Герхард Гольц-Баумерт - Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)

• Название: Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
• Автор: Герхард Гольц-Баумерт
• Жанр: Прочая детская литература

---

Отаке написала Зiгрiд. Той допис читала вся школа. Я розповiв про все татовi. Вiн каже, що то критика. Критика, мовляв, гарна рiч, а самокритика ще краща. Але я iншої думки. Хiба у всьому винен тiльки я? Винна валiза, а напхала її так мама. Тато каже, щоб у наступний похiд я не брав стiльки речей. Про це вiн поговорить iз мамою. Ту Зiгрiд я теж критикую, -- бiльше не розмовляю з нею. А всi на мене сердяться. Хiба це справедливо?

Як я проводив домашнiй телефон

Якось Бруно спала думка, що ми з ним могли б частiше радитись, наприклад, коли виконуємо домашнi завдання. Якби був телефон, то можна було б подзвонити i запитати, як розв'язати задачу з арифметики. Ми могли б також передавати один одному таємнi телеграми. "Будь ласка, привiтай тьотю Емiлiю" могло б означати: приходь о третiй до грота в парку. Чи щось подiбне. Така iдея спала на думку Бруно тому, що нашi будинки поруч. Вона менi теж сподобалася.

-- А де ж ми вiзьмемо телефон? Пошта, напевно, нам його не поставить.

-- Навпаки, вона й знатиме про це. Зробимо потай. Це ж чудово!

-- А коли буде проводити не пошта, то де ми вiзьмемо телефонний апарат?

Бруно розповiв менi про мотузяний телефон. Це робиться так: до обох кiнцiв довгого шматка шпагату прикрiплюють по кришечцi вiд коробки з-пiд вакси або чогось iншого. Над кришечками натягують пергаментний папiр.

Все це ми проробляємо. Бруно iде в один куток кiмнати, я -- в iнший. Кришечку тримаю бiля вуха.

-- Нiчого не чути, -- кажу я.

-- Зараз буду шкрябати.

Бруно шкрябає по паперовi. Справдi, в коробочцi шарудить. Чути досить чiтко. Потiм шкрябаю я. Бруно теж чує. Тепер Бруно притуляє свою кришечку до рота i щось говорить. Спочатку я не розумiю нiчого. Та коли вiн починає говорити голоснiше, чути добре:

-- Чудовий телефон, правда ж, Цiттербаке?

-- Так! -- кричу я.

Бруно теж зрозумiв. Це ж так просто! Папiр, шпагат, коробочка з-пiд вакси -- i телефон готовий.

-- Протягнемо шпагат вiд квартири до квартири i тодi зможемо розмовляти, коли захочемо. Пошкрябав, i другий бере коробочку.

Ми вийшли у двiр. Нашi будинки стоять зовсiм поруч. Бруно живе на першому поверсi, я -- поверхом вище.

-- А тепер давай протягнемо шпагат через двiр вiд квартири до квартири, -- запропонував Бруно.

Спочатку ми позв'язували шматки шпагату, щоб вистачило вiд будинку до будинку. Вийшло багато вузлiв, i я побоювався, що буде погано чути. Почали з моєї кiмнати.

-- Треба просвердлити у вiкнi дiрку, -- сказав Бруно.

Менi не хотiлося цього робити, i я запропонував:

-- Можна причепити телефон до вiкна знадвору. Коли ти подзвониш, я вiдчиню вiкно, i будемо говорити.

-- А якщо я подзвоню вночi? Тодi ти не почуєш i не вiдчиниш вiкна.

-- А чому це вночi? -- здивувався я.

-- Ну, коли влiзе злодiй або так просто...

Це мене переконало, i ми стали свердлити дiрку. На жаль, ми зламали татiв свердел, та хоч те добре, що зламався вiн у ту мить, коли робота була майже закiнчена.

Приладнавши телефон у мене, ми заховали його пiд лiжком, а другий кiнець шпагату опустили надвiр. Тепер треба протягти його в кiмнату Бруно.

-- Проведемо над цим деревом, -- дiловито сказав Бруно. -- Вилазь на дерево, мiцно прив'яжи проводку до гiлки, а далi потягнемо в нашу квартиру.

-- Гаразд, -- погодився я, хоч i не дуже менi хотiлося вилазити на дерево. Адже у мене легко наморочиться голова, i до того ж, це дерево -- не просто дерево, а слива панi Матнер.

Водночас менi так хотiлося мати таємний телефон! Тримаючи кiнець шпагату в зубах, я видерся на сливу й мiцно прив'язав його до гiлки. Знову Бруно допомагав менi порадами.

-- Здається, нiби справдi натягнуто телефонну проводку. Тепер треба тiльки слiдкувати, щоб нiхто не вiшав на неї бiлизни.

Раптом до моїх вух долинув крик панi Матнер.

-- А побий його лиха година! Цiттербаке на моїй сливi!

Я не встиг злiзти, а Бруно накивав п'ятами.

-- Менi зовсiм непотрiбнi вашi сливи, -- сказав я i залився рум'янцем.

Панi Матнер тiльки зловтiшно засмiялась:

-- А чого ж ти на сливi? Не вигадуй казочок. А сливи ж iще зеленi!

-- Та не треба менi ваших слив! Мама щойно купила в магазинi п'ять фунтiв!

-- А що ж ти тодi робиш на моєму деревi, га? -- запитала панi Матнер.

Мама радить завжди бути чесним, i я вирiшив признатись :

-- Я проводжу телефон.

Але це не заспокоїло панi Матнер. Навпаки, вона ще дужче розсердилася.

-- Телефон? -- перепитала вона. -- Не забивай менi баки своїми вигадками! Ти що, глузуєш надi мною?

В будинку стали вiдчинятися вiкна.

-- Еге ж, Цiттербаке на сливi. А в мене обiрвали агрус, -- почувся чийсь голос.

Менi хотiлося негайно обернутися в той бiк i сказати, що я взагалi не їм агрусу, а тим бiльше у своєму дворi. Обертаючись, я спiткнувся i впав додолу. Прямо пiд ноги панi Матнер. Я скочив на ноги i кинувся навтiкача. Ще почув, як панi Матнер гукнула менi вслiд:

-- Ось я розповiм твоїй матерi.

У дверях мого будинку я зустрiв Бруно.

-- Утiк, Цiттербаке?

Ох, який я був сердитий!

-- Та втiк, але ж тепер усi думатимуть, що я крав сливи. I що, як про це довiдається мама?

Та Бруно думав тiльки про телефон.

-- Проводити низом не годиться, треба спробувати горою.

-- По зовнiшнiй стiнi будинку? Дерись туди сам!

-- Навiщо дертися? Проводитимемо вiд квартири до квартири.

-- А хто нам дозволить ходити по квартирах, i що ми казатимемо людям?

-- Це я сам владнаю.

I Бруно таки все владнав.

-- У школi нам дали завдання обмiряти зовнiшню стiну будинку, -сказав вiн пановi Гонфенгайту, який живе над нами.

Той буркнув:

-- Новомоднi витiвки.

Але зайти дозволив. З вiкна пана Гопфенгайта Бруно опустив шпагат униз. Коли надворi знову все стихло, я прив'язав кiнець проводки до свого вiкна. Потiм треба було тягти проводку до сiнешнього вiкна, далi до Мiхалакiв, тодi до Штенiв i, нарештi, вниз до вiкна Бруно. Це не так просто -- передати провiд од вiкна пана Гопфенгайта до сiнешнього вiкна. Бруно знову знайшов вихiд iз становища. Менi довелося розшукати камiнця i прив'язати його до кiнця шнура.

-- Розгойдай камiнця так, щоб вiн долетiв до сiнешнього вiкна, а там я вхоплю його i прив'яжу проводку, -- сказав вiн.

Бруно висунув свою круглу голову з сiнешнього вiкна i гукнув:

-- Розгойдуй!

Я почав гойдати. Тiльки-но я добре розгойдав камiнця, коли це розчинилося вiкно панi Матнер. Вона, певно, помiтила камiнця, що саме пролiтав повз її вiкно, i спробувала його схопити. Угледiвши мене, вона крикнула:

-- Та хай його поб'є лиха година, цього Цiттербаке! Спершу вилiз на мою сливу, а тепер хоче побити менi вiкна!

Пан Мiхалак теж виглянув iз вiкна. Вiн уже почув од Бруно про обмiрювання будинку, i тому сказав панi Матнер:

-- Не чiпайте хлопцiв! Вони працюють для науки.

Панi Матнер сказала, що ми плетемо небилицi, а наша наука -- це те саме, що й краденi сливи. Ще й порадила пановi Мiхалаку займатися його власними справами.

Камiнець усе ще розгойдувався, i панi Матнер знову мало не спiймала його.

Я так розхвилювався, що випустив з рук шпагат. Камiнець ударив по сливi так, що зеленi сливи посипалися градом.

В цей день ми не встигли провести телефон, бо весь будинок тiльки й говорив, що про нас. Через цей телефон у мене була ще й не зовсiм приємна розмова з мамою.

Наступного дня у нас вийшло. Ми провели проводку до вiкна Штенiв, а тодi вниз до вiкна Бруно.

-- От i все, Цiттербаке, -- сказав Бруно.

-- Так, все готово, -- сказав я.

-- Все гаразд, -- сказав Бруно (звiсно, у нього не було прикрощiв, вiн полишив їх менi). -- Все гаразд, Альфi. Отепер ми як слiд поговоримо по телефону.

I ми розiйшлися по своїх кiмнатах. Я взяв кришечку i притулив до вуха, але нiчого не було чути. Прочекав двi години, а тодi пiшов до Бруно. Його мама сказала, що вiн давно пiшов грати в футбол. Сердитий, побiг я до нього. Бруно саме забив гол.

-- Чому ти не подзвонив? -- запитав я.

А вiн:

-- Зараз у мене часу нема, але менi здається, з проводкою не все гаразд. Перевiр ще раз.

Я перекривив його.

-- З мене досить, не хочу бути злодiєм, що краде сливи, i не хочу обдурювати пана Гопфенгайта.

Бруно побачив, що я розгнiвався, i полагiднiшав.

-- Подзвоню тобi сьогоднi ввечерi, -- сказав вiн. -- А ти щоб вiдповiв менi росiйською.

-- Гаразд, -- великодушно погодився я. -- Тричi пошкрябаєш.

Ввечерi знову нiчого не було чути. Я вiдчинив вiкно i крикнув через двiр:

-- Бруно, ти подзвониш нарештi?

Його вiкно було за деревами. Аж ось i вiн обiзвався до мене:

-- Ти здурiв, чи що? Дзвоню тобi вже чверть години, а ти мовчиш!

-- Перевiряй проводку i вивчай слова сам! -- сердито крикнув я.

В цю мить повiдчинялися вiкна у панi Матнер i пана Мiхалака i звiдти залунало:

-- Тихiше! Хай вам всячина! Лиха година!..

Цього вечора я лiг спати сердитий, а вночi не раз прокидався вiд шкряботiння. Так, я добре чув його. Це дзвонив Бруно. Я подумав, що коли вiзьму телефон i Бруно скаже, що до них влiз бандит, менi, мабуть, доведеться побiгти i вигнати бандита. Бруно страшенний боягуз. Я сам упораюся з бандитом, а Бруно сховається пiд ковдрою. Але брати телефон менi не хотiлося. Проте шкряботiння не припинялось. Я взяв коробочку i тихо сказав: