Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

• Название: Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
• Автор: Владимир Владко
• Жанр: Научная Фантастика

---

стрiляти; крiм того, роздiл розповiдає,

як було знайдено ультразолото i як був

викрадений Ван Лун.

Галi Рижко довелося пролежати не двi-три, а цiлих п'ять довгих дiб: червоний опух спадав дуже повiльно, а головне - не стихав гострий бiль. Увечерi в дiвчини пiднiмалася температура, i бiля неї по черзi вартували Риндiн i Ван Лун. Сокiл не виходив з лабораторiї, вкрай зайнятий складними дослiдженнями властивостей i особливостей iнфрарадiю. Лише iнодi, коли в лабораторiї протiкали довготривалi реакцiї, якi не потребували спостереження, вiн сiдав коло Галi i з захопленням розповiдав товаришам про хiд своїх дослiджень.

Доводиться визнати, що дiвчина багато чого не розумiла в тих розповiдях. Мова йшла про нейтрони i фотони, про альфа-, бета- i гамма-частинки, про одиницi вимiру радiоактивностi, якi називалися кюрi i рентгенами. Мова сучасної фiзичної хiмiї виявлялася надто складною для Галини Рижко, яка звикла була пишатися своїми знаннями.

Та й взагалi, правду сказати, розмови про iнфрарадiй викликали в неї деяку досаду. Адже ж це вiн, знайдений нею в печерi мiнерал, наче щоб вiдомстити, примусив її лежати без руху в той час, як усi учасники експедицiї були зайнятi напруженою працею. А Галi доводилося додержуватися постiльного режиму - не можна було й думати про те, щоб порушити розпорядження Миколи Петровича...

Ван Лун налагодив, нарештi, великий радiопередавач астроплана. I тепер регулярно через кожнi двi години вiн вистукував ключем кiлька разiв одну й ту ж саму радiограму, адресовану далекiй Землi:

- "Говорить "Венера-1", говорить "Венера-1". Слухайте нас, Земля! Вашу радiограму прийняли. У нас усе в порядку. Розшуки ультразолота тривають. Знайдений новий елемент номер сто двадцять - iнфрарадiй. Обмiрковується засiб його доставки на Землю, оскiльки це утруднюється сильною радiоактивнiстю нового елемента. Чекаємо ваших повiдомлень. Палкий привiт рiднiй Землi!"

Це тривало вже кiлька днiв, але сигнали з Венери, очевидно, не доходили до Землi. Вiдповiдi на радiограму не було. Земля все ще наполегливо передавала той самий заклик до експедицiї Риндiна, який вперше прийняв Ван Лун того пам'ятного дня, коли мандрiвники знову зiбралися в каютi пiсля небезпечних пригод Галi i Миколи Петровича. Тим упертiше Ван Лун продовжував передавати свою радiограму Землi: адже Батькiвщина турбувалася за долю аргонавтiв Всесвiту.

Крiм того, перед мандрiвниками постало кiлька нових завдань, у розв'язаннi яких могла допомогти тiльки Земля. Насамперед - як везти назад, на Землю, iнфрарадiй, який за всiма ознаками був дуже небезпечним вантажем. Адже ж нiхто не мiг сказати наперед, як саме буде впливати на новий елемент пiдступне космiчне промiння, крiзь потужний потiк якого доведеться пролiтати мiжпланетному кораблю по дорозi на Землю.

А в тому, що iнфрарадiй надзвичайно небезпечний, - Галя переконалася на власнi очi. Це трапилося наступного ж дня пiсля того, як було встановлено, що знайдений нею мiнерал дiйсно має в собi солi iнфрарадiю.

Дiвчинi дуже трудно було уявити собi, що в сiро-зелених непоказних камiнцях справдi може ховатися ота величезна кiлькiсть енергiї, про яку твердив Сокiл. Як та енергiя може вийти назовнi, привести щось у дiю, дати мiць машинам чи котлам?.. I Галя чесно розповiла про свої сумнiви товаришам, сконфужено потупивши, правда, очi: їй самiй було дещо соромно вiд того, що вона не може уявити собi речей, якi цiлком яснi для решти.

Сокiл усмiхнувся. Вислухавши дiвчину, вiн поглянув на Риндiна i вiдповiв стримано:

- Якщо Микола Петрович дозволить, я проведу малесенький експеримент, який покаже Галi, з чим ми маємо справу. Дозвольте, Миколо Петровичу! Хай Галиночка довiдається, яку величезну мiць їй пощастило вiдкрити в її печерi.

- А що саме ви хочете зробити, Вадиме? - спитав Риндiн.

- Маленьку активiзацiю мiлiграма солей iнфрарадiю. Адже я казав вам, що менi таки пощастило встановити таку можливiсть. Наштовхнуло мене на думку те, що iнфрарадiй активiзується змiною частот радiоколивань. I я переконався, що альфа-частинки чинять на нього ще бiльший вплив, ще бурхливiший. Якщо ви дозволите, я продемонструю це.

Риндiн погодився. Сокiл принiс з лабораторiї тоненьку пробiрку з слiдами радiю, якою вiн користувався пiд час вивчення iнтенсивностi космiчного промiння. Потiм вiн вiдокремив крихiтний шматочок, крупинку вiд одного iз зеленувато-сiрих камiнцiв, принесених Галею з печери, i поклав її посеред великої грубої дошки з твердої пластмаси, легкої, проте мiцної i щiльної, як той мармур.

- Ван, вам не буде шкода, якщо я трошки зiпсую один з ваших шомполiв, якими ви чистите гвинтiвки? - звернувся вiн до свого друга.

Дiставши дозвiл вiд зацiкавленого, як i решта, Ван Луна, Сокiл узяв тонкий мiдний шомпол i дiловитим тоном промовив :

- Зараз я активiзую цю маленьку частку солей iнфрарадiю, яка лежить на дошцi. Менi допоможуть слiди радiю, що є в цiй пробiрцi. Уважно дивiться, Галиночко. Це досить рiдкiсне явище,- в усякому разi, його ще нiхто на Землi нiколи не спостерiгав.

Вiн на мить занурив кiнець шомпола до скляної пробiрки i зразу ж таки вийняв його.

- Вважаю, цього буде досить. Iнфрарадiй мусить реагувати дуже активно. Проте - доведеться хвилинку заждати. Я не хочу лишати пробiрку в небезпечному сусiдствi.

Сокiл вiднiс пробiрку назад до лабораторiї. Повернувшись, вiн перенiс грубу дошку з пластмаси разом з часткою мiнералу до дальньої стiни каюти:

- Так буде безпечнiше!

Потiм Вадим Сергiйович вiдiйшов вiд дошки якнайдалi, скiльки дозволяла довжина шомпола i його витягненої руки.

- Увага, товаришi, починаю!

Вiн простягнув шомпол до бiлої дошки i пiднiс його кiнчик до крупинки мiнералу.

Вражена Галя прикрила заслiпленi очi рукою. На дошцi раптово спалахнуло неймовiрно яскраве свiтло, наче на нiй загорiвся шматок Сонця. Це було яскравiшим вiд вольтової дуги, яскравiшим вiд якого завгодно потужного спалаху! Сухий спопеляючий жар, нiби вiд розтопленого чавуну, поширився по каютi.

- Досить, Вадиме, досить! - вигукнув Риндiн.

Пролунав сухий трiск: то луснула грубезна дошка з пластмаси, не витримавши жару. Вiд неї пiдiймалася сiра цiвка диму. Вогнетривка пластмаса починала горiти.

Швидким рухом руки Сокiл вiдсмикнув шомпол. Слiпуче свiтло згасло так само раптово, як i виникло. Здавалося, що в каютi одразу стало темно. Тiльки свiтився розпечений до бiлого кiнчик мiдного шомпола, з якого повiльно падали на пiдлогу краплини розплавленого металу, та дошка, що дуже розiгрiлася, вилучала все такий самий сухий жар.

- Скажу, добра температура, - пробурмотiв Ван Лун, не зводячи погляду з дошки. - Вiдзначаю, що цей шматочок цiлий, не згорiв! Лежить на дошцi. Дивно, як це може бути, Вадиме ?

Сокiл задумливо скуйовдив своє кучеряве волосся:

- Важко сказати поки що, Ван, - вiдповiв вiн. - Очевидно, тут вiдбуваються цiлком iншi процеси, якi не мають нiчого спiльного з горiнням, про яке ви говорите. Я навiть не думаю, що iнфрарадiй розiгрiвається сам пiд час активiзацiї. Можливо, вiн лишається холодним - i нагрiвається тiльки механiчно вiд речей, що знаходяться поблизу нього.

- Як лишається холодним? - здивувалася Галя. - А цей жар, вiд якого розтоплюється мiдь? А свiтло?

- Все це - наслiдок звiльнення енергiї iнфрарадiю. Пiд впливом випромiнювань радiю вiн починає розпадатися значно активнiше. Може статися, коли б ми наблизили до нього не мiзернi слiди радiю, а бiльше, - тодi виник би значно сильнiший ефект. Мабуть, небезпечний для нас. А за таких умов...Вiн замислився.- За таких умов, як я вважаю, ця крупинка iнфрарадiю сяяла б безнастанно i випромiнювала тепло на протязi десяткiв рокiв. Ось вам i енергiя iнфрарадiю, Галиночко. Тепер переконалися? Бачите, що це за мiнерал?

Галя мовчала. Вона була вражена. Замiсть неї заговорив Риндiн - в його голосi бринiли нотки занепокоєностi.

- Вадиме, ваш експеримент навiв мене на деякi роздуми, - сказав вiн. Насамперед, заберiть залишки мiнералу. I зберiгайте їх з цiєї хвилини не iнакше, як у свинцевiй шафi. Так буде безпечнiше. Не треба рискувати. Неприємнi й опiки, як отi, що їх дiстала Галя; але можуть бути i ще неприємнiшi ускладнення. Виникають ще й iншi труднощi. Певна рiч, ми мусимо привезти на Землю iнфрарадiй, i по можливостi якнайбiльше, чи не так?

- Ще б пак! - палко вiдгукнувся Сокiл.

- Отож доведеться зробити кiлька вилазок по цей мiнерал до печери. Але сумний досвiд Галi показує нам, що тут також потрiбнi серйознi запобiжнi заходи, якi утруднять роботу. Почнемо з того, що переносити мiнерал доведеться в свинцевих сумках...

- Їх можна зробити з наших свинцевих аркушiв, - вставив Вадим Сокiл.

- Правильно. Але цього замало. Свинцевi сумки нейтралiзують вплив мiнералу пiд час переноски. Втiм, збирання його також небезпечне. Органiчне скло шоломiв наших скафандрiв має домiшок свинцю, правда, дуже маленький, але я гадаю, його вистачить. Не треба тiльки близько нахилятися до мiнералу. Ви говорили, Вадиме, що iнфрарадiй випромiнює найбiльше альфа- i бета-частинок, а гамма-частинок вiдносно дуже мало?

- Так, Миколо Петровичу. I альфа-частинок лише трохи бiльше, нiж гамма. Це одна з дивних його властивостей.