Константин Деревянко - Украинка против Украины

• Название: Украинка против Украины
• Автор: Константин Деревянко
• Издательство: ООО "Виртуальная реальность"
• Жанр: Культурология
• Год: 2012

Все ли украинцы думают так, как Л. Украинка? Нет не все. И при этом остаются самыми настоящими украинцами. Это означает, что присвоение такого громкого псевдонима вовсе не дает права говорить от имени всех украинцев. Пришло время задуматься о том, кто украшает своим ликом наши скудные гривны и по какому праву. Пришло время осознать, чьи вирши вынуждены заучивать наши дети.

---

Но разве может автономия или федерация удовлетворить настоящего националиста? Возможно, самые большие огорчения Пчилки были связаны с универсалами Центральной Рады. И сегодняшние националисты о них обычно помалкивают. Летом 1917 года "на 2-му Всеукраїнському військовому з’їзді оприлюднено документ, який дістав назву 1-го Універсалу Української Центральної Ради. 2,5 тис. делегатів з’їзду, які попри заборону уряду, приїхали до Києва і ще напередодні поклялися, що "не вернуться до своїх частин без автономії матері-України", в урочистій тиші переповненого залу напружено слухали кожне слово декларованого В. Винниченком тексту: "…Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм)… І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо: однині будемо творити наше життя" (27, 189).

Второй универсал также огорчил националистов. В июле 1917 года "Центральна Рада проголосила 2-й Універсал. Там, зокрема, зазначалося: "із задоволенням приймаємо заклик правительства до єднання". Далі йшлося про поповнення Української Центральної Ради представниками національних меншин і перетворення її на єдиний найвищий орган революційної демократії України. Рада обіцяла твердо йти "шляхом зміцнення нового ладу, утворенного революцією", підготувати "проекти законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Установчим зборам". Українська громадськість сприйняла 2-й Універсал як ще один крок до омріяної автономії, хоч у ньому Українська Центральна Рада вимушена була відмовитися від спроб "самочинного здійснювання автономії України". Переговори з урядом В. Винниченко назвав перемогою українства, якій "було надано правової сили в юридичних актах державного характеру". "Порозуміння Української Центральної Ради з Російським центральним урядом, — писав М. Грушевський, — відкрило собою нову сторінку в житті України" (27, 190).

И третий универсал был не лучше. После большевицкого переворота 25 октября 1917 года "Українська Центральна Рада 27 жовтня ухвалила резолюцію про владу в країні… Висновок був такий: "українська Центральна Рада висловлюється проти повстання в Петрограді й енергійно боротиметься з усякими спробами підтримати бунти в Україні" (27, 193).

"7 листопада Центральна Рада ухвалила 3-й Універсал, який проголосив створення Української Народної Республіки у федеративному зв’язку з Російською державою… Проголошуючи створення Української Народної Республіки з метою захисту українського народу від петроградських заколотників, Центральна Рада водночас прагнула "дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній республіці Росії здоров’я, силу і нову будучність". Таким чином, зваливши на свої плечі основний тягар перетворення Росії на федеративну республіку, Українська Центральна Рада добровільно зобов’язувалася "силами нашими помогти Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів"… Не вірячи в можливість остаточної перемоги більшовиків, Українська Центральна Рада зробила ставку на федеративну Росію. У листопаді в "Народній волі" М. Грушевський закликав рятувати Російську федерацію: "Висловивши своїм Універсалом тверду волю силами Української республіки рятувати цілісність і єдність Федеративної Росії, ми мусимо негайно вжити всіх заходів до того, щоб виявити цю волю в ділі. Федеративна Росія для нас цінна і потрібна, і ми мусимо її порятувати всіма силами" (27, 195).

"Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструктивну руїнницьку політику більшовиків. У заяві Генерального секретаріату 30 листопада їх було названо "безвідповідальними людьми, які розуміють революцію як долання всякого організованого життя". Українська Центральна Рада прагнула припинення світової війни правовими засобами. В 3-му Універсалі наголошувалося на необхідності "примусити спільників і ворогів негайно розпочати мирні переговори". Це свідчило: українці й більшовики по-різному бачать механізм завершення війни. За Універсалом "до офіційного підписання миру кожен громадянин Республики України разом з громадянами всіх народів Російської Республіки повинен стояти твердо на своїх позиціях як на Фронті, так і в тилу". І ще одна суттєва деталь: Центральна Рада вважала, що повноважним суб’єктом ведення переговорів від Росії має виступати не Рада народних комісарів, а створений за згодою всіх соціалістичних політичних сил країни центральний уряд" (27, 196).

Центральная Рада вступила в конфликт с большевиками, продолжая отстаивать федеративное устройство единой страны: "4 грудня в Києві відкрився з’їзд представників робітництва, вояцтва та селянства України (Всеукраїнський з’їзд рад), в роботі якого взяли участь понад 2,5 тис. делегатів. Більшовики, виявившись у значній меншості, з самого початку з’їзду зрозуміли, що їм не вдасться не лише переобрати склад Центральної Ради, а й внести суттєвий розкол у національний рух. Ультиматум Ради Народних комісарів делегати розцінили як замах на Українську Народну Республіку: "Всеукраїнський з’їзд рад селянських, робітничих і солдатських депутатів стверджує, що централістичні заміри теперішнього московського (великоруського) правительства, доводячи до війни між Московщиною і Україною, загрожують до решти розірвати федеративні зв’язки, до яких прямує українська демократія". Висловивши повну підтримку Центральній Раді, з’їзд вирішив недоцільним переобирати її склад, тим більше, що 9 січня 1918 р. мали відбутися Всеукраїнські установчі збори, яким Українська Центральна Рада повинна була передати владу" (27, 197).

Высшим органом власти в масштабе всей страны считалось Всероссийское учредительное собрание: "Великі надії покладалися на Всеросійські установчі збори, вибори до яких відбулися в листопаді-грудні 1917 р. Вони показали, що більшовиків підтримує неповних 25 % виборців, тоді як партію есерів — понад 40 %. В Україні за більшовиків голосувало заледве 10 % виборців, а за українські партії — понад 75 %… Ленін точно визначив, що для збереження влади контроль над армією куди важливіший за результати виборів до Установчих зборів" (27, 195).

Опираясь на военную силу, большевики в начале 1918 г. разогнали Учредительное собрание. Тогда у противников коммунистов возник лозунг "Вся власть Учредительному собранию!". Но, к сожалению, Украинская Центральная Рада не стала отстаивать законный орган власти, где широко были представлены украинские партии. Как и большевики, она пошла путем беззакония: "Мала Рада 11 січня ухвалила 4-й універсал, який проголошував самостійність УНР" (27, 199). Встает вопрос: насколько же "мала" была эта "рада"? И какие у нее были полномочия, чтобы вслед за большевиками выбросить на свалку всенародно избранное Учредительное собрание?

* * *

Итак, "революційні події мама зустріла радісно, з властивою їй енергією, і незважаючи на свій похилий вік, брала участь у громадському житті у Гадячі. Ці роки 1917–1920 у Гадячі, як і по всій Україні, йшла дуже загострена національна боротьба" (11, 184). И не только национальная, но и классовая. Из искры наконец-то усилиями многих возгорелось пламя и, вопреки наивным надеждам сохранить среди пожара собственную "хату", пошло гулять по свету. Жена предводителя дворянства, к примеру, лишилась собственности: "Наприкінці 1918 року Гадяч зайняли большевики, від мами відібрали Зелений Гай, ліс порубали на дрова, а будинок продали "на знос" якомусь спритному зайді, що поставив з цього матеріялу десь на Пслі сукновальню. Так не стало Зеленого Гаю. Тяжко, прикро було мамі переживати його кінець. Ще на початку 1918 р. у мами, як і в усіх інших землевласників, забрали іншу власність — землю (теж у Гадяцькому повіті), і хоч матеріяльно мама тоді втратила значно більше, але поставилася до того цілком спокійно, — земля її перейшла до селян. Коли б влада, відібравши від мами Зелений Гай, не знищила його, а влаштувала в ньому Дім відпочинку для українських письменників, чи літнисько для українських дітей, чи щось інше подібне — з певністю можу твердити, що мама не переживала б так втрати Зеленого Гаю. Але як ото так, по-хижацькому знівечили його, тоді дійсно не сила було мамі дивитися. Вона так почувалася тоді, наче була присутню на похороні близької людини" (11,184). Одно дело — огонь революции в доме соседа, совсем другое — в своем собственном. Это неприятно. Собственно, такой урок дала уже первая русская революция. Но некоторые почему-то упорно надеялись, что уж новая революция будет бушевать только в России, а в Украине — как-нибудь пронесет. Не пронесло.