Витауте Жилинскайте - Подорож у Тандадрику (на украинском языке)

• Название: Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
• Автор: Витауте Жилинскайте
• Жанр: Прочая детская литература

---

Кадриль геть засумував i вже повернувся йти назад, як до його вуха долинуло тихе зiтхання i схлипування. Вiн щодуху побiг до чорнiючого згарища дiброви i побачив свого Друга - вiн лежав на купi головешок, якi ще тлiли.

- Оце... тобi... маєш... - тiльки й вимовив Кадриль, не вiрячи своїм очам, i кинувся рятувати Китичку.

- Китичко... братику... - мимрив вiн, тягнучи свого друга. - Що ж це? Що трапилося?..

Та песик був немов неживий. А сонце вже зовсiм темнiло.

- Китичко, - щосили трусонув зайчик свого друга песика, - вiдiзвися!.. Китичко, це я, твiй Кадриль!.. Китичко!

Песик розплющив повнi слiз очi.

- Покинь мене, - прошепотiв вiн. - Летiть собi...

- Але скажи менi, що таке? - не вiдставав Кадриль.

- Невже, - схлипнув песик, - ти не розумiєш?

- Нiчого я не розумiю, - захитав головою Кадриль, хоч невиразний здогад збентежив його.

Стало темно хоч око виколи.

- Я, - долинув iз темноти голос Китички, - я вернувся до каменя i задав паяцовi запитання... Одне запитання: скiльки на цiй планетi триває доба... день i нiч... I... i... довiдався, що тридцять дiб... це... це... тiльки п'ять наших годин... Сам бачиш, як тут скоро темнiє i розвидняється...

Так, смужка сонця вже провiщає новий день, нову добу планети.

- Ну то й що, що п'ять годин? - Кадриль знову вдав, що нiчого не розумiє.

- П'ять годин тому, тридцять дiб цiєї планети тому, я... я пiднiс до переплутаного дроту запаленого сiрника... i спалахнуло тодi, немов блискавка... загримiло, наче справжнiй страшний грiм... Я... я спалив усю планету! Я все тут занапастив Я. I тiльки я.

Спина в Китички здригалась, а в очах застиг такий бiль, що серце Кадриля наче хто пронизав гострим ножем.

- Китичко, братику мiй, - вiн обняв обома лапами голову песика i пригорнув її до таємної кишеньки, вiрнiше, до того, що билося за кишенькою. - Китичко, братику, ти не винен, ти не можеш бути винним, адже ти нiчогiсiнько не знав!.. I я, i Твiнас, i сама Легарiя на твоєму мiсцi зробили б те саме, що й ти, те саме!.. Ти тут нi при чому, чуєш, сам паяц сказав, що рано чи пiзно вони неодмiнно, неодмiнно згорiли б, ти чуєш, Китичко?.. Ти тiльки повинен виплакатися, добре виплакатися, i тобi стане легше.

- Я не можу плакати, - вiдповiв Китичка, - у мене плакати немає слiз, я нiяк не можу виплакатись!.. Я занадто винен, щоб плакати.

- О Китичко, - ще нiжнiше обняв його Кадриль, - ти пам'ятаєш, що тут зостається твоя квасолинка, вона буде рости й рости i зацвiте червоним цвiтом, а тодi прилетить бджола, i планета знову буде жива!.. I бiла пташка буде знову лiтати вiльною i лiтати, куди її понесуть крила.

- Навiщо ти її згадав? - застогнав песик. - Знай, поряд з обгорiлими головешками я побачив обсмалену бiлу пiр'їнку... Може... може, то й була та сама пташка! Я спалив i її! Все спалив.

- Але, - ляснув себе лапою по лобi Кадриль, - але хто ж тобi дав сiрники? Ти, ти ж не хотiв їх брати, навiть i не думав брати, а я тобi насильно їх всунув!.. Я винуватий не менше, нiж ти, а то ще й бiльше!.. То я найвинуватiший, бо почав першим... Так, якби не мої сiрники, нiчого подiбного не трапилося б... вiрнiше, трапилося б, але пiзнiше.

- Нi, - затряс обсмаленим писком Китичка, - не виправдовуй мене i не переймай на себе мою провину! Зi мною вже все, i моя подорож закiнчилася. Покинь мене одного. Покиньте мене всi.

- Тебе покинути?! - розгнiвався Кадриль. - За кого ти мене маєш? За друга чи зрадника? Залишишся ти - залишусь i я. Тобi кiнець - i менi кiнець. I моя подорож так само скiнчена. Залишаємось обидва.

Та Китичка знову неначе оглух. Поклавши безносий писок на обсмаленi лапи, вiн дивився, як то там, то там у попелi ще поблискував жар. Про що песик думав? Може, пригадував те вогнище в лiсi, iнший жар, бiля якого вони так безтурботно танцювали, смiялись i спiвали?..

- Китичко, - немов вiдгадавши. його думку, сказав Кадриль, - адже ти ще не закiнчив, пам'ятаєш?

Песик навiть голови не повернув, байдужий до всього.

- Пам'ятаєш? - наполегливо повторив Кадриль i тихо заспiвав про себе:

Справжнiй, а може, несправжнiй

Сидiв у гнiздечку кiкiлiс.

Сидiв у гнiздечку кiкiлiс,

У всьому на свiтi зневiривсь.

Лиш присмалив вiн свiй дзьобик,

А вже так у всьому зневiривсь,

Сидiв бiля рiчки кiкiлiс

I слухав, що крокодил йому каже...

Сонце вже добре прояснилось, i жар зовсiм потух.

- Китичко, а що сказав крокодил нашому кiкiлiсу?

- Кi... кi... - немов крiзь сон прошепотiв песик i повернувся до зайчика.

I тут, при ясному свiтлi, Кадриль побачив, що брови у песика зовсiм посивiли. Його друг посивiв за одну нiч - коротку, але безмежно довгу - за нiч на чужiй планетi!

Кадриль повiльно встав. Випростався на весь зрiст, ставши на заднi лапи, i здiйняв угору зцiпленi кулачки.

- Будьте проклятi! - прокричав вiн у чорну спалену далину. - Будьте проклятi ви, через яких невиннi стають винуватими!

Та коли хто й чув його прокляття, то хiба Улюс Тулюс, який, закотивши рукава, заходився робити грудку для квасолинки...

ЗАНЕПОКОЄННЯ В "СРIБНIЙ ШИШЦI"

- ...дев'ять... вiсiм... сiм... - лунає спокiйний голос пiлота, оголошуючи час зльоту корабля.

Начальниця Легарiя сидить похнюпившись, але сповнена рiшучостi. Це вона дала наказ пiлотовi не чекати пропалих i вирушати в полiт. "Якщо ми й надалi будемо потурати порушникам дисциплiни, - сказала вона, - то ми нiколи не дiстанемося до Тандадрики. Подивiться тверезо: вже три днi i три ночi ми на них чекаємо. Тим часом є справи бiльш життєво важливi, нiж постiйна бiганина тих двох, якi перетворюють нашу подорож на суцiльний хаос. В путь!"

- ...шiсть... п'ять... чотири...

Твiнас так смокче свою люльку, що здається, вiд неї скоро залишиться сама планочка. Та нiчого мудрого на цей раз вiн не висмоктав.

- ...три... два...

- Рятуйте! - раптом не своїм голосом закричала Ейнора.

- А це що? - вилупила свої баньки жаба.

Пiлот перестав рахувати, iз кабiни донiсся його байдужий голос:

- Чому заважаєте зльоту корабля?

- Менi... ой... - заохала Ейнора. - У мене... серцевий напад!

Iз кабiни вийшов пiлот i став поруч Ейнори, яка безсило впала на спiшку крiсла, схилив шолом i дивиться крiзь темнi окуляри на ляльку, тодi кладе руку в рукавичцi їй на серце. У Ейнори по спинi пробiгає дрож.

- Який, кажете, напад? - питає вiн.

- Нiякий, - випалює за Ейнору начальниця Легарiя. - Звичайнiсiнька симуляцiя, манiрнiсть. У путь! Наказую!

Але пiлот у кабiну не повернувся. Вiн вiдстебнув у Ейнори захисний пояс, пiдняв її собi на плече, опустив вниз схiдцi i, старанно тримаючи ляльку, почав спускатися на землю. Спостерiгаючи цю картину, Легарiя вiд заздростi мало не задихнулася: її, начальницю, пiлот нi разу навiть за лапу не взяв, а цю кривляку вже знову на плечi несе! А Твiнас, той сплюха, що звичайно ледве чалапає, бач, як скочив, мов бiлочка, i йде ззаду, тримаючи обома крильцями звислу в рукавичцi ручку Ейнори!.. Нi, це вже нечувано!.. I Легарiя вмить кинулася до сумки по футляр для окулярiв; витягши, вона заглянула всередину, та... "Невже я поклала в iншому мiсцi? - остовпiла вона, побачивши, що футляр порожнiй. - Невже я забула, куди поклала?" I вона з запалом заходилася перевертати все в сумцi, але нiде не знайшла того, що шукала.

"Що за напасть?" - не перестає дивуватися начальниця, та речовий доказ пропав як у воду!

- Знаю, знаю, - заскреготала щелепами жаба, - вкрали! Поцупили!

Легарiя, як iз палаючої хати, вискочила iз корабля. О прокляття! Поки вона порпалася в своїй сумцi, та трiйка встигла кудись зникнути... Зникли, покинувши свою начальницю, навiть не спитавши, чи можна зникнути! Хаос, якого ще не було!

"Я тебе i без того речового доказу демаскую, не думай! - погрозила вона в думцi Ейнорi. - Нiкуди ти вiд мене i правди не втечеш, аферистка, злодiйка!"

В КОРАБЕЛЬ

Неповороткий Твiнас допомiг Ейнорi влiзти в корабель, потiм вернувся по Китичку. Переднi i заднi лапи песика були зв'язанi шнурком, вiрнiше, ниткою iз таємної кишеньки - лише так їм удалось зломити його опiр, бо Китичка нi за що на свiтi не хотiв повертатися в корабель.

Щоб зручнiше було його пiдiймати по схiдцях, Кадриль принiс шарфик, i з нього зробили ношi. Вони удвох з Твiнасом переклали песика з всюдихода на ношi, як тут пiлот рiшучим жестом зупинив їх:

- Прошу його не ворушити. Я сам пiднiму його й помiщу в корабель разом з "Шишечкою". Крiм того, попрошу всiх пiднятися в корабель, щiльно зачинити дверi i залишити нас для серйозної розмови. - Голос у пiлота був такий холодний i бездушний, що Кадриль, який уже пiднявся на кiлька сходинок угору, не витерпiв, сплигнув на землю i, кинувшись до пiлота, схопив його за порожнiй рукав.

- Я повинен негайно сказати вам кiлька дуже важливих слiв. Тiльки вiдiйдiмо трохи далi, - гарячково зашепотiв вiн, тягнучи пiлота за рукав.

Вони вiдiйшли так, щоб їх не чув Китичка.

- Шановний пiлоте, - якнайчемнiше почав Кадриль i, хвилюючись, смикнув себе за кiнець вуса, - чи ви часом не збираєтеся гримати на мого друга чи, може, й карати його?

Пiлот повернув до нього цiле скельце окулярiв, i Кадриль, мов у дзеркалi, побачив у ньому своє задерте вухо, безвусий писок i вiдiрване хутерце пiд шиєю, застебнуте шпилькою. Видовище було малоприємне, але не це його непокоїло.