Ґюнтер Ґрасс - Кіт і миша

• Название: Кіт і миша
• Автор: Ґюнтер Ґрасс
• Издательство: Фоліо
• Жанр: Современная проза
• Год: 2000
• ISBN: 978-966-03-4139-5

Ґюнтер Ґрасс (1927 р.н.) — німецький письменник, есеїст, скульптор, художник, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1999 року.

Данціґ і німецькі умонастрої середини XX століття — тема повісті Ґ. Ґрасса «Кіт і миша» (1961), в якій розповідається історія юного Йоахіма Мальке, безрозсудного і самовпевненого підлітка, що шукає і добивається загального визнання. Він потрапляє на фронт, стає героєм. Але в рідній школі, де він з'являється з Залізним хрестом на грудях, йому відмовлено у пишному вшануванні. Цей удар по самолюбству його ламає, що й призводить до трагедії.

---

Цю важку, назвемо її вічною, викрутку Йоахім Мальке носив із собою більше року, навіть коли ми вже майже не плавали до баржі, або лише зрідка, він щодня одягав на шию шнурок із викруткою, і це перетворилося у нього майже на культ, попри те, або й саме тому, що він був католиком, наприклад, перед гімнастикою він довіряв викрутку на зберігання тільки особисто вчителеві Маллєнбрандту, бо боявся, щоб її не вкрали, брав її з собою навіть на службу Божу до Марийського костелу, куди ходив не лише у неділю, а й день у день, вранці перед школою; костел стояв на Маріневеґ, у робітничому поселенні Нойшотланд. їм з англійською викруткою недалеко було до Марийського костелу: треба було вийти із Остерцайлє і спуститися по Беренвеґ. Багато двоповерхових будиночків, серед них вілли із двосхилими дахами, колони і живопліт. А потім дві вулиці поселення із нетинькованими будинками або зі стінами, з яких тиньк пооблітав і проступила волога. Трамвай повертав праворуч, а слідом за ним і дроти, протягнуті під вічно похмурим небом. Ліворуч розташувалися бідненькі піщані городики залізничників: дачні будиночки і клітки для кролів із чорно-червоного дерева списаних товарних вагонів. Ззаду — семафори на колії, що веде до відкритої гавані. Силосні башти, крани, які рухаються або застигли. І раптом — несподівано яскраві палубні конструкції вантажних суден. А поряд два сірі лінійні кораблі зі старомодними баштами, плавучий док, хлібозавод «Германія», а трохи вище кілька прив'язаних аеростатів зі сріблястими надутими животами. Праворуч, біля колишньої школи імені Гелени Ланґе, потім імені Ґудрун, яка майже затулила залізний хаос корабелень, видно тільки велетенський кран, доглянуті криті спортмайданчики, свіжопофарбовані ворота, на вистриженому газоні футбольного поля білі лінії штрафмайданчиків: у неділю синьо-жовті грають проти «Шеллмюль-98» — ніяких трибун, зате надсучасний спортзал із великими вікнами, світлими стінами, на новенькому червоному даху якого чомусь опинився просмолений дерев'яний хрест, який виглядав тут досить дивно. Так трапилося через те, що Марийський костел змушені були спорудити у колишньому гімнастичному залі спортивного товариства «Нойшотланд», бо церква Серця Христового була розташована занадто далеко від Нойшотланд, Шеллмюль та поселень поміж Остерцайлє і Вестерцайлє, де жили переважно працівники корабельні, пошти та залізниці; вони багато років поспіль надсилали клопотання до Оліви, де була садиба єпископа, поки там, ще за часів вільного міста, не вирішили купити спортзал, перебудувати його і посвятити.

Попри велику кількість ікон та пишних прикрас, зібраних для Марийського костелу в підвалах усіх довколишніх церков, а також із приватних збірок, приміщення продовжувало зберігати свій спортивний характер, і навіть запах ладану та воскових свічок часто не міг перебити сконденсований тут за роки сморід крейди, шкіри, поту гімнастів та гандболістів, що додавало якоїсь протестантської аскетичності та фанатичної тверезості молільного дому.

У новоготичній церкві Серця Христового, побудованій у кінці дев'ятнадцятого століття з червоної цегли трохи осторонь від поселень поблизу приміського вокзалу, блискуча викрутка Йоахіма Мальке здавалася б чимось дивним, безглуздим і потворним. Але до Марийського костелу він спокійно міг ходити з цим англійським інструментом: на чисто виметеному лінолеумі, поміж квадратними матовими шибами вікон під самим дахом, із надійними кріпленнями у підлозі, які колись були опорами для турніка, із залізними, хоча і пофарбованими балками під обшитою грубими дошками бетонною стелею, на цих балках колись були кріплення для кілець, трапеції і півдюжини канатів. І хоча в кожному куті тепер стояли позолочені розмальовані гіпсові статуї, це не змінювало модерного і холодно-практичного характеру церкви, тому блискуча, сталева, нічим не прикрита викрутка, яка теліпалася на шиї у гімназиста, поки той молився і причащався, і яку він вважав доречною у такому місці, не заважала і не впадала в очі ні нечисленним парафіянам, які з'явилися на заутреню, ні пастору Ґузевскі, ані його заспаному служці, яким досить часто був я.

Дурниці! Я точно повинен був зауважити таку деталь. Щоразу, коли я слугував при вівтарі, з різних причин намагався не випускати Тебе з поля зору, навіть на самому початку, під час молитви священика зі служками на сходах вівтаря, але Ти не звертав на це уваги, викрутка висіла на шнурку у Тебе під сорочкою, і на тканині проступали не лише нечіткі контури інструмента, а й плями від мастила. Мальке ставав на коліна у другому ряду зліва, якщо дивитися від вівтаря, і скеровував свою молитву в широко розплющених, здається світло-сірих, переважно злегка запалених від пірнання очах, до Діви Марії.

…і от одного разу, вже не пригадую, коли саме це було, під час тих перших великих канікул на баржі, відразу ж після французьких подій, чи наступного літа, котрогось спекотного дня, коли у сімейних купальнях було повно народу, прапорці обвисли, тіла виснажилися від спеки, а кіоски із прохолодними напоями зробили непогану виручку, підошви пекло від розпеченого піску навіть на половинках від кокосових горіхів, перед зачиненими пляжними кабінками, з яких чулося хихотіння, посеред пустотливих дітей, які вічно валялися в піску і вимащувалися з голови до ніг, — котресь обов'язково мало порізати собі ногу, серед племені сьогоднішніх двадцятитрирічних, поміж дорослих, які стурбовано схилялися над дітьми, якийсь трирічний шибеник без перестанку монотонно гамселив по дитячому бляшаному барабані, від чого вся атмосфера того пообіддя ставала схожою на кузню диявола. І тут ми зникли, попливли до своєї баржі, з пляжу в морський бінокль тренера могло бути видно хіба що шість голів, які постійно зменшувалися, а один плив попереду всіх і першим досягав мети.

Ми опустилися на охолоджену вітром, але попри те все одно досить гарячу іржу, вкриту послідом чайок, і знерухоміли, а Мальке за цей час двічі побував під водою. Він піднявся догори, тримаючи в лівій руці свою здобич — у матроському кубрику, посеред напівзогнилих лежаків, які або слабо похитувалися, або все ще міцно трималися на своїх місцях, посеред косяків миготливих колючок, поміж водоростями і рухливими міногами він довго шукав і нарешті знайшов речовий мішок матроса Вітольда Душинського або Лішинського, а в ньому бронзову пластинку завбільшки з долоню, на одному боці якої під невеличким вигравійованим гордим польським орлом були записані ім'я власника і дата вручення відзнаки, а на іншому боці — рельєфне зображення вусатого генерала. Ми добре протерли пластинку піском та розтертим у порошок послідом чайок і з'ясували, що Мальке витягнув на світ божий портрет маршала Пілсудського.

Після цього протягом чотирнадцяти днів Мальке полював тільки за такими пластинками, знайшов схожу на цинову тарілку пам'ятку якоїсь парусної регати тридцять четвертого року, яка відбулася під час Ґдінґенського рейду, а всередині баржі, перед самим машинним відділенням, куди особливо складно було потрапити, в офіцерській кают-компанії, йому трапилася невеличка срібна медаль із дірочкою для ланцюжка, одна сторона якої була безіменною і гладкою, а інша — вишукано оздобленою, із рельєфним зображенням Діви Марії з немовлям.

Це було зображення знаменитої Ченстоховської Богоматері, як можна було довідатися із напису тут же, на медалі. Коли він витягнув свою знахідку нагору і показав нам, ми відразу ж знову запропонували свої полірувальні послуги, але Мальке вирішив не чіпати срібло, залишив на ньому темну патину.

Поки ми продовжували сваритися і вимагати від нього дати нам можливість побачити срібло у всьому блиску, він уже став на коліна в тіні нактоуза і намагався знайти для своєї знахідки найзручніше положення, так, щоб вона опинилася у нього перед очима. Ми сміялися, поки він хрестився, не перестаючи тремтіти від холоду, посинілими і поморщеними від води пальцями, намагався ворушити неслухняними губами і бурмотів до задньої стінки нактоуза молитву латиною. Я досі переконаний, що це була одна з його улюблених молитов, яку згадують лише у п'ятницю за тиждень перед Великодньою неділею:

Virgo virginum praeclara, — Mihi iam non sis amara…[1]

Згодом, коли наш директор і вчитель вищої категорії Клозе заборонив Мальке відкрито носити польський амулет на уроках, — Клозе займався насамперед політикою, а викладав тільки час від часу, — Мальке знову почав одягати колишній амулет і блискучу викрутку під своїм велетенським борлаком, який один кіт якось переплутав із мишею.

Мальке повісив почорнілу срібну Пречисту поміж бронзовим профілем Пілсудського і світлиною командора Бонте, героя битви під Нарвіком.

II

Його культ Богоматері — чи було це клоунадою? Ваш будинок стояв на Вестерцайлє. Твоє почуття гумору, якщо воно у Тебе взагалі існувало, було дивним. Ні, ваш дім стояв на Остерцайлє. Усі вулиці цього поселення були схожі між собою. Але ми сміялися над Тобою, навіть коли Ти просто їв канапку. Хоча і дивувалися, чому постійно регочемо з Тебе. Коли вчитель Бруніс питав усіх учнів нашого класу про те, хто ким хоче стати в майбутньому, Ти, а тоді Ти вже вмів плавати, відповів: