Павло Шевченко - Волоцюги

• Название: Волоцюги
• Автор: Павло Шевченко
• Жанр: Современная проза

---

Значить, навіть комар досконаліший, бо був створений раніше людини на мільйони років! Творець не має до нашого тіла ніякого стосунку? Віддзеркалена духовна енергія, “тіло Абсолюта” - дісталися випадково. Богочоловік, Адам, його похідне - Єва… Скоріш, це - пропагандистська витівка жреців періоду первинного накопичення патріархату. Більшість дохристиянських зображень Божества мають у собі риси і жіночого, і чоловічого начал, єдності Інь-Янь. Прамати-батько всіх нас - андроген!”.

- Та наприкінці Періоду вузол Долі розв’язується волею Бога і зв’язок усіх сутностей ослаблюється, - остаточно заплутав знесиленого напівмарксиста професор Лютер. - Земні творіння-гермафродити були розділені на чоловіків і жінок - знову ж таки згідно з волею Розуму. “Плодіться і розмножуйтеся, та не втрачайте дорогу до Безмертя і Світла…”.

Тобто робота Всевишнього не доведена до кінця, маємо такий собі недосконалий напівфабрикат, і при цьому намагаємося щось пізнати. “Не показуй дурневі незакінчену роботу”…

У пам’яті пропливли гамірливі кольорові вулички Катятані - культового містечка розваг іншого океанського півострова. Якось занесло туди разом із журналістською братією, що супроводжувала пустий хаотичний візит українського президента. Перший день никалися услід офіційній делегації. А на другий, вільний від удаваної зайнятості, пішли подивитися на нічних трансвеститів і гермафродитів.

Тут їх - як собак недорізаних: коли народжується дівчинка - у сім’ї горе. На вулицях, у барах, нічних клубах не то жінки, не то чоловіки проходу не дають. Антон “знявся” на пам’ять в обіймах відразу з трьома “мадам” (20 доларів). І коли пізніше придивився на моніторі - чарівність, куди там навіть Вєрці Сердючці!

У готелі ввімкнув якийсь телеканал - уся країна завмерла в очікуванні результатів операції з корекції статі відомої місцевої гермафродитки (гермафродита?). До цього почувала(ав) себе комфортно, навіть у думках ніколи не бачила(ив) себе “такою(им), як усі”. Та раптом зустріла його, закохалася, він палко відповів взаємністю. Перед весіллям вирішили все-таки розставити дещо на свої звичні місця.

- Щодня наша клініками за власним бажанням пацієнтів робить п’ять-шість таких операцій, - розповідав на екрані головний хірург. - На жаль, ми поки що не можемо задовольнити попит: черга на чотири роки вперед.

Скальпель розпоров живіт - від пупка-Свадхистхани до Муладхари-простати, по-живому вирізав кривавий шматок міжпіхвової мант ри-вимені з геть зів’ялим прутнем і геть обвислими яєчками; хірургічні ножиці з хруском перекусили конвульсійні жили, сечовий і сім’яний канали; гак підхопив хрящувату вирізку плоті й кинув у кошик! Страшні металеві щипці-домкрати, голка, нитка, скривавлені рухи хірурга - і скроєні симпатичні малі-великі статеві губи, виведені зовні сечопровід, клітор… Кастрація батька Урана серпом сина Кроноса: наречена готова!

Жах! Аж у самого заболіло, - саме те, і саме там. Два дні відходив від “комплексу втрати найдорожчого”. Буквою “П” ледь пересував ноги, тривожно прислуховуючись до повного штилю у штанах. “Нелюди, хіба ж так можна!”. А коли адміністратор готелю ввічливо запропонував: “Ser!

Sex-masseuse, please?”, Антонові захотілося його вбити. Він, як бугай по-дурному замотляв головою і заревів: “No!”.

Усе, здаюся… Даєш свободу Жінці-Месії, сестринству-братерству! Бідна Боголюдина, посередник між Абсолютом і земними homo sapiens, - навіщо ж вона (він?, воно?) так погарячкувала, замилувалася своїм віддзеркаленням, і тим самим звалила на себе відповідальність за грішних земних мурашок, волоцюг комфортного смислу!

Копія оригіналу, як і дзеркальне відображення, - це ілюзія, марево, деформація, метаморфоза, паралельний світ, ніщо…

Антон хряпнув склянку вже теплої дистильованої води з бутиляки Соломона і знову відчув себе зґвалтованою (наразі - професором Лютером) стоножкою. У голові здіймалися знайомі клуби піротехнічного диму з вистави “Жінка у пісках”. “Пора згортатися калачиком…”.

Серед вечірніх сутінок острова з квіткою Маку (чи не тому радгоспні сусідки святкують Маковея - “інсайт!”?) блукала в пошуках душі - своєї викраденої доньки древньогрецька Церера.

Вона присіла за стіл тайної вечері дванадцяти представників розумних істот, що дружньо смакували чиєсь тіло і кров. Відблиски факелів - Інтуїції і Розуму вихоплювали з темноти фігури папського ченця в компанії з апостолом Павлом. Придивився - переписують Біблію. У полум’ї cусідніх кострищ інквізиції догорали древні Книги мудрості бібліотек Олександрії і Києво-Печерської лаври, головешки відьом-жінок та гермафродитів. На шестах переповненого товстосумами стриптиз-бару “Вавилон” імітували шалений екстаз молоденькі жриці-циганки. Наприкінці вони кинулися до зали й почали рвати на шматки тіло неприступного естрадного Орфея (оце тобі за Еврідику!). А рекламний електрозварник укотре бубнив з телеекрана: “Відтепер я нічого не боюся, бо отримую зарплату не в конверті, а легально. Відтепер я не тільки будівельник, я - Будівничий свого Майбутнього!”.

Збоку на Шабаш дивилася самотня Марія-Маріам. Десь поряд колисково шурхотіли крила тропічної сови. За тверезе доглядання розуму взявся його таємничість Сон.

Масон-Мартін поринув у свої традиційні нічні медитації, величний момент таїнства звільнення, втечі від земного… Простелив у віддаленому самотньому кутку коцик, запалив свічки, пахучі палички-вонявки, сів позою “лотос” й опустив повіки… Він був, і його не було. “Ом-м Many Padme Hum-m”, велична закодована мантра жінки-бодхисатви Ісуса Авалокитешвари… Птахи-словоформи налаштувалися на потрібний віброканал і вільно полинули у простір, до його свободи-монади видимим лише йому сріблястим промінцем-струною.

Щоб остаточно розчинитися у цілому.

* * *

Зранку, ще не встигли продерти очі, Антон узявся наздоганяти вчорашнє: про Жінку.

- Ентоні, боюсь, що ні ти, ні я до кінця не готові усвідомити основну істину, - професор усміхнувся у свою сиву бороду, яка за вимушеного недогляду почала проростати хаотичними пасмами.

- Тому що ми - чоловіки, рядові громадянської війни між жіночим і чоловічим началом, яка ведеться вже декілька тисячоліть. То розбурхується, то стихає, але стан війни, страх остаточно програти засів у наших мізках вже на рівні підсвідомості.

Німець ледве ворушив язиком. Нічна температура трохи спала, проте старечий організм геть охляв. Що не з’їсть - вирве, спробує піднятися - запаморочення, гойдає на хвилі.

Далекий від елементарних знань медицини, Антон, як міг, доглядав Мартіна, з яким вони так зблизилася за три доби. Шкандибаючи на одній костуряці, готував таку-сяку їжу, діставав у наметовому містечку бодай якісь ліки, телефонував чужими мобільниками до німецького посольства.

Пополудні приїхали, - білі іноземці. Антон кинувся з надією - лікарі! Ні, - туристи-екстремали. Заглянули, аби побачити і почути екзотику - “жертв цунамі”. Виявляється, наметове містечко й уцілілу хатинку Мартіна хтось встиг внести до маршруту, який миттєво організувало підприємливе турагентство. “Познімали” на фото, відео - і “good bye, my love!. “І я там був”…

Кожному - своє.

- Не переймайся, Ентоні, - намагався втримати Мірило професор. - Життя - це така собі форма процесу самоосвіти. Не вдалося осилити в цьому житті, завжди є шанс надолужити прогаяне у житті наступному. До-любити, до-вірити, до-пізнати. Круговорот шансів, смертей-народжень.

Любов до тіла - ото смерть…

Тишу острова розкололи два військових гвинтокрили, і - за півгодини в їх хатинку ввійшли люди в білих халатах. Нарешті! Поки лікарі оглядали-прослуховували тіло, Антон збирав професора в дорогу. Вицвілий від часу напіввійськовий рюкзак, такий-сякий похідний одяг, книги, грубезні зошити для нотаток, статуетка Будди.

Двоє ескулапів вийшли перекурити на ґанок.

Антон краєм вуха вловив слово, якого вони з Мартіном так уникали - “stranger”. “Чужий”! Господи, це ж азійський грибок! Можливо, помилка?

Про що вони там шепчуться? “Уражені легені, увесь мозок, кров…”? Звідки такий діагноз - нічого ж толком не досліджували?! Це звичайна інтоксикація чи алергія - Мартін астматик! Чи він щось не так зрозумів, - клята англійська…

В оточенні декількох охоронців простір хатинки раптово заповнив якийсь здоровезний, поєвропейськи офіційно одягнутий чолов’яга зросту під стелю. Щось дуже схожий (Антон відразу зафіксував) на Гельмута Коля, колишнього канцлера Німеччини. Звідки?

- З небес, з небес, - звів очі до стелі відомий німецький політик часів горбачовської перебудови. - Мартіне, друже, радий тебе бачити живим і… Що сталося, солдате, що ти тут такого наковтався.

Вони обнялися, про щось швидко заговорили німецькою. Совок Антон знав її ще гірше, ніж англійську. Проте все-таки вичавив з себе декілька “Bitte!”, коли колишній канцлер гаряче потис йому руку. Мабуть, Мартін розказав йому про свій вранішній сніданок з беконом і Цунамі на десерт.