Олесь Бердник - Поза часом i простором (на украинском языке)

• Название: Поза часом i простором (на украинском языке)
• Автор: Олесь Бердник
• Жанр: Научная Фантастика

---

- Безумний! - зiрвався з мiсця високий блiдий священик. - Разом з сучасною наукою ви хочете зруйнувати iдею Бога! Ваша теза про безсмертя Людини в плотi - богохульство! Ви ставите пiд сумнiв iснування душi, боготворите Людину!

Барвицький криво усмiхнувся:

- Факти говорять за себе! Чи не краще самим стати Богами, зруйнувавши стiну Часу i Простору, згромаджену Космосом навколо нас, нiж чекати милостi невiдомого Бога? Перед людством - прекрасний шлях!

- Тепер необхiдно побудувати апарат, який мiг би досягти надпроменевої швидкостi, i провести експеримент. Це можливо завдяки успiхам ядерної фiзики. Але я бачу iншi часи. Недалеко та хвиля, коли Людство перетворить планету, на якiй живе, в величезний мiжзоряний корабель, який, летячи в просторi з неймовiрними швидкостями, буде не тюрмою для нашого бунтарського духа, а справжньою машиною часу, яка перенесе нас в будь-яке Буття, в будь-який час i дасть безсмертя.

- Я звертаюсь до вас, кращi вченi свiту, мозок людства! Давайте всi разом приступимо до практичних робiт по пiдкоренню Космосу i розiрвемо кайдани Часу i Простору!..

Потiк неймовiрних iдей був такий раптовий i вражаючий, що багато присутнiх не змогли знайти вiдразу слiв для реакцiї. Тiльки репортери без кiнця фотографували сенсацiйне засiдання та передавали по радiо нечуванi слова Барвицького.

Нарештi, пiднявся старий академiк Мiльтон - Президент Нацiональної академiї.

- Питання ставиться так, - роздратовано сказав вiн, - що всякий, поважаючий себе вчений, вiдмовиться брати участь в подiбних прожектах. Все це нiщо iнше, як антинаукова авантюра, якщо не гiрше ..

- Ви помиляєтесь, мiстер Мiльтон,- заперечив росiйський академiк Копилов.- Хоч я i не згоден з фiлософськими висновками Барвицького, але в його пропозицiї - великий науковий i практичний смисл Питання поставлено дуже смiливо, але з якого це часу смiливiсть в науцi вважається авантюрою або неуцтвом?!

Та роздратований Президент з свитою професорiв поспiшав до виходу. Чулися образливi вигуки на адресу Барвицького, нiчого не можна було зрозумiти в залi, яка кипiла почуттями схвильованих до краю людей...

До Барвицького пiдiйшов Копилов, кiлька французьких iнженерiв, з десяток молодих учених.

- Колего, - говорив росiйський академiк, - по-моєму, ви в своїх висновках глибоко помиляєтесь. Я не кажу вже про ваш повний нiгiлiзм в соцiологiчних проблемах.

- Так що - ви цiлком вiдкидаєте мої пропозицiї? Ви вважаєте їх нездiйсненними? - рiзко запитав Барвицький.

- Нi, чому ж! Але ви справдi, критикуючи iдеалiзм, самi залазите у архiiдеалiзм Ви зважаєте, що людина звiльниться вiд своєї матерiальної оболонки при досягненнi зверхпроменевих швидкостей i цiлком перейде в область iдеї - здається, я так зрозумiв вас?

- Майже так!

- То ось - я вважаю, що ви жорстоко помиляєтесь. Людина - це, перш за все, матерiальна субстанцiя, i "перетворення", зв'язанi з рiзницею часу, можуть бути обмеженi, а не такi фантастичнi, як ви малюєте! Чи не краще зайнятися справдi побудовою корабля, але для реальних польотiв, в межах швидкостi свiтла? Це буде корисно, по-перше, а по-друге - наша Академiя вiзьме участь в цьому...

- Нi! - вперто нахмурився Барвицький. - Вийти за межi Часу i Простору можна. I я зроблю це!..

- Гляньте! - показав Копилов на залу.

Глибоко запалими очима дивився Барвицький, як виходили один за одним вченi, до яких вiн звертався, у кого в руках була доля здiйснення його фантастичних незбагненних iдей .. Потiм повернувся спиною i понуро схилив голову... Гостi переглянулись, Копилов теж знизав плечима i пiшов. За ним пiшли iншi.

Барвицький залишився один. Зовсiм один!..

На другий день газети всього свiту вийшли з великими статтями, присвяченими Асамблеї. Газети Америки майже всi дали велетенськi заголовки:

"БОЖЕВIЛЬНЕ МАРЕННЯ ПРОФЕСОРА БАРВИЦЬКОГО"

- ДИКI IДЕЇ

"КОСМIЧНЕ БЕЗГЛУЗДЯ"

В кожнiй газетi слова i iдеї Барвицького трактувалися по-рiзному. Однi насмiхалися над тими iдеями, iншi погрожували, третi вимагали заборонити подiбнi виступи, бо вони, мовляв, пiдривають вiру в смисл життя i суспiльства.

Газети, зв'язанi з релiгiйними органiзацiями, надрукували ряд злобних нападок на Барвицького i його виступ. Вони вимагали повнiстю розгромити подiбнi iдеї i їх iнiцiаторiв, i серед слiв у кожному рядку вiдчувалася погроза..

...Барвицький посмiхнувся, прочитавши тi погрози. Але його легковажнiсть була передчасна. Коли вiн прийшов на другий день до унiверситету, його викликав ректор.

- Мiстер Барвицький, - сухо офiцiально звернувся вiн до професора, - на превеликий жаль ми мусимо вiдмовитися надалi вiд ваших послуг.

- В чому рiч? - здивовано пiдняв брови Барвицький.

- Я бiльше нiчого не можу сказати вам...

Професор пильно подивився на ректора, зрозумiв, що вже почали дiяти тi сили, якi погрожували, мовчки повернувся i вийшов.

В той же день його було звiльнено вiд наукових посад в усiх iнститутах. Барвицький був пригнiчений. Замiсть того, щоб зрозумiти його, свiт позбавляє його можливостi навiть теоретично працювати над улюбленою проблемою, не кажучи вже про практичне здiйснення.

Що ж робити? їхати в Європу? Копилов обiцяв, що їх Академiя допоможе! Нi! Вони не тим шляхом iдуть, вони не одiрвуться вiд Землi навiть тодi, коли ракета буде летiти з швидкiстю свiтла! Це, здається, крах його iдей! Днi iдуть за днями i скоро старiсть! Його надiя на Асамблею, на її пiдтримку провалилась, i тепер залишилось тiльки, як пишуть газети, "божевiльне марення", всесвiтня ганьба i гiркота в душi...

НЕСПОДIВАНЕ ЗАПРОШЕННЯ

...Ввечерi Барвицький бездумно йшов по вулицi. Йому тепер було все одно - куди йти. Дома його ждала пуста, холодна квартира, де вiн самiтно жив багато рокiв з своїми неймовiрними мрiями вiч-на-вiч. Вiн подобався багатьом жiнкам, але жiнки чомусь не подобались йому його обурювали найменшi ознаки мiщанства, неуцтва, легковажностi. I вiн залишався самотнiм... I ще буйнiше линули його мрiї в безоднi Всесвiту...

Настирливо звали кудись вогнянi реклама на землi, на стiнах i навiть в небi, мимо пропливав безкiнечний натовп, тiнями пролiтали над головою гелiкоптери, на екранах вуличних телевiзорiв показувалась передача з Мiсяця, куди прилетiли першi експедицiї з Землi, але нiчого цього не бачив Барвицький.. Знову приходила апатiя, як це бувало з ним часто. Вiн повернув до велетенського моста i вийшов до парапету..,

Барвицький не бачив, що за ним на невеликiй вiдстанi йшла весь час молода жiнка. Вона зупинилася недалеко вiд моста, сховавшись в тiнi...

Вiн сiв на парапетi. Хаотичнi думки закружляли в головi. Що вiн хотiв? Розiбратися в тому, що вiдбулося? Для чого? Тепер все даремно! Даремнi його безумнi мрiї, сподiвання, плани...

Далеко внизу, в хвилях рiки, блиснули вiдбитки зiрок. Барвицький стрепенувся, пiдняв лице догори. Легкий вiтер мчав у нiчному небi прозорi волокна хмарок, i здавалося, що зiрки, якi виднiлися в туманному димку, колишуться. Барвицького щось здавило за горло, на очi навернулися сльози- i, як завжди, забилося серце, сильно, хвилююче.

В пам'ятi блискавично проносилося його життя, повертало золоте дитинство. Ще тодi, коли вiн ледве вмiв читати, коли над його бiлявою головою простиралося небо рiдної Галичини, - його хвилював вигляд зоряного неба... З глибини свiдомостi виринали тiнi минулого...

...Вiн сидить на колiнах у матерi - русявої синьоокої худенької жiнки. Легенький вiтрець пестить обличчя Святослава, заколисує його. Не ваблять його нi величнi вершини лiсистих Карпат, що вирiзьблюються на обрiї, нi спiв солов'їв, нi тiнистi гаї, нi рев Черемошу. Дитячий погляд тягнеться в небесну безодню. Чого йому там шукати - в цих краплях вогню - зiрках, що мерехтять на темносиньому тлi неба, або в холодному колi Мiсяця? Страшна глибина вiдчувається, як поглянеш у небо, але це не лякає Святослава, i з дитячих вуст зривається негадано запитання:

- Мамо! А чи далеко до Мiсяця?..

Мати здивовано поглянула на сина, але все ж тихо вiдповiла:

- Далеко, сину, так далеко, що людського життя невистачить, щоб долетiти туди...

Святослав замовкає, а згодом радiсно торсає матiр:

- Мамо, мамо, я придумав, як можна долетiти! Треба тiльки посадити багато людей - i старих i дiтей... Старi вмруть, а молодi тим часом пiдростуть i долетять...

I з тих пiр, де б вiн не був - чи тодi, як його батьки емiгрували в Америку, чи пiд час навчання в унiверситетi, коли вiн у вiльний час працював в ремонтних майстернях,- завжди вiн думав про те, що захопило його з юних лiт - про далекi зорянi свiти. Святослав весь поринув з головою в науку, рано одержав вчений ступiнь i став професором. Посилено вивчав конструкторську справу, електро i радiотехнiку, ядерну фiзику i все те, що було необхiдне для конструювання космiчного корабля...

Його випередили - кiлька космiчних ракет вже зробили першi польоти на Мiсяць, а тепер в Америцi, Англiї i в державах соцiалiстичної конфедерацiї готувалися апарати для великого перельоту на Марс i Венеру. Та йому вже давно це було байдуже, i його божевiльна мрiя вела ще далi!