» » » » Анатолий Костецкий - Хочу лiтати ! (на украинском языке)


Авторские права

Анатолий Костецкий - Хочу лiтати ! (на украинском языке)

Здесь можно скачать бесплатно "Анатолий Костецкий - Хочу лiтати ! (на украинском языке)" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Прочая детская литература. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Рейтинг:
Название:
Хочу лiтати ! (на украинском языке)
Издательство:
неизвестно
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Хочу лiтати ! (на украинском языке)"

Описание и краткое содержание "Хочу лiтати ! (на украинском языке)" читать бесплатно онлайн.








Костецкий Анатолий

Хочу лiтати ! (на украинском языке)

Анатолiй КОСТЕЦЬКИЙ

ХОЧУ ЛIТАТИ!

Казкова повiсть

Казковi пригодницькi повiстi та повiсть-жарт українського радянського письменника про сучасних школярiв, про їхню дружбу, боротьбу з лихими чародiями, з неробами та користолюбцями, про маленького химерного прибульця а iнших свiтiв.

1

Найкраще у свiтi -- не спати, коли знаєш: усi навколо давно поснули. Спить мама -- пiдклала теплу й рiдну долоню пiд щоку. Спить i, напевне, бачить у снi, що вона -- дiвчинка, i травень, який зараз набирає сили за моїм вiкном, торкає маминi босi ноги лоскотливими крильцями трав. I тато спить, усмiхається у снi своїм веселим згадкам. Навiть кiт мiй, Корнелiй, рудий розбишака, гроза нашого провулка, задрiмав у кутку поруч iз батареєю опалення. I хоч вона холодна -- хто ж вам топитиме у травнi! -- Корнелiй тулиться до неї i лагiдно муркоче.

Я лежу пiд легкою пухнатою ковдрою, розкошую в теплi, а потiм рiшуче сiдаю на лiжку й стрибаю на пiдлогу. Вдягатися не треба -нецiкаво. А так, у самих трусиках, вiдчуваєш усю насолоду польоту.

Я пiдходжу до вiкна, розчиняю його -- i на хвильку спиняюся. Просто пiд вiкном тонко свiтиться черемха. В кiмнату вливаються солодкi пахощi, я вдихаю їх на повнi груди, вистрибую на пiдвiконня -i смiливо зiскакую вниз, на траву.

На мене рясно сиплеться роса, збита з черемхи, ноги обпiкає зволожена трава, але я не звертаю уваги. Саме це менi й треба!..

Я мiцно стуляю повiки й шепочу:

Як легкий травневий вiтер,

я лечу, лечу над свiтом,

над розквiтлими садами,

поруч з теплими зiрками!

I коли я втрете нашiптую цi чарiвнi слова, повз мене, ледь торкаючись нiг, нечутною тiнню проноситься мiй Корнелiй i, м'яко муркнувши, щезає за черемховим кущем...

I в ту ж мить я вiдчуваю дивовижну полегкiсть у всьому тiлi, земля ледь-ледь гойдається пiд моїми ногами, а тодi раптом пливе з-пiд них!

Лечу!

Спершу я покружляв над нашим будиночком, потiм почав набирати висоту. Ось уже я пiднявся вище липи у кiнцi провулка, коли побачив, як iз сусiднього садка хтось вилетiв.

Так це ж Iгор!

-- Еге-ге-гей! -- загукав я до нього. Вiн почув мене i теж загукав:

-- Еге-гей, привiт!

Потiм швидко набрав висоту, розвернувся -- i полетiв назустрiч.

Ми летiли поруч i весело смiялися. В обличчя дихав ласкавий травневий вiтер, настояний на пахощах садiв, по наших спинах лоскотно бiгали мурашки -- та нам було анiтрохи не холодно. Шкiру ледь-ледь поколювало, так, нiби ти засидiв ногу: i ступити страшно, i, разом iз тим, цiкаво i приємно. Та й хiба можна змерзнути, коли ти удвох iз найкращим другом летиш у нiчному травневому небi!

Ми з Iгорем летiли просто так, не вибираючи дороги. Нам хотiлося лiтати -- i все! Адже це був наш перший вилiт у цьому роцi. Взимку, самi розумiєте, не полiтаєш... Та й ранньої весни -- теж. А сьогоднiшня нiч видалась напрочуд теплою. От ми й вилетiли, навiть не змовлялися мiж собою.

Небо, поцятковане зiрками, з радiстю прийняло нас, i здавалося, прохолоднi й колючi зорi лоскочуть нашу шкiру. Яскравi, барвистi, вони заклично миготiли до нас, нiби гукали: "Пiднiмайтеся вище, сюди!.."

I ми пiднiмалися, вище та вище...

Ми були самi на все небо.

Та й звiсно -- птахiв о такiй порi не зустрiти: вони давно поховалися попiд дахами, повмощувались у гнiздах -- i солодко сплять, дивляться сни про пташенят, що скоро повизирають iз теплих яєчок i невдовзi стануть на крило.

Так що лише зiрки бринiли навколо нас.

I це зоряне мереживо манило нас, кликало -- летiть! I ми летiли!

-- Здорово! -- пошепки мовив Iгор.

-- Здорово! -- погодився я, i ми наддали швидкостi.

Ми долетiли майже до кiнця нашого провулка, коли раптом помiтили, що хтось летить назустрiч.

"Невже Наталка?" -- подумав я. Ми з Iгорем помчали навперейми.

Так, це була вона, наша Наталка. I вона, виявляється, вирiшила сьогоднi полiтати.

-- З першим польотом тебе! -- привiтався я.

-- З теплою нiччю! -- додав Iгор.

-- Ой хлопчики! -- зрадiла Наталка. -- I ви -- теж?

-- А ти гадала, ми гiршi? -- посмiхнувся Iгор. -- Давай приєднуйся -- гайнемо до нашої липи!

Наталка охоче погодилась, i ми втрьох полетiли в кiнець провулка, де височiла столiтня липа -- наша липа!

-- Може, сядемо? -- запропонувала Наталка.

-- Сьогоднi не треба, -- заперечив Iгор. -- Давайте краще до Днiпра.

-- До Днiпра, до Днiпра! -- вiдгукнулися ми, покружляли ще трохи над липою, привiтно помахали їй, зробили в повiтрi справжнiй бойовий розворот i понеслися наввипередки на червонi вогники дзвiницi Києво-Печерської лаври.

Коли б хто знав, як здорово лiтати над нiчним мiстом!

Десь далеко внизу палахкотять незлiченнi лiхтарi, струменiють огнистими потоками вулицi, впадаючи в осяйнi озера площ. А по них раз по раз проносяться темнi човники автомашин.

Трохи вище, майже нарiвнi з нами, червоно миготять шпилi висотних будинкiв, телевiзiйна вежа, щогли на готелi "Москва".

Аж ось -- лавра, а попiд нею -- чорна лакована стрiчка Днiпра. Його поверхню стрiмко прорiзають щiлини, а з них ллється голубувате, таємниче свiтло. Так i кортить зазирнути: а що ж отам, у глибинi? Та ми знаємо: це мости перетинають Славуту i лише здаються голубими щiлинами згори...

-- Хлопчики, -- озвалася раптом Наталка. -- Час вертати.

I справдi, вже було пiзно, ще батьки прокинуться й помiтять, що нас немає!

Ми хутко домчали до нашого провулка, попрощалися i розлетiлись по домiвках.

Я з розгону влетiв у вiкно i приземлився просто на лiжко.

"Не розучився за зиму!" -- подумав задоволене, зручно вмостився в постелi, накрився з головою, солодко потягнувся -- аж кiстки захрумтiли! -- й вiдразу ж заснув...

2

Крiзь сон я вiдчув: хтось тягне з мене ковдру. Прокидатися не хотiлось. По-перше, не виспався, бо чи не пiвночi пролiтав. По-друге, не додивився квiтчастий травневий сон. I взагалi -- чому б не поспати? Не розплющуючи очей, ухопився за ковдру i хотiв був iзнову натягнути її на голову, та вона кудись утекла.

-- Вставай, валяко! Школу проспиш! -- почув над собою, вiдкрив очi -- i швиденько замружився знов. Просто в обличчя сяйнуло щедре сонячне промiння. А може, то посмiхнулася мама, що стояла коло лiжка й тримала мою ковдру?

Я востаннє позiхнув, солодко потягнувся i -- раз! -- хутко скочив на пiдлогу.

-- Доброго ранку, мамочко!

-- Ранок! -- засмiялася мама. -- Та вже день скоро -- чверть на дев'яту.

-- Ой! -- заквапився я. -- Ще спiзнюся! -- I майже скотився вниз по схiдцях -- умиватися.

Я ще не сказав, що живу на другому поверсi, у кiмнатцi пiд самiсiньким дахом. Наш будиночок невеличкий -- лише двi кiмнати й кухня внизу. I одна кiмната -- моя власна! -- пiд дахом, такий собi мезонiнчик з вiкном. Годi й казати, як я люблю її! Ну, самi подумайте -- хiба не здорово: окрема кiмната, де ти -- цiлковитий хазяїн. Звичайно, прибирати доводиться менi самому, але це така дрiбничка, про яку i згадувати не варто.

Отже, я майже скотився вниз, похапцем умився, попив молока з печивом i налаштувався бiгти до школи.

-- Знов лiтав уночi? -- поспитала мама, спускаючись iз моєї кiмнати. -- Вся постiль так збита, нiби на нiй ескадрон вершникiв гарцював. I коли ти спати навчишся спокiйно?

-- Нiколи, мамочко! -- Я цмокнув її у щоку, вхопив портфель i вибiг надвiр.

Ех, коли б мама знала, що я справдi ночами лiтаю! Напевне, заборонила б... Адже заборонила вона лазити на липу. А що липа, коли я можу злетiти утричi вище! Звичайно, я не покинув вiдвiдувати липу -на нiй же наш штаб! -- а просто роблю це обережнiше, так, щоб мама не бачила й не хвилювалась. Я ж не давав мамi слова, що не лазитиму. Просто промовчав тодi та й годi.

Я пiдбiг до будинку Iгоря й гукнув:

-- Еге-гей!

-- Iду-ду! -- вiдгукнувся вiдразу ж Iгор, вискочив на порiг -- i далi ми помчали разом.

Бiгти було страшенно легко й приємно. Здавалося, ноги самi несуть нас провулком, пiдкидаючи високо-високо, наче в них захованi якiсь потаємнi пружинки!

-- Заскочимо за Борькою? -- поспитав я на ходу в Iгоря.

-- I за Наталкою! -- вiдгукнувся вiн.

Так ми й зробили -- тож у школу, як завжди, прибiгли всiм квартетом. Квартетом нас прозивають у класi, бо ми -- Iгор, Наталка, Борис та я -- всюди разом. Навiть живемо в одному провулку -- будинки поруч. Та що там живемо! Навiть вчимося в одному класi, ще й сидимо поруч: я з Борькою на другiй, а Наталка й Iгор -- на третiй партi.

Квартетом нас прозивають, звичайно, по-товариськи. От хiба що Володька Кучма... Вiн спершу був кепкував з Iгоря: сидить, бачте, з дiвчиськом! Та в класi його нiхто не пiдтримав, до того ж i ми з ним трохи по-чоловiчому "поговорили", -- самi знаєте, що маю на увазi. Тож вiн свої жарти облишив, але й затаївся проти нас. Ну й нехай собi таїться! Ми його зовсiм не боїмося, та й не чiпаємо бiльше, -- хай тiльки перший не лiзе.

Всi п'ять урокiв сьогоднi проминули для нас на диво швидко. От що значить -- полiтати вночi! На перервах ми тiльки про це й говорили, i нам було так гарно, що ой-ой! Правда, Борька здебiльшого мовчав -- вiн же не вилiтав цiєї ночi, але й не ображався, знав: сам винен! Вiн теж, виявляється, збирався полiтати, але прилiг, як вiн казав, "на хвильку дрiмонути" -- i прокинувся аж уранцi!


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Хочу лiтати ! (на украинском языке)"

Книги похожие на "Хочу лiтати ! (на украинском языке)" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Анатолий Костецкий

Анатолий Костецкий - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Анатолий Костецкий - Хочу лiтати ! (на украинском языке)"

Отзывы читателей о книге "Хочу лiтати ! (на украинском языке)", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.