Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)

• Название: Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)
• Автор: Джеймс Крюс
• Жанр: Прочая детская литература

---

Крюс Джеймс Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)

Джеймс КРЮС

МIЙ ПРАДIДУСЬ, ГЕРОЇ I Я

Короткий посiбник з героєзнавства

з вiршами i розмаїтими оповiдками,

що його створили на горищi ми вдвох iз прадiдусем,

переписав на чистовик задля розваги i в науку

дiтям та їхнiм батькам iз матерями Джеймс Крюс,

а художник для наочностi оздобив численними малюнками

______________________________________________________________________

Автор цих двох повiстей -- видатний дитячий письменник iз ФРН, лауреат Мiжнародної премiї iм. Г.К.Андерсена. Його юний герой на прiзвисько Хлопчак, спiлкуючись iз прадiдусем, пiзнає багатство i складнiсть навколишнього свiту. ______________________________________________________________________

Переклад з нiмецької Горевої Євгенiї Антонiвни

ЗМIСТ

ПОНЕДIЛОК

Оповiдка про Яна Янсена та прекрасну ледi Вайолiт

Балада про Геракла в пiдземному царствi

Балада про рицаря Зеленжаха

Балада про ландскнехта у Фландрiї

Пiсенька про чайок

Пiсенька про кота й сардину

ВIВТОРОК

Балада про Генрi та вiсiмнадцять тiток

Казка про ведмедя та пiнгвiна

Казка про пiнгвiна та ведмедя

Баладка про мишенят

Балада про мишку, що прогнала кота

Ведмiдь та бiлочка

Оповiдка про короля та блоху

Балада про короля та пастуха

Балада про Геракла та амазонок

СЕРЕДА

Балада про Мартiна Мойрера

Оповiдка про непереможного рицаря Пампушота

Оповiдка про Пепе, клоуна

Балада про Геракла та Авгiєвi стайнi

Пiсня розбiйника-стратенця

Пiсня крiпака пiд шибеницею

Балада про мудрого гусака

Пiсенька про кабанчика з годинником на нiжцi

ЧЕТВЕР

Балада про Геракла та вогнедишних коней

Оповiдка про круто зваренi яйця

Пiсня про бравого солдата

Рiздвяна ялинка на нейтральнiй територiї,

або Справжнiй герой

Рiздвяна ялинка на нейтральнiй територiї,

або Одержимий кондитер

Собаче життя

Ведмiдь i мурашки

Величальна горiшнiй бабусi

П'ЯТНИЦЯ

Епiтафiя можновладцевi

Епiтафiя маляревi

Балада про короля та дiвчинку

Балада про герцога Оскара Великого

Балада про Геракла та двох сестер

Iсторiя каменя спотикання

Як дика льоха здобула право на пам'ятник

Монета з головою Нерона

Дзвонар i генерал

Рiзник i три пари няньок

СУБОТА

Казка про обдуреного Лускуна

Розповiдь Гаспара Ленцеро

Вiллi-Тримайсь. Балада

Балада про Геракла й лань

Оповiдка дядька Гаррi

НЕДIЛЯ

Меч Зiгфрiда

Юний Зiгфрiд

Балада про Геракла та райськi яблука

Оповiдка про старенького омара

Оповiдка про хлопчика ______________________________________________________________________

ПОНЕДIЛОК,

у який я, скалiчiвши на одну ногу, перебираюся

до свого скалiчiлого на обидвi ноги прадiдуся;

цього дня згадано про любий господиням

хатнiй лад i про поетичний нелад;

розказано про те, як боязкий Ян Янсен

зумiв повестися героїчно;

доведено на прикладi одного рицаря,

що й сотня трупiв ще не є свiдченням героїзму,

показано, як добре можна використати

зворотний бiк шпалер.

Коли менi було чотирнадцять рокiв, прадiдусевi минуло вiсiмдесят дев'ять. Та вiн був ще мiцний тiлом i бадьорий духом. Улiтку щорана сходив до причалу нашого невеличкого острова Гельголанду й гомонiв там з рибалками, що поверталися з моря. А взимку латав сiтi або вирiзував поплавцi до линв, на яких спускають у море вершi -- ловити омарiв.

Та невдовзi пiсля того як йому минуло вiсiмдесят дев'ять (народився прадiдусь у жовтнi), з ним стався удар -- як ото в дерево часом ударить блискавка. Удар не вбив прадiдуся (наш старий був, нiвроку, мiцненький), проте на два мiсяцi прикував до лiжка. А коли прадiдусь уже мав був звестися на ноги, виявилось, що вони його не слухаються.

Через те йому купили крiсло на колесах.

Спочатку прадiдусь на чiм свiт лаяв те "трикляте покотьоло", однак iз часом воно дедалi дужче припадало йому до смаку. Незабаром вiн уже ганяв у своєму крiслi на колесах по всьому помешканню.

Та це зовсiм не припало до смаку моїй бабусi, в якої вiн жив. Тому вона взяла собi до помочi мене, -- сказати б, як гамiвний засiб для "цього колiщатого дiдугана". Бо я був, по-перше, прадiдусiв улюбленець, а по-друге, його учень у мистецтвi розповiдi й вiршування.

Крiм того, в мене саме тодi наривала п'ята (бо я з дурного марнославства носив тiснi черевики), я не ходив до школи й мiг цiлком присвятити себе прадiдусевi.

Бабуся, до котрої я оце перебирався, жила нагорi, на скелястiй частинi Гельголанду. Тому її ми прозвали горiшньою бабусею. А другу, ту, що жила пiд горою, в долинi, прозивали, звiсно, долiшньою бабусею.

Я перебрався до горiшньої бабусi в груднi. Днiв за два перед тим вона прийшла до нас i сказала моїй матерi, що Великий Хлопчак iз своїм крiслом на колесах перекинув їй шкереберть усю господу. Як воно так буде й далi, то ще, гляди, доведеться чiпляти по всьому помешканню дорожнi знаки.

-- Пошлiть-но ви йому Малого Хлопчака, -- сказала вона наостанку. -- Тодi вони собi вдвох вiршуватимуть, i в господi знов настане спокiй.

(Великий Хлопчак -- то був не хто iнший, як прадiдусь, а Малий Хлопчак, чи Хлопчачок, -- я. Так нас прозивали.)

Тож однiєї ясної холодної недiлi я, кульгаючи на свою хвору ногу, придибав на Трафальгарську вулицю до Великого Хлопчака, й вiн, вiтаючись, змовницьки пiдморгнув до мене.

-- Жiнотi хочеться, щоб ми з тобою знов трохи повiршували, -сказав вiн. -- То що, зробимо їм таку приємнiсть?

-- Звичайно, -- вiдповiв я.

-- А коли це ми востаннє вiршували й придумували оповiдки?

-- Та ми ж часто вiршуємо, прадiдусю!

-- Нi, я питаю, Хлопчачок, коли ми востаннє вiршували по-справжньому?

-- Чотири роки тому, прадiдусю. Тодi, як у Аннекен з Йоганнекен був кiр.

-- А, так, так.

Прадiдусь вигiднiше вмостився в крiслi й сказав своїй дочцi, моїй горiшнiй бабусi:

-- Натопи лишень завтра обидвi кiмнатки на горищi. Тодi ми собi там вiршуватимемо й не крутитимемось у тебе пiд ногами.

-- Обидвi кiмнатки на горищi? -- вигукнула горiшня бабуся. -- А ти знаєш, скiльки це треба вугiлля? Чи ми, по-твоєму, мiльйонери?

-- Ну добре, -- сказав прадiдусь, -- тодi ми вiршуватимемо тут, унизу. Тут тепло.

-- Тут унизу? -- обурилась горiшня бабуся. -- Нi, цього не буде. Як почнеться вiршування, то пропало господарювання! Я вам не вчорашня, знаю! Хочете, -- вiршуйте в спальнi, на другому поверсi.

-- Навлежачки вiршується непогано, -- сказав Великий Хлопчак. -Але спальнi душать будь-яку творчу думку. На другому поверсi ми не можемо вiршувати анiяк.

-- Анiяк! -- пiдхопив я.

-- Усi чоловiки однаковi! -- промурмотiла горiшня бабуся. Й за мить, так само собi пiд нiс, додала: -- Натоплю завтра на горищi.

Це була наша, двох поетiв, цiлковита перемога. Радi та веселi побралися ми на другий поверх спати.

Проте вранцi другого дня -- в понедiлок -- годi було й думати перебиратись на горище. Бо моя горiшня бабуся саме цього дня разом iз чотирма сусiдками робила з розкiшного неладу, що панував у кiмнатках пiд дахом, нестерпно нудний краєвид, що його господинi називають "лад". I так -- до самiсiнького обiду. Спочатку пiшли в роботу вiники, ганчiрки для пiдлоги та мастика, тодi принесено нагору й припасовано на вiкна метри й метри гардин, потiм вимощено цiлу кучугуру подушок на кожнiй постелi й нарештi скрiзь заходили мiтелочки для порохiв.

А тим часом ми, поети, безправно сидiли в куточку вiтальнi, попоїли якогось сумнiвного супу, що нiкому з нас не смакував, i зiтхнули з полегкiстю аж тодi, як горiшня бабуся, -- вже десь близько третьої години, -- повiдомила:

-- Ну, перебирайтеся нагору. Крiсло на колесах вам винесе туди Яспер.

Обидва кульгавi та незграбнi, полiзли ми, Хлопчаки, крутими сходами пiд дах. А нам же ще довелося докладати рук до перевезення крiсла на колесах, яке правив на горище дядько Яспер, -- бо воно все застрягало на вузеньких сходах. Та кiнець кiнцем i ця колiсниця поета опинилась нагорi, й прадiдусь негайно у неї вмостився.

Горище просто не те стало! Посерединi, там, де звичайно чiпляли бiлизну, й далi, де сушили рибу, на пiдлозi лежав трохи вже злинялий довгий червоний килимок. Вiн прослався вiд дверей моєї кiмнатчини, що виходила вiкном на пiвнiч, аж до дверей прадiдусевої, що дивилась на пiвдень.

-- Отже, поетiв таки визнали, -- промовив Великий Хлопчак. -- їм устеляють дорогу червоними килимами. Одначе боюся, що для творчостi нашi покої ще не зовсiм добрi. Доведеться, мабуть, зробити тут необхiдний нам лiричний нелад.

Прадiдусь, як завжди, казав дiло. Обидвi кiмнатки мали такий вигляд, наче це була виставка меблiв. На столах i на комодах красувались плетенi серветки, на невеликих вiкнах висiли ряснi гардини, заслоняючи вiд нас i так скупеньке свiтло й краєвид, а на канапах i на крiслах лежало такого подушок, немов тобi в гаремi, ще й попiдбиванi так, неначе кожна обернулася на вухатого зайця. Єдине, що тут бодай якось стосувалося поезiї, це "Моряцькi щорiчники", рiвнiсiнько поскладанi стосиком у кожнiй iз кiмнат. Та на таку кiмнату тiльки глянь -- i в тебе зразу вiдпаде охота вiршувати!