» » » » Павло Шевченко - Волоцюги


Авторские права

Павло Шевченко - Волоцюги

Здесь можно скачать бесплатно "Павло Шевченко - Волоцюги" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Павло Шевченко - Волоцюги
Рейтинг:
Название:
Волоцюги
Издательство:
неизвестно
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Волоцюги"

Описание и краткое содержание "Волоцюги" читать бесплатно онлайн.








Радість “з приводу” тим більше незрозуміла з огляду на те, що саме на Маккавеїв розпочинається Успенський піст - предтеча одного з найбільших християнських свят успіння земної матері Ісуса Христа - Марії-Маріам. Оскільки піст збігається за часом зі жнивами (до речі, а де ж сили на жнива брати?), у народі його називають хто обжинками, хто госпожинками. Якийсь суцільний подієво-понятійний коктейль: Маккавеї-Маковей, єврейський біблійний пророк Ілія і наш, балуваний язичницький пісюн Ілля, християнський піст і народні гуляння, госпожинки… “Госпожинки” - який багатий смисловий код схований у цьому переповненому космічними вібраціями слові! Господь-господиня-жну-життяжінка… Спіткнешся об такий діамант - і починаєш розуміти біблійне, від Івана: “Споконвіку було Слово…”.

Як фахівець, що все поуніверситетське життя тільки те й робив, що мав справу зі словом, Антон декілька разів уперто намагався здолати сутність і цієї цехової (а чому б і ні?) формули журналістики. Ще у брежневсько-компартійні часи його, молодого викладача університету (односеместровий спецкурс “Журналістська майстерність”, півставки - 30 карбованців на місяць), занесло так далеко, що ледве не втратив партквитка. Мало того, що публічно підтримав явно “нематеріалістичний” постулат свого вчителя-професора, вітчизняного дисидента від партійної журналістики, який на весь Союз заявив: “Слово - тоже єсть дєло!”. Антон майже на шпальту багатотиражки “поштового ящика” - оборонного заводу імені В. І. Леніна - опублікував таку собі кореспонденцію під заголовком: “Сліпі, глухі, лишні”. Це про кого - трудящих, будівників комунізму!? І звідки воно, те “дрібнобуржуазне” в нього навіялося. “Слово - це не набір голосних і приголосних, а такий собі носій чистої енергії творення і творчості Вищого Розуму Всесвіту, надпотужної енергії-начала. Небесна музика, спів, спалахи-імпульси, райдуга, океан хвиль, потік чистого світла, згустки віртуальної інформації. Паралельний світ, свято життя, на якому ми, двовухі та двоокі амеби з туфельками, - поки що сліпі, глухі, лишні”.

Еники-беники, їли вареники…

- Навіщо ж Творець усе-таки продовжує стукати в наші двері, нагадує про те, що ми маємо відкритися його енергії, його Любові? - як волвх на майдані звертався Антон до читача. - Чи не тому, що без цієї відвертості, здатності сприймати світло ми задубіємо на холодному протязі Всесвіту? Як замерзає без материнського тепла мала дитина. Як гине фітопланктон, тускніють світ лячки в Океані життя. Як не розпускається холодною весною первоцвіт…У тіні нелюбові не розсіюють світло хрусталики душі. Світло, яке так бояться сили хаосу й темряви…

Від втрати партквитка врятувала лише рубрика “Ліричне”, під якою були розміщені “літературно-ноосферні” (мовляв, за стилем академіка Вернадського) вправи молодого позаштатного автора та безадресність заголовку. “А можливо, це не ми сліпі, глухі, лишні!”. Тим паче, що немає там до чого особливо прислухатися…

- Життя прожили, а щастя, щитай, так і не бачили, - тітка Дуська, кректячи на всі боки, полізла під стіл поправляти рвану панчоху.

- А може, кумо, воно, щастя, тільки й того, що в телєвізорі показують?


* * *

Хемінгуей виявився Мартіном Лютером (це ж треба - тонуть одні класики й реформатори!). Німець із Фрайбурга, етнограф-дослідник, мандрівник, схоже, такий собі український волоцюга Сковорода. “Світ ловив мене, та так і не впіймав!”.

Острів в океані давно став для нього майже рідною домівкою. “Як тільки-но в Європі зима - я сюди, до тепла”. Його хіппі-хатинка, відчинена всім вітрам, сонцю і зорям, приліпилася на мальовничому пагорбі. Каркас - із дрючків бамбука, так-сяк зв’язаних мотузком, стінами і дахом слугують рогожки з пальмового листя й очерету. Як ця конструкція трималася купи, тим паче вистояла під час цунамі - для Антона залишалося таємницею.

Та кращого лазарету для двох “неходячих” в умовах тропічного клімату та дефіциту житла годі було й придумати. Удень - прохолода, вночі ще свіжіше, - і ніяких кондиціонерів! “Ліжко-місця” із захисними сітками-балахонами від комашні, плетені стіл і крісла, відчинив хвіртку - “ванна кімната” просто неба, з гордістю Мартіна - справжнісінькими євроунітазом і такими ж рукомийником та душем. Щоправда, стіни й дах бунгало місцями час від часу зривало поривами вітру, вода бігла цівкою, скрізь ганяли мурашки, ящірки й тутешні смугасті білки - та жити можна!

У той трагічний ранок Лютер як завжди спустився до сусіднього інтернет-кафе за традиційним європейським сніданком (бекон, омлет, джем, масло, тост, чай з молоком). Хвиля накрила його так раптово, що він навіть не встиг піднятися з-за столу. Удар об шинквасну стійку, закрутило-завертіло…

- А де мої сандалі, Ентоні? - старий втупився дивним поглядом у свої босі ноги.

- Мабуть, там, де й моя “Українська з перцем”…

- Я бачив їх тоді, тебе з ігуаною на плечі й… твою цупку холодну руку, - мовив вчорашній утопленик.

- Професоре, ти ще розкажи про світло в кінці тунелю і голос…

- Він мені сказав, - Мартін болісно підшуковував потрібні слова, - щось на зразок: вертайся, ще зарано… А мені так не хотілося, бо там добре було, чисто… Ні-ні, спочатку було страшно, потім мене зустріла… вона…і заспокоїла…

- Шановний пане професоре, дихайте глибше.

Усі потойбічні видіння, якщо вони узагалі були, - це результат кисневого голодування мозку: прості біохімічні реакції шокованих, е-е, нейронів. Так би мовити, інстинкт самозбереження: внутріклітинні везекули з останнього виділяють, е-е, нейротрасміттери з нейромодуляторами - ядерна реакція у критичній точці! Синоптичні переплетення - енергія б’ється, мов пташка у клітці!

Звідси й кіно…

Нахапавши з миру по нитці, журналісти знають усе про все, але врешті - нічого до пуття.

Добре, що хоч не англійською довелося вичавлювати із себе подібні сентенції. Антон подумки вкотре подякував німцеві за досконале володіння російською - професор!

Утім, балачки-балачками, а де ж та “невідкладна допомога”, яку обіцяв віднайти Соломон, місцевий дружбан професора? Що скалічена нога Антона - заживе, а от підстаркувате, хоча й треноване тіло його “колеги по нещастю” ніяк не хотіло повертатися до звичного стану. Ні лікарів, ні ліків, ні зв’язку - доводилося на перших порах ставити діагноз самому собі. А лікуватися тим, що попадало під руку з похідної аптечки німця.

Від селища залишилися товстий шар мулу, сміття та розвалища. За винятком хіба що дивом вцілілої хатинки Мартіна, Дагаби-ступи й остову інтернет-кафе. Живі - білі туристи, місцеві жителі не втрачали надії, з острахом нишпорили групами й поодинці ближче до берега. А раптом усе-таки знайдуться рідні та знайомі, що пропали безвісти.

Організацією складування і вивозу тіл, як і життя загалом, переймалися всюдисущі монахи - хазяйновиті хлопчаки в незмінних саванах, з яйцевидними головами, вибритими до синяви. Виявляється, чуб - це зайве.

Океан сам виколисував утоплеників на вселенське кладовище. Декілька аборигенів під проводом господаря колишнього дайвінг-центру Тілака запливали на дошках до глибини. І щоразу також привозили звідти мерців. Переважно жінок, дівчат, дітей.

Діти є діти. Ланкійські жінки взагалі не вміють плавати. Зайдуть по коліна в океан одягнені, присядуть у хвилю раз-другий подолом і… з вереском на берег! Дівчата тихенько сохнуть із парубками у віддалених куточках: куди не глянь - парочка. Цнотливо пестяться - як папужки на жердинках лавок, труться незаймано одне об одного мов листочки Дерева Будди… “What to do”.

Куди діваються птахи, коли вмирають? З людьми - усе просто. Їх тіла, мов зірвані з якорів буї, неприродно гойдаються на кілометрових за довжиною хвилях брунатно-зеленкуватого океану.

Напівсидять і лежать скоцюрблені на окрайцях прибою, замулені нанесеними з берега піском і нечистотами, припнуті ганчір’ям до залишків будівель та рослинності. Тіл десять - в однакових майках і шортах, із рюкзаками за плечима. Група туристів із Китаю: як дисципліновано йшли берегом, так дисципліновано… Краш-синдромні тіла виглядають неприродно - ніби після удару вибухової хвилі. Тепер зрозуміло, чому в арсеналі стратегічної зброї супердержав є глибинні атомні бомби…

Біля колишнього дайвінг-центру розпачливо кидалася до своїх, європейців, напівбожевільна жіночка-скандинавка:

- Його затягло он туди, він там, живий, мій синочок, - показувала жінка на кораловий кістяк в океані. - Я їм телефонувала, чому не вислали рятувальників, гелікоптери, це ж так просто…

Цунамі… Для ланкійців така ж екзотична заморська аномалія, - навіть цього японського слова не чули. Як і освічені європейці, виявилися абсолютно незахищеними перед, здавалось би, рідною стихією. Проте все робили спокійно, легко, запопадливо, допомагаючи насамперед білим туристам. Ще невідомо де свої рідні, що за біда, а вони… Посіяна португальсько-голландсько-британськими колонізаторами “повага” до білих, природна доброта, звичайне людське спочуття чи…?


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Волоцюги"

Книги похожие на "Волоцюги" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Павло Шевченко

Павло Шевченко - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Павло Шевченко - Волоцюги"

Отзывы читателей о книге "Волоцюги", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.