Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

• Название: 1Q84. Книга третя
• Автор: Харуки Мураками
• Жанр: Социально-психологическая фантастика
• Год: 2011
• ISBN: 978-966-03-3571-4, 978-966-03-5605-4 (кн. 3)

«1Q84» — новий роман Харукі Муракамі — побачив світ у Японії 28 травня 2009 рокуй увесь його стартовий наклад був розкуплений ще до кінця дня. Незвична назва твору — пряма алюзія на роман-антиутопію Джорджа Орвелла «1984».

Віра і релігія, кохання й секс, зброя і домашнє насилля, вбивство за переконанням і суїцид, втрата себе й духовна прірва між поколіннями батьків і дітей — усе це майстерно переплетено у детективному сюжеті роману, де події відбуваються у двох паралельних реальностях: Токіо 1984-го і Токіо, за висловлюванням головної героїні Аомаме, «незрозуміло якого (1Q84)» року.

До видання увійшла третя книга роману X. Муракамі «1Q84».

---

Харукі Муракамі 1Q84 Книга третя

Розділ 1 (про Усікаву) Що тривожить край свідомості

— Усікава-сан, ви могли б не курити? — сказав невисокий чоловік.

Якийсь час Усікава дивився на співрозмовника по той бік стола, а потім кинув погляд на сигарету «Seven Stars», затиснуту між його пальцями. Сигарета не горіла.

— Вибачте, — надзвичайно ввічливо додав гість.

Збентеженим виразом обличчя Усікава ніби промовляв:

«І чого це я тримаю в руці таку річ?»

— О, справді це нікуди не годиться. Звісно, сигарета не запалена. Рука самовільно, без мого відома, рухалася.

Чоловік смикав підборіддя вниз і вгору, але свого погляду нітрохи не змінював — міцно прикипів до очей Усікави. Той засунув сигарету в пачку, а ту поклав у шухляду.

Біля порога стояв, ледь-ледь прихилившись до одвірка, високий чоловік і дивився на Усікаву так, наче на пляму, що проступала на стіні. «Неприємні типи!» — подумав Усікава.

З цією парою він зустрічався й розмовляв утретє, але завжди відчував однаковий неспокій.

Невисокий чоловік сидів за єдиним столом в офісі Усікави, навпроти нього. Його обов'язок полягав у тому, щоб вести переговори. Кінський хвіст постійно зберігав мовчанку. Нерухомий, як сторожові кам'яні пси на вході до синтоїстського храму, він лише стежив за Усікавою.

— Уже минуло три тижні, — сказав Голомозий.

Усікава взяв у руки календар на столі й, перевіривши запис у ньому, кивнув.

— Це правда. Від попередньої зустрічі саме сьогодні минуло три тижні.

— За той час ви ні разу нам нічого не доповіли. Як я, здається, казав минулого разу, становище критичне — зволікати не можна. Усікава-сан, часу вже не лишилося.

— Та я це добре розумію, — замість сигарети перебираючи пальцями золотисту запальничку, сказав Усікава. — Гаяти часу не можна. Я з цим цілком згоден.

Голомозий чекав продовження його розповіді.

— Тільки мені не до вподоби копирсатися в окремих дрібницях — то в одній, то в другій, — провадив далі Усікава. — Я хотів би з'ясувати всю правду, коли вималюється загальна картина того, як різні події і люди пов'язані між собою. А свіжоспечена доповідь може породити тільки зайві клопоти. Може, це зухвальство, але саме таким способом, Онда-сан, я збираюся діяти.

Голомозий чоловік на прізвище Онда поглядав на Усікаву холодними очима. Усікава знав, що не справляє на нього приємного враження. Однак особливо цим не переймався. Наскільки він пам'ятав, від самого народження він ані разу ні на кого не справляв приємного враження. Для нього, так би мовити, це був звичний стан. Він не подобався ні батькам, ні братам, ні вчителям, ні однокласникам, ні дружині, ні дітям. І якби хтось виявив до нього добрі почуття, то, можливо, він трохи здивувався б. А так він почувався спокійно.

— Усікава-сан, якби була змога, ми хотіли б поважати ваш підхід до справи. І насправді ми таки поважали. Досі. Та от цього разу ситуація зовсім інша. На жаль, ми не маємо часу чекати, поки відкриються всі факти.

— Онда-сан, я вас розумію, але, гадаю, ви досі не сиділи, склавши руки, й спокійне не чекали мого дзвінка, — сказав Усікава. — Напевне, паралельно зі мною заходилися щось робити, хіба ні?

Онда на це не відповів. Губи тримав міцно стуленими. Вираз його обличчя не змінився. Але з його реакції Усікава збагнув, що своїм зауваженням не промахнувся. Мабуть, упродовж останніх трьох тижнів, піднявши на ноги всю свою організацію, вони розшукували одну жінку іншим способом, ніж Усікава. Але якогось результату не змогли досягти. От чому ця неприємна пара знову прийшла сюди.

— Як кажуть, свій свояка бачить здалека, — розкривши обидві долоні, сказав Усікава, ніби відкриваючи приємну таємницю. — Не приховую, що я — саме такий свояк. Зовнішністю непоказний, але нюх маю добрий. Можу швидко проникнути вглиб, відчувши слабенький запах. У всякому разі, тільки своїм способом і темпом можу впоратися з роботою, бо здавна звик до ролі такого свояка. Я добре розумію цінність часу, але, будь ласка, ще трохи почекайте. Як не потерпите, все втратите.

Онда терпеливо спостерігав, як Усікава крутить запальничку в руці. Потім підвів голову.

— Ви можете хоч частково пояснити, що досі дізналися? Нам відома складність справи, але начальство нас не зрозуміє, якщо повернемося без найменших конкретних результатів. Ми особисто в скрутному становищі. Та й ви, Усікава-сан, не можете жити із спокійною душею.

«І ці типи загнані в глухий кут», — подумав Усікава. Їх обрали на роль охоронців лідера, спираючись на славу про їхню високу здатність до рукопашного бою. А проте перед їхніми очима лідера було вбито. Ні, прямих доказів про вбивство не лишилося. Кілька лікарів їхньої релігійної організації обстежили труп, але ніде не змогли помітити чогось схожого на рани. В їхній амбулаторії вони користувалися простою апаратурою і, крім того, не мали часу. Якби проводилася повна судово-медична експертиза за участі відповідних медичних фахівців, то, можливо, щось вдалося б відкрити. Та зараз уже було пізно. Труп лідера потай знищили на території секти.

У всякому разі, становище цих двох чоловіків стало делікатним через те, що вони не зуміли оберегти лідера. Їм наказали розшукати жінку, перевернувши все догори ногами. Та на надійний слід вони все ще не натрапили. Мали певні знання щодо засобів безпеки й охорони, але не володіли ноу-хау, як вислідити людину, що десь переховується.

— Зрозуміло, — сказав Усікава. — Розкажу дещо з того, що з'ясувалося досі. Не все, а тільки частину.

Онда на хвильку примружив очі. Потім кивнув.

— Гаразд. І нам дещо відомо з того, що ви вже знаєте або не знаєте. Тож обміняємося знаннями.

Усікава поклав запальничку і зчепив пальці обох рук на столі.

— Молоду жінку на прізвище Аомаме запросили до готелю «Окура» розім'яти м'язи лідеру. Це було пізно ввечері, на початку вересня, коли в центрі Токіо знялася страшна громовиця. Після того, як жінка, виконавши упродовж години лікувальну процедуру в окремій кімнаті, пішла, лідер спав. Вона звеліла дати йому поспати в тій самій позі години зо дві. Ви так і зробили. Однак лідер не спав. Він тоді вже був мертвий. Ран на ньому не лишилося. Здавалось, з ним стався серцевий удар. Однак одразу після того жінка зникла. Заздалегідь виїхала з квартири, яка спустіла, немов скинута шкаралупа. Наступного дня вона звільнилася і з роботи в спортивному клубі. Отже, все робилося планово. А якщо так, то виходить, що це не простий нещасний випадок. Доводиться вважати, що ця Аомаме-сан навмисне вбила лідера.

Онда кивнув. Заперечення до цього не мав.

— Ваша мета полягає в тому, щоб докопатися до правди. А для цього вам будь-що треба її спіймати.

— Треба дізнатися, чи справді жінка на прізвище Аомаме довела його до смерті і якщо так, то з якої причини й за яких обставин.

Усікава звернув погляд на свої десять пальців, зчеплених на столі. Дивився на них ніби на щось незнайоме. Потім підвів очі на співрозмовника.

— Сподіваюсь, ви вже перевірили стосунки в родині Аомаме-сан, чи не так? Усі вони — ревні прихильники «Братства свідків». Батьки все ще активно залучають людей до своєї секти. Її тридцятичотирирічний старший брат працює у штаб-квартирі секти, що в Одаварі, жонатий, має двоє дітей. Його дружина також палка прибічниця «Братства свідків». І тільки Аомаме-сан у цій родині віддалилася від секти і, як кажуть вони, ставши відступницею, порвала з ними зв'язок. Немає жодних ознак того, що впродовж останніх двадцяти років ця родина хоч якось контактувала з Аомаме-сан. Тож не можна подумати, що вони її переховують. В одинадцятирічному віці вона покинула родину й відтоді жила, покладаючись загалом на власні сили. Тимчасово перебувала на утриманні свого дядька, а коли вступила до середньої школи вищого ступеня, фактично стала самостійною. Неабияка жінка. Із сильною волею.

Голомозий нічого не сказав. Мабуть, і він володів такою інформацією.

— Не можна вважати, що «Братство свідків» якось причетне до вбивства. Його члени відомі своїм пацифізмом і непротивленням злу насильством. Важко собі уявити, що вони мали намір позбавити лідера життя. Ви згодні зі мною?

Онда кивнув.

— «Братство свідків» не пов'язане з цією подією. Це зрозуміло. Для певності я поговорив з її старшим братом. Так би мовити, з винятковою увагою. Однак він нічого не знав.

— З винятковою увагою здирали нігті? — спитав Усікава.

Онда знехтував цим запитанням.

— Звісно, це — жарт. Нікудишній жарт. Та не лякайтеся. У всякому разі, брат нічогісінько не знав ні про поведінку, ні про місце перебування Аомаме-сан, — сказав Усікава. — Я зроду пацифіст і зовсім не вдаюся до грубої сили, але впевнений, що Аомаме-сан не підтримує жодних зв'язків ні з родиною, ні з «Братством свідків». Та, як не крути, цей її вчинок не одноособовий. Вона сама не могла б зробити чогось такого складного. Вона холоднокровно, у визначеному заздалегідь порядку, виконала майстерно підготовлений план. А її зникнення — просто чудо. Сюди залучалися інші люди й великі гроші. За плечима Аомаме стояв хтось або організація, з якоїсь причини дуже зацікавлені в смерті лідера. А тому підготовка була всебічною. Ви можете погодитися зі мною щодо цього?