Ю Сафронов - Нить життя (на украинском языке)

• Название: Нить життя (на украинском языке)
• Автор: Ю Сафронов
• Жанр: Научная Фантастика

---

Сафронов Ю Нить життя (на украинском языке)

Сафронов Юрий Павлович

Нить життя

Щось вiн сьогоднi знову не в дусi. Вже з мiсяць у нього кепський настрiй. З кожним днем Нiрф стає все дратiвливiший. Треба було б поговорити з ним, та вiн ухиляється вiд розмови. I Рен, знову вдавши, мовби нiчого не помiчає, спокiйно сказала:

- Допоможи менi, Нiрфе. В оранжереї назбиралося до смутку роботи. Треба замiнити живильнi розчини, пiдрiзати галузки, промити корiння, перевiрити жировi й бiлковi установки. Менi не впоратись самiй. А ти вже кiлька тижнiв не допомагаєш менi.

- Невже? - здивувався Нiрф. - Як швидко летить час! Гаразд, Рен. Та тiльки не зараз. Я мушу пройти до мiкроскопiв.

- Iди, - вiдгукнулась Рен. - А за пiвгодини - в оранжерею. Домовились?

Рен глянула чоловiковi вслiд, зiтхнула й узялася до роботи.

Оранжерея була найбiльшим цилiндричним вiдсiком корабля; дiаметр вiдсiку - близько п'ятнадцяти, довжина - бiля ста метрiв. Ця велетенська труба, як i вся решта вiдсiкiв, рiвномiрно оберталася навколо поздовжньої осi всерединi мiцного зовнiшнього корпуса. Так створювалася штучна сила тяжiння. По осi оранжереї з кiнця в кiнець тяглася тонка труба-лампа, що свiтилася й замiнювала сонце. У прозорих резервуарах-акварiумах пiд свiтлом слiпучо-бiлих ламп швидко росли й розмножувались мiкроскопiчнi голубi водоростi, багатi на бiлки й жири. Два невеликих стакани-автомати виробляли з водоростей масло й борошно. В iнших резервуарах рiвненькими рядами росли овочi й ягоди.

Рен пiдстригала галузки i думала про Нiрфа.

Вже шiстдесят рокiв вони летiли разом, i щодня вона бачила поруч себе радiсну, захоплену своєю справою людину. Та останнiм часом Нiрф змiнився. Зробився неуважний. Не вiдповiдає на запитання, намагається усамiтнитися.

Нi, вона нiяк не розумiє, що могло схвилювати Нiрфа. Але якась-то причина повинна бути? Можливо, неприємнi новини? Вона була дуже заклопотана i не чула останнiх передач.

- Кiбо, - покликала Рен, - мене цiкавлять повiдомлення за останнi два-три тижнi.

- Повiдомлення за останнi два-три тижнi? - в ту ж мить вiдгукнувся механiчний голос. - Чекайте одну хвилину.

Рен зiрвала i поклала на прозору тарiль чотири запашних плоди-пiвмiсяцi й двi бiлi їстiвнi квiтки їхнiй смачний сiк знiмав утому. Сьогоднi Рен хотiлося особливо гарно накрити обiднiй стiл.

- Виконую наказ! - пролунав голос кiби. - За останнi три тижнi зв'язок був, як звичайно, нестiйкий. Записано змiст математичної книжки, двох художнiх творiв i кiнофiльму.

- Що з цiєї iнформацiї дивився Нiрф?

- Тiльки останню математичну книжку

- Тодi що ж могло засмутити Нiрфа?

У завдання центральної кiбернетичної машини, або, як скорочено називали її Рен з Нiрфом, кiби, входило спостереження за тисячами процесiв на кораблi, в тiм числi й за станом його екiпажу. За допомогою бiологiчних датчикiв високої чутливостi машина вловлювала бiоструми мозку й могла судити про настрої людей

- Що з цiєї iнформацiї могло його прикро вразити?- перепитала Рен.

- його вразила не iнформацiя

- Тодi що ж?

- Голубi свiтнi мiкроби, якi вiн побачив у мiкроскоп.

- Коли це сталося?

- Двадцять сiм дiб дванадцять годин тому.

- Як же вiн реагував на появу голубих мiкроорганiзмiв?

- Облишив спостерiгати. Довго сидiв, вiдхилившись на спинку крiсла. Потiм ходив з кутка у куток. Увесь час мовчав. Кiлькiсть голубих мiкробiв збiльшується з кожним днем.

- Це невiдомий нам вид мiкроорганiзмiв?

- Так. Ранiш таких не було.

- Гаразд. Дякую.

Кiба замовкла так само покiрно, як i ввiмкнулася в роботу. Вона була незамiнним секретарем. Вона вмить оцiнювала обстановку в космосi, контролювала траєкторiю польоту корабля, регулювала роботу двигунiв, стежила за температурою, тиском i складом повiтря - одне слово, була невсипущою пам'яттю корабля, без якої тривалий багаторiчний космiчний полiт був би просто нездiйсненним завданням.

Рен поправила довге корiння фiолетової рослини, що плавала у поживному розчинi, i замислилась.

За шiстдесят рокiв польоту у них з Нiрфом було чимало рiзних труднощiв. На десятому роцi кiба вибула з ладу. Автомати, якi ранiш керувалися й настроювались центральною кiбою, тодi залишились без нагляду й майже щогодини вмикали аварiйнi дзвiнки, вимагаючи, щоб до них пiдiйшли й перевiрили режим їхньої роботи. То були важкi днi. Спати доводилось не бiльше чотирьох годин на добу. Невдовзi вони буквально падали з нiг. Якось Рен не помiтила, як заснула у вiдсiку двигунiв. Вона проспала понад п'ятнадцять годин, а коли прокинулась, то побачила, що Нiрф вiдiмкнув другоряднi автомати, скинув чохла з кiби й намагається знайти пошкодження в цiй фантастично складнiй машинi. Рен зрозумiла, що Нiрф прийняв єдино правильне рiшення, хоч за iнструкцiєю й заборонялося розкривати кiбу. Цiлий тиждень вони промарудилися з машиною й нарештi полагодили. Правда, їхня вiдремонтована кiба втратила пам'ять, i довелося просити, щоб їм знову передали усi давнiшi вiдомостi, якi зберiгалися в нiй. А була ж мить, коли здавалося, що все втрачено й доведеться повернутися назад.

На тридцять шостому роцi польоту почав перериватися зв'язок з батькiвщиною. Потужностi вузькоспрямованих випромiнювачiв, як i розраховували, цiлком вистачало для зв'язку. Але вся труднiсть полягала в тiм, щоб точно спрямувати цей промiнь на їхнiй корабель. Найменшi вiбрацiї антени призводили до того, що кiнець променя завдовжки декiлька свiтлових рокiв кидався всерединi окружностi радiусом у сотнi тисяч кiлометрiв, лише зрiдка проковзуючи по кораблевi. Тiльки величезна швидкiсть передачi забезпечувала прийом.

З кожним днем перерви ставали усе довшими й довшими. Здавалось, батькiвщина прощається з ними. I це вони пережили разом. Чом же зараз Нiрф затаює вiд неї свої думки? Невже голубi бактерiї небезпечнiше за все, що було за цi роки?

**

*

Залишивши дружину в оранжереї, Нiрф пройшов у лабораторiю, до мiкроскопiв. Поспiхом переглянув учорашнi результати й заходився аналiзувати проби, взятi сьогоднi...

Методику дослiджень, якою користувався Нiрф, було вироблено ним ще до польоту, понад шiстдесят рокiв тому, коли вiн вивчав горiшнi шари атмосфери.

Нiрф провадив свої дослiди на тiй висотi, де проходить нечiткий кордон помiж атмосферою й космосом. Якось вiн виявив у пробах повiтря, взятих на цiй висотi, мiкроорганiзми.

Повiтрянi вихори, лютi урагани й смерчi, що проносилися над планетою, пiдхоплювали у стрiмкому русi з поверхнi океанiв тонни води, закидали високо в небо силу грунту, пiску... Коли ураган затихав, майже все те падало на Землю, окрiм найдрiбнiших пилинок та крихiтних крапельок води, яких не розгледиш простим оком. Довгi роки лiтали вони у горiшнiх шарах атмосфери.

Нiрф не здивувався, коли на кордонi з космосом виявив мiкроорганiзми. Адже в кожному кубiчному сантиметрi грунту перебуває декiлька мiльярдiв бактерiй, поцвiлих грибiв та спор. Чи треба дивуватися, що на найдрiбнiших пилинках, занесених угору, збереглися бактерiї? Давно, правда, було вiдомо, що деякi мiкроби гинуть у глибокому вакуумi. Деякi, але не всi "мiцнiшi" мiкроорганiзми переносили космiчну порожнечу без усяких захисних пристосувань. Iншi вмерзали в мiкроскопiчнi залишки грунту, у кристалики криги, що ставали для них своєрiдними скафандрами, допомагали вижити.

Та все ж дивним було iнше. Нiрф пiдiймався так високо, що довкола практично вже не було повiтря; тiльки зрiдка траплялися окремi молекули газiв, i разом з ними, щоправда, також дуже зрiдка, попадались мiкроорганiзми. Деякi з них оживали пiсля того, як їх переносили в iншi умови...

Питання про можливiсть iснування мiкроорганiзмiв на великих висотах все бiльше й бiльше цiкавило Нiрфа. Почалося справжнє полювання за мiкробами.

Вже тодi йому допомагала Рен. Одного разу вони виявили мiкроорганiзми, якi залетiли так далеко вiд планети, що їм не судилось повернутися назад.

- Послухай, Нiрфе, - запитала його тодi Рен, - як ти гадаєш, що за сила змушує мiкроорганiзми остаточно залишати планету?

- Те ж саме, що примушує молекули газiв втiкати з атмосфери планети! впевнено сказав Нiрф. - Тиск свiтла. Адже ти знаєш, що за кожною планетою обов'язково тягнеться гiгантський газовий хвiст. Свiтло вибиває з горiшнiх шарiв атмосфери молекули газiв та мiкроорганiзми.

- А куди вони дiваються пiсля того, як покинуть планету?

- Тобто як куди? - перепитав Нiрф. - Втiкають у космiчний простiр.

- Однак коли це справдi так, то, можливо, й з iнших планет також вислизають у космос мiкроорганiзми?

- Звичайно. Найменша пилинка, в яку вмерзають мандрiвники-мiкроби, мовби корабель з вiтрилами. Свiтло кожної зiрки - не наче вiтер на вiтрилах корабля: воно вiдштовхує пилинку вiд себе. Пилинка прагне летiти в той бiк, звiдки надходить менше свiтла Воднораз кожна зiрка притягує пилинку силою тяжiння. Мабуть, траєкторiя руху пили нок в основному й визначається цими двома силами - тиском свiтла й силою тяжiння У кожнiй точцi космiчного простору може бути знайдена рiвнодiйна цих сил од усiх зiрок, планет, астероїдiв та комет, якi тiльки є в Галактицi. И, виходить, таке просторове поле. що наїжачилось пiками векторiв рiвнодiйних сил, увесь час змiнюється. Рухаючись у цьому полi, пилинки описують у порожнечi загадковi кривi. Мабуть, можна знайти траєкторiю руху мiкроорганiзмiв у космосi. Можна визначити i дiю магнiтних полiв...