Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

• Название: Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918
• Автор: Павел Скоропадский
• Издательство: АТ "Книга"
• Жанр: Биографии и Мемуары
• Год: 1995
• ISBN: 5-7702-0845-7

Увазі вчених і широких кіл громадськості вперше пропонуються у повному обсязі спогади П. Скоропадського, який в якості Гетьмана Української Держави (травень — грудень 1918 р.) відігравав непересічну роль під час одного з етапів новітнього українського державотворення

---

Ми пішли до каплиці, він подивився на мого Батька. Я сказала, що труни ще немає. Він запевнив, що труну дістане». Але в той самий мент трупу принесли. Вона була зроблена в монастирській столярні. Простенька дерев'яна труна, пофарбована чорною фарбою.

В той невимовно тяжкий час мені все ж таки стало радісно, що знайшовся тут українець, син Галицької землі. Серед всіх чужих людей він єдиний був свій. Пана Грищинського все ще не було, і чекати на нього було б неможливо.

Отець Григорій Онуфрів, який цілком випадкою перед кількома днями опинився в Меттені, дуже сердечно поставився до мого Батька. В труні були лише стружки, а я не мала нічого, чим покрита мого Батька, ані подушки, ані покривала. Отець Онуфрів сказав: «Я сам майже нічого не маю, але я можу принести сорочку, щоб нею покрити стружки». Погім він згадав: «Ні, я маю щось краще!» Він побіг до себе й через кілька хвилин приніс чудовий згорток сірого українського полотна і ще менший згорток білого. Ми поклали це в труну й обережно переложили в неї мого Батька.

Грабарі сказали, що похорон мусить відбутися о 2-ій годині, бо потім вони матимуть іншу роботу.

Отець Онуфрів сказав, що прийде в 2-й годині.

Я не хотіла йти назад до лікарні, бо хоч і дуже холодно було тут чекати, але я боялася, що коли б я тепер пішла додому, мене могли б американці більше не пустити на вулицю. Крім того, то були останні хвилини в моєму житті, коли я ще могла дивитися на свого Батька.

І я дивилася на нього. Вираз його лиця був дуже спокійний. Мені здавалося, що він мені усміхається.

Дві години я так і стояла коло нього. Кругом стріляли. Одна куля попала в лампу, що висіла над труною, і скло посипалося мені на ноги.

Така вже судилася моєму Батькові й мені тяжка доля, що не було тут в цей мент близьких людей, що не було тут моєї матері, ані жодного з нашої родини, не було тут Данила, якого мій Батько так дуже любив і так хотів ще раз побачити.

То була воля Божа!

Я чекала біля труни. Я покрила Батькове лице тим білим українським полотном, що його приніс отець Онуфрів. І мені здавалося, що це полотно його зв'язує з Рідною Землею.

О 2-й годині отець Онуфрів прийшов зі двома своїми служками.

Почалася служба Божа ще в каплиці, потім зачиїгали труну й грабарі понесли її на цвинтар. Я несла хрест. Було холодно, йшов дощ.

Отець Онуфрів служив гарно, гарно співав. Наступив страшний мент, коли труну Батька покрила земля. Прощавай, Батьку, але для мене Ти будеш завше живий! З нами буде завше Твій дух великий!

Я ховала Батька в самій першій лінії фронту. Поблизу чути було вибухи гранат і гуркіт кулеметів. Ні одної квіточки не могла я в ті часи дістати для Батька. Лише зелену гілочку поклала йому в труну.

Чи могло б бути бідніш і більш самотньо? Ми були відрізані від усіх, бо ані з села, ані в село не можна було ходити.

Чи міг хто подумати, що будуть так ховати мого Батька, одного з найбільших українських патріотів? Все було таке непривітне, чуже, безнадійне.

А проте й у ті суворі часи я мала втіху, і на душі стало легше. В останню хвилину принесли трупу і знайшовся священик. У мене було почуття, що то сам Господь Бог його послав. Хоч і не православний був священик, але свій українець. У мене було почуття, що мій Батько і я все ж таки не відірвалися від України, і що б не сталося, ніколи не відірвемося. Отець Онуфрів немов висловлював жаль і співчуття українського народу.

Я вже не знаю, як я після похорону вернулася в лікарню. Після страшного перенапруження всіх сил настала реакція. Я була дуже хвора. Але мій Батько був похований, і я тепер могла лежати, і я лежала, як колода. Біль серця був більший від болю фізичного. Мій Батько помер.

Ні, він не помер, він Живе в наших серцях і спонукає нас до чину!

[1945–1946]

Ілюстрації

Примітки

1

Грушевський М. Спомини // Київ. -1989. - № 8. — С. 102–154; № 9. — С. 108–149; № 10.-С. 122–158; № И.-С. 113–155.

2

Скоропадский П. Воспоминания: конец 1917 года по декабрь 1918 года. Цитую за другою редакцією «Спогадів», надрукованих у цьому томі (далі ССДР-3; пор. с. 47).

3

Von Hindenburg P. Aus mcincm Lcbcn. - Ixipzig, 1920; Horlliy M. Memoirs. - New York, 1957; Mannerheim C.G.E. The Memoirs of Marshall Manncrheim. - New York, 1954.

При цій нагоді треба згадати «Спогади» генерала Вільгельма Гренера, шефа штабу армійської групи Лйхгорна, найважливішого німецького представника в Україні в 1918 році, який тісно співпрацював з П. Скоропадським: Groener W. I.cbcnscrinncrungcn // Von Brest-Litovsk zur deutschen Novcmbcrrcvolution / Baumgart W. (red.). — Gottingcn, 1971. -C. 259–451. Спогади Гренера є цінним джерелом для зрозуміння німецько-українських взаємин у 1918 році.

4

Дневніки П. П. Скоропадского (далі Дневники) — Т. 1. -Тетрадь І. — С. 3, 1 січня 1919 — 6 травня 1919. Хочу висловити ншру подяку Пані Олені Отт-Скоропадській, наймолодшій дочці гетьмана Павла Скоропадського, за дозвіл використати неопубліковані «Дневники» для наукової мсти.

5

Дневники — T. 2. — Тетрадь 1. — С. 15 (запис датований б травня 1919 p.). Треба зазначити, що в 1919 році Скоропадський користувався поперемінно поняттями «воспоминания», «дневник» і «записки» для окреслення своїх «Спогадів». Л. Малярсвський, який був шефом Пресового бюро у головній квартирі гетьмана Скоропадського, співпрацював із ним певний час в еміграції у Берліні.

6

Інформацію про те, що машинописна копія перших дванадцяти зошитів (тетрадей) першої редакції «Спогадів» П. Скоропадського (тобто ССПР-2) була надрукована на машинці дружиною П. Скоропадського Олсександрою, завдячую Пані Олені Отт-Скоропадській.

7

Дневніки. — T. 1. — Тетрадь 1. — С. 14.

8

Український переклад «Уривка зі 'Споминів' Гетьмана Павла Скоропадського» був перевиданий нещодавно під заголовком «Гетьман Павло Скоропадський. Спомини». — Київ, 1992.

9

Скоропадский П. Мое детство на Украине (див. Додаток цього тому. С. 388).

10

Прикладами такого підходу є: Скляренко Є. М. Боротьба трудящих України проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини. — Київ, 1960; Hunczak Т. The Ukraine under Hctman Pavlo Skoropadskyi // The Ukraine, 1917–1921: Л Study in Revolution. - Cambridge; Mass, 1977. - C. 61–81.

11

ССДР-3.-С. 145.

12

Скоропадський П. Уривок зі «Споминів» Гетьмана П. Скоропадського // Хліборобська Україна. — 1924/1925. — Кн. V. — С. 78.

13

ССДР-3. — С. 245–246 (зокрема, С. 244, 245 про Гренера).

14

ССДР-3. — С. 246. Німецький посол у Києві барон Мумм був одним з найвизначніших професійних дипломатів Рейху. До Першої світової війни викоігував обов'язки представішка вТокіо і Вашингтоні. Фон Бсрхсм був асистентом Мумма в Україні у 1918 році. Коли Мумм пішов у відставку, фон Бсрхсм виконував обов'язки посла від вересня 1918 року.

15

ССДР-3.-С247.

16

ССДР-3.-С. 141.

17

ССДР-3.-С. 146.

18

ССДР-3. — С. 178–179.

19

ССДР-3. — С. 273–282.

20

ССДР-3.-С. 275.

21

ССДР-3. — С. 276.

22

ССДР-3. — С. 206, 239, 241.

23

ССДР-3. — С. 208. Ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург (Василь Вишиваний) залишився українофілом до кінця життя, навіть писав вірші українською мовою. Схоплений радянськими розвідувальними органами 1947 (?) року у Відні, помер за підозрілих обставин у київській тюрмі у 1948 (?) році.

24

ССДР-3. — С. 162. Дмитро Дорошенко не згадує застереження німецьких представників про його призначення міністром закордонних справ. Він лише ствердив, що від 20 травня до 2 вересня 1918 року вважався управителем міністерства, а від 2 вересня до 14 листопада 1918 року — міністром закордонних справ. Див.: Дорошенко Д. Історія України 1917–1922 рр. — Т. 2: Українська Гетьманська Держава 1918 р. — Ужгород, 1930; Нью-Йорк, 1954.-С. 148.