Брати Капранови - Приворотне зілля

• Название: Приворотне зілля
• Автор: Брати Капранови
• Жанр: Современная проза

---

Каламутний погляд відірвався від столу. Хлопець байдуже огледів дрючок, а майор повів далі, намагаючись зазирнути у самісіньку трактористову голову:

- Тут пальці остались. Того, хто бив. Ми в міліцію оддамо, там експерти бистро всьо узнают. Іще на порозі побачивши величезну кострубату фігуру, Микола Пилипович зрозумів, що це не той, кого вони шукають. Такий би розмахнувся і вдарив, як дрова рубають. До того ж з його ходою тихенько підкрастися до професіонала навряд чи вдасться.

Дещо загальмована поведінка підозрюваного підтверджувала попередні висновки, і майор вирішив змінити напрямок допиту.

- А еті, Колька і Віталька, шо вони говорили?

- Допомогти… - Хлопець вичавлював з себе по слову на хвилину. - Він… здоровий. - І как же ти його завалив, такого здорового?

- Він… він лежав…

Парторг похитав головою з докором: - І що ж це ви лежачого… Оце молодці!

- Я не бив.

- А хлопці?

Каламутні очі знову втупилися у стільницю.

Микола Пилипович за свій вік бачив, звичайно, важких клієнтів, але такий трапився вперше. Служба їхня побутовими випадками не займалася, працювала здебільшого у справах політичних, з людьми інтелігентними, освіченими. Майор полюбляв частенько зіграти на контрасті - удавав з цими інтелектуалами простого служаку, від землі. Але тут уже здавалося, що цей самий варіант пхають йому.

Парторг за спиною хлопця безпорадно розвів руками.

- Ну добре, тьозка, ми тобі вірим, що не бив. - Микола Пилипович спробував пом’якшити клімат розмови. - Ну, може, ти видів кого-то? Кого ти видів на танцях?

Такий простий прийом мав повний успіх. Кострубата голова піднялася від столу.

- Дівчат.

- Ну дівчат, це понятно. - Терпець майора потрохи доходив краю. - А ще кого?

Перед наступною відповіддю допитуваний трохи замислився:

- Хлопців.

У кабінеті знову запала тиша. З парторгових вусів на мить визирнула і одразу сховалася посмішка.

Знадобилося не менше хвилини, щоб професійна стриманість все-таки взяла гору в майоровій душі. Врешті він повільно набрав повітря в груди і продовжив:

- Це хорошо. Хлопці, дівчата. А ті, хто не ходить на танці? Ти бачив когось, хто не ходить на танці? Може, возлє клуба, після танцев?

Запитання повисли в повітрі, і єдиною відповіддю на них було рипіння розхитаного конторського стільця. Тоді парторг знову кинувся на амбразуру.

- Ти скажи, не бійся. Може, чужих когось. Що тут поганого? Ну бачив когось…

- Вас бачив. - Почулося раптом у відповідь.

Микола Пилипович розчаровано зітхнув: - І мене бачив.

Хлопцеві очі важко зупинилися на майоровому обличчі.

- Вас не бачив. І тут парторгові урвався терпець. Воно зрозуміло, сільський начальник не мав такої психологічної підготовки, як кадровий оперативник. Тому він загорлав мов несамовитий:

- Ти чого придурюєшся?! Побили людину, треба мати мужність зізнатися. Не бив… Коли хлопці прохали допомогти - згодився, а потім не бив? Здоровило який вимахав, тобою замість трактора орати можна, в міліцію підеш, там швидко з тебе шкуру спустять…

Поки комерційний директор кипів і плювався, згадуючи всі гріхи свого підлеглого, Микола Пилипович акуратно сховав речовий доказ і відвернувся до вікна. На обрії бурмосилися важкі свинцеві хмари, обіцяючи різку зміну погоди. Підозрюваний біля столу знову схилив голову, тепер уже, здається, остаточно, і майор спробував дати знати партнерові, що допит треба закінчувати. Але той зрозумів натяк, тільки коли остаточно викричався. -…А коли три роки тому руку студенту зламав! Люди допомагати приїхали, урожай збирать… - Він зробив паузу, набираючи повітря, і тут, нарешті, помітив німий сигнал київського гостя. Треба зазначити, що парторг не збився і, навіть інтонації не змінивши, в момент закруглив розмову. - Іди геть з моїх очей, і щоб це востаннє!

Хлопець несміливо вибрався з-за столу й попрямував до дверей. Микола Пилипович удавано спокійно спостерігав за ним, але коли мозоляста рука потяглася до ручки, він раптом вистрілив гучно і роздільно:

- А Діда Юхима Бачив?

- Що? - зупинився парубок.

Микола Пилипович безнадійно махнув рукою: - Іди вже.

Двері повільно зачинилися.

Майор гмикнув, проте розбору польотів влаштувати не вдалося, тому що тут-таки заявилися згадані Колька з Віталькою. Вони прибули разом, і довелося одного залишити чекати в маленькому коридорчику з вікном на вулицю. Там не було жодного стільця або навіть лави - візитери проводили час на підвіконні, водячи брудними пальцями по не менш брудному склу.

- Прізвище?

- Причепа. Микола Причепа.

Знову Микола. Щоправда, цей був значно жвавіший за свого попередника, хоч теж працював механізатором.

- Що ж ви так, - почав парторг завчено. - Людина до нас у гості приїхала, а ви…

- А що ми? Він сам битися хотів. Всі бачили.

- Хто хотів битися? - не витримав майор. Така відповідь прозвучала для нього трохи несподівано.

- Ну цей, київський. Вийшов на ґанок і говорить: «Давайте будемо битися». Спитайте кого хочете.

Парторг здивовано озирнувся на Миколу Пилиповича. Той теж трохи очманів від почутого, але жодним рухом цього не показав.

- А чого це він «на ґанок вийшов»?

Хлопець трохи осікся:

- Ми покликали. Та ми ж тільки поговорити, а він одразу битися.

- Про що поговорити?

Цього разу в розмові виникла трохи довша пауза. Підслідний явно щось розмірковував про себе, а тоді, нарешті на щось зважившись, почав:

- Ну я з Наталкою Самійленко… Ну вобщем люблю я її. А він з нею танцює. А вона з ним.

- Ага, і ви за ето його по головє.

Хлопець підскочив зі стільця.

- Це не ми. Він каже, давайте битися, а ми не схотіли. Тоді він пішов танцювати. І все.

- А потом ви підождали, пока танці закончаться, підкралися ззаді і дали йому по головє. - Майор форсував голос. Це повинно було завести емоційного хлопця.

- Ніхто його не чіпав.

- А ето што? - Майор видобув з-під столу на поверхню свого головного козиря.

- Там відбитки пальців, у районі міліція швидко все розшифрує, - радісно додав парторг.

Хлопець, усе ще стоячи, закліпав очима.

- Яких пальців?

Майор взяв хлопцеве обличчя в перехрестя свого лазерного погляду.

- Цьою штукою ти ілі хтось із твоїх дружков вдарили Петра ззаді по головє. А хто з вас це здєлав, покаже експертиза, бо тут остались ваші пальці.

- Якого Петра? - Хлопець знову кліпнув очима.

Він мав жваві реакції, тому за виразом обличчя дуже легко читалася вся гама почуттів, навіяних звинуваченнями, а також появою на сцені знаряддя злочину.

- Той, которого ви побили. Його Петром звать, - з цими словами Микола Пилипович поклав свою важку руку на хлопцеве плече і силою усадовив його на стільця.

Рівно за мить той знову звівся на рівні.

- Не били ми нікого! Ми коли вийшли, він уже лежав. Ми виходили, як музика закінчилася. А він уже лежав під клубом. Я не знаю, хто це його. - І ви, звичайно, лежачого ногами… - включився в розмову парторг.

Хлопець знітився. Він опустив очі та пробубнів під носа:

- Ми його не били.

Парторг зіщулився уїдливо:

- А хто ж це його так відмолотив? Га?

- Я не бачив, - під носа пробурчав парубок, і раптом підняв голову та втупив нахабні очі прямо в обличчя парторга. - Не бачив я!

Тут уже майор підключився зі свого боку:

- А ета Наталка, вона шо тобі жена чи полюбовніца, шо ти за неї людину чуть не убив?

- Люблю я її.

- А она?

В останнє питання майор вклав усю їдь, на яку був здатен, і хлопець зрізався. Він знову опустив очі додолу і замовк.

- Не дає. - Жорстко резюмував майор. Потім трохи помовчав, щоб підкреслити значущість своєї фрази. - І не дасть. Нікагда. Потому шо ти лежачого ногами бйош. Кого на танцях бачив?

- Кого? - не зрозумів хлопець.

- Ну чужих, кого-то, хто на танці не ходить обично.

- Там всі свої були. Хто завжди ходить. - І цей нікого не бачив, - підсумував парторг.

Почувши його, хлопець знову люто ощирився. Певно, мав зуба на сільське начальство.

Микола Пилипович перебрав ініціативу на себе, щоб не збільшувати напругу.

- А діда Юхима бачив?

- На танцях? - вирячився хлопець. Певно, вирішив, що з ним жартують.

- Можеш буть свободний. - Майор авторитетно ляснув долонею по столу. - Слідуючого позови.

Тим часом за вікном чорні хмари окупували все небо до обрію. Вітер рвав листя з дерев, і парторг взявся закривати вікна, щоб раптова злива не завдала шкоди службовому приміщенню.

Наступним до кабінету ввійшов зовсім молодий хлопчина, мабуть, іще школяр. Парторг не встиг впоратися з кватирками, а Микола Пилипович уже видобув на поверхню свого дрючка.

- Твоїх рук дєло?

Парубок вирячився, явно не зрозумівши, про що йдеться. А парторг, вочевидь запереживавши, що починають без нього, навіть не повертаючись на місце, знову завів свою шарманку:

- Що ж ви так? Людина до нас в гості приїхала, а ви…

Микола Пилипович люто зиркнув на партнера, але той нічого не помітив.