Ти мрієш пригнути з парашутом, любиш швидкість, а ще, ти ніколи не була на морі. І я впевнений, що ніжності у тобі більше ніж злоби. Ти просто не вмієш або не хочеш її показувати.

– Заткнись! -в грудях горить, дихання участилось, як він може… -Заткнись! Ти мене не знаєш. Я хватаю велик у нього з рук.-Можливо, все тобою сказане є правдою, але це не твоє діло козел.

– А мені здається знаю. Ти застигла в моїх думках з того моменту коли я тебе вперше побачив.-Він такий спокійний.– Мені все одно хто твій тато, де твоя мама я просто хочу бути ближче з тобою.

– Пішов ти, мені ніхто не потрібен. Я сама по собі!!! – очі повні сліз. Я повертаюсь і у паніці розумію, що ми біля мого дому. Я всхлипую. Сьози льються ручайком. Я кидаю на газонові велик… зла як чорт. Стоп. Повертаюсь.

– Алекс!!! – кричу я, він повертається і я тичу його середній палець.

– І тобі солодких снів!

Він посміхається, от гавнюк. Як він мене бісить. Я закидую через вікно пакет і заладжу сама. Скидую сарафан за секунду і зариваюсь під одіяло. Гнів переливається у спокій, пізній вечір у глибоку ніч. Весь наступний місяць я морозилась від Алекса. Він настирний, то говорив до мене, то штовхав, то записки писав але я демонстративно рвала їх не читаючи. Сьогодня п'ятниця, це значить попереду цілі вихідні. Це добре. Так кумарить дивитись, як кожна дівка з нашої школи старається заговорити чи задіти Алекса. Звісно він вступив до групи футболістів, а це ще додає йому плюсик. :-) Дівчата рахують плюсики: гарний + фігуристий + мила посмішка + тачка класна +спортсмен =5 балів. На тусовках його видно небуло. Напевно він їх нелюбить. Я теж нелюблю, але, якщо вибирати дім з п'яним татом чи туса, я піду на тусу. Тато зайшов у запій, приводить всіх шалав міста, почерзі. П'ють дома, трахаються. Дойшло до того, що дома немає що поїсти. Він став інший, постарів, лице стало синіти, руки почали брякнути, здається навіть сидини стало більше. Він постійно кричить на мене, мов це я вина, що ми живемо так бідно. Адже як би він мене не прийняв, а відправив до матері, йому було б легше. Звинувачує мене, що у нього немає постійної жінки. Адже кому потрібен чоловік з обузою-дитиною (зі мною).А останій раз, декілька днів назад я побилась з його новою курвою. Дома пропали гроші, я впевнена, що це вона їх і взяла, а сперла стерво на мене. Накрутила тата. А саме головне це те, що він їй повірив. От я і витрясла з її тупої башки все гавно. Я була так зла, що тато мене ледве зупинив. Я одним ударом повалила її на пол, а потім сіла зверху і гуцала по не прохмилівшій морді. Звісно потім він вигнав мене. І я пішла, точніше поїхала в самий ближчий магазин взяла бутилку вина, стакан і погналась на край міста. Там красиво, лісопосадка, поле зелене і струмок. Джерело. Я їду, зла, обіжана, здається, що весь світ проти мене. Як так? Він же мій тато! Чому він повірив їй, а не мені? Чому мати мене залишала, потім вигнала, як можна так не любити свою дитину? Тисячі думок у голові ріжуть мов гострючі ночі. Не хочу жити. Це не життя, це страждання в одинокості. Ніхто і не зверне увагги, якщо мене не стане. Я лечу, мимо мене проїджають машини, пролітають вулиця за вулицею