Олег Авраменко - Реальна загроза

• Название: Реальна загроза
• Автор: Олег Авраменко
• Жанр: Научная Фантастика

Випускник космічного коледжу Александр — син адмірала Бруно Шнайдера, який сімнадцять років тому організував спробу державного перевороту на планеті Октавія й сам загинув під час збройного заколоту. Через батька молодий пілот не може навіть мріяти про військову кар’єру; також для нього не знайшлося місця на цивільних міжзоряних кораблях. Проте, завдяки своїм непересічним здібностям і почасти — щасливому випадку, йому вдається вступити на службу до елітного дослідницького флоту, що займається вивченням Далекого Космосу.

Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...

---

Нарада завершилася цілковитою згодою з усіх принципових питань, а тому вже відзавтра у нас були розв’язані руки для активних дій. Коли запрошені керівники банків розійшлися і в кабінеті з Константинідісом залишились тільки я та міністр фінансів, голова правління промовив:

— Можливо, я виявляю зайву цікавість, панове. Але робити припущення собі не заборониш, вони виникають у мене попри моє власне бажання. І, гадаю, не лише в мене — я певен, що дехто з наших гостей думав про те ж саме. Тому вважаю за необхідне поділитися з вами деякими своїми міркуваннями.

Ми нічого не сказали, а мовчки чекали на продовження.

— На Вавілоні комерційна таємниця піднесена в ранг культу, — вів далі Константинідіс. — А річний грошовий обіг у нас такий значний, що порівняно з ним усі ваші активи — лише крапля в морі. Але, — тут він підняв пальця, — дуже велика крапля. Якби ваш уряд заробив ці кошти традиційною торгівлею, це не пройшло б непоміченим. Інша річ — наркотики або секретні нанотехнології. Проте мені важко в це віриться. Є правдоподібніший з моєї точки зору варіант — ендокринол. Обізнаним людям давно відомо, що лабораторія „Ю. Л. Кемікел“ нічого не виробляє, а лише реалізує готову продукцію, проте канали її надходження досі залишаються таємницею. Якщо зробити два припущення — перше: собівартість ендокринолу невелика і складає незначний відсоток від оптової ціни; друге: обсяги його продажу на порядок більші, ніж прийнято вважати, — тоді й набігають усі ваші трильйони… Але це так, робоча гіпотеза.

Ми нічого не відповіли. Втім, Константинідіс і не чекав на відповідь.

Коли ми піднялися на двадцять сьомий поверх, міністр запитав:

— Ви напишете в своєму звіті про здогад пана голови? Чи це зробити мені?

Для обміну інформацією з Ютландом ми прибули в парі ще з одним корветом, який зараз переховувався на околицях системи. Планувалося, що за тиждень (якщо, звісно, ми не надішлемо кодовий сигнал відбою) він підійде до Вавілона, висадить пасажирів — капітанів, старших помічників та головних інженерів для закуплених нами кораблів (решту команди ми мали завербувати на місці), отримає наші звіти й вирушить до Ютланда. А попередньо на зміну йому прибуде інший корвет — і так далі з тижневим інтервалом.

— Напишемо обоє, — відповів я. — Кожен зі своєї точки зору.

— Авжеж, — погодився міністр фінансів. — Так буде краще.

Він подався до свого кабінету, щоб ознайомити помічників з результатами наради, а я вирішив пройтися по нашій штаб-квартирі й подивитися, що вже зроблено.

Попри нічну пору, на обох поверхах, двадцять сьомому й двадцять восьмому, кипіла бурхлива діяльність. Півтори сотні людей, нещодавно знятих з „Оріона“, активно облаштовували свої робочі місця та житлові кімнати. У штаб-квартирі вже не було сторонніх, а всю підсобну роботу виконували космічні піхотинці — тепер це належало до їхніх обов’язків, поряд з охоронними функціями. А вірніше, охорона взагалі відходила на другий план, оскільки будівля банку й без того надійно охоронялась. Саме тому батько хотів, щоб ми влаштували тут штаб-квартиру і не відволікали зайві сили на заходи безпеки.

До речі, про безпеку. На двадцять сьомому поверсі я зустрів лейтенанта Вінтерса, який ретельно перевіряв детекторами стіни, підлогу, стелю і все сантехнічне устаткування туалетної кімнати. Побачивши мене, він доповів:

— Завершую дезинсекцію, сер. Шкідників поки не виявлено.

Спершу мені було вчулося „дезинфекцію“, і лише за кілька секунд я збагнув, що Вінтерс говорив про дезинсекцію. Але від того мій подив не поменшав.

— Ви що, шукаєте тарганів?

— І тарганів, і жучків, і всіх інших комах, але винятково електронних, — пояснив лейтенант. — На жаргоні ми називаємо це дезинсекцією.

— Ага, зрозуміло.

— Це останнє приміщення, — продовжував Вінтерс. — Всюди чисто. Зокрема і у вашій квартирі. — Він осміхнувся. — Але ж і хороми ви собі відхопили, сер!

Я почервонів. Приставши на пропозицію Константинідіса, я аж ніяк не очікував, що квартира виявиться такою величезною й такою розкішною. Через свою висоту, будівля банку здалась мені значно меншою за площею, ніж було насправді, і я вирішив, що чверть пентхаусу — не дуже багато. І вже тим більше не сподівався, що квартира, в якій постійно ніхто не жив, буде так шикарно обставлена. Крім того, я розраховував розділити її з обома міністрами й нашим головним кадровиком, коммодором Максимовичем, але всі троє категорично заявили, що мешкатимуть там, де й їхні співробітники. Отак і вийшло, що квартиру зайняв лише я з Елі й Ліною…

На двадцять восьмому поверсі співробітники відділу з закупівлі кораблів та озброєння вже встановили свої комп’ютери, під’єдналися до мережі й почали вивчати наявні на ринку пропозиції. Сам міністр ВПК був відсутній — дізнавшись про завершення наради з банкірами, він пішов до міністра фінансів, і по дорозі ми розминулися.

В одній з кімнат за терміналом сиділа рудоволоса Кортні Прайс — окрім диплому пілота, вона мала також ступінь бакалавра з кораблебудування і попросилася з нами на планету. Я задовольнив її прохання, розваживши, що зараз вона принесе більше користі тут, аніж байдикуючи на „Оріоні“. Міністр не заперечував, хоча йому вистачало й власних фахівців.

Я підійшов до Прайс і вмостився на сусідньому стільці.

— Привіт, Кортні. Щось уже відшукала?

— Здається, що так, шкіпе. У вільному продажу є три сотні нових військових кораблів від четвертого до другого класу; ще пара десятків — першого та лінійного. Дещо можна перекупити, сплативши замовникам відступну, але тут треба ще прозондувати грунт. З дня на день очікується велика партія корветів, фрегатів, легких есмінців і крейсерів, — вона підкреслила добре доглянутим нігтем рядок на дисплеї, — але поки не з’ясовано, хто їх замовив.

— Ми й замовили, — відповів я. — В уряді побоювалися, що ми не встигнемо їх перехопити й вони підуть звичайним кружним шляхом. Але, на щастя, ми прибули вчасно. Це добре. Що там іще?

— Різних катерів і шатлів сила-силенна. Серед них особливо відзначаються — проте не в кращий бік — зарконські катери-винищувачі, сто дванадцять одиниць. На ринку вже восьмий місяць, початково за них запросили нечувану ціну, потім її знизили до розумних меж, але за весь цей час було продано лише три кораблі. У них не дуже гарні технічні характеристики, а до того ж виявився серйозний дефект в озброєнні.

Я пирхнув:

— Ще б пак! Заркон — планета з відсталою космічною технологією. Звичайно, не такою відсталою, як у Ютланда, але ж ми й не намагаємося будувати міжзоряні кораблі, лише ремонтуємо й модернізуємо їх. Не думаю, що міністра зацікавлять ці інвалідні пташки. Навіть найкращі катери не пристосовані до безперервного перельоту на тисячу вісімсот світлових років. А цим у дорозі знадобиться як мінімум десяток профілактичних зупинок — забагато мороки. Що далі?

— Власне, це все, що я встигла знайти при побіжному знайомстві з тутешнім ринком. Ну, якщо не враховувати потриманих кораблів, таких хоч греблю гати. Але кожен з них треба ретельно перевіряти, бо інакше ризикуєш придбати летючий мотлох. — Прайс трохи помовчала. — Правда, є ще один корабель, але це… гм, це лише мрія ідіота.

— А саме?

— Ударний авіаносець. Новий-новісінький. З надзвичайними технічними характеристиками. Страшенно наворочений. Побудований лише півроку тому на Брешійській корабельні на замовлення Космофлоту Республіки Фудзі. За умовами контракту, доправлений у локальний простір Вавілона і тут застряг, оскільки фудзійський уряд виявився нездатним виконати всі фінансові зобов’язання. Брешійці збираються виставити його на аукціон.

Я похитав головою:

— Нам це не підходить. Як і десантні транспорти, авіаносці є суто наступальними кораблям. Для оборони вони не годяться — набагато зручніше, дешевше й безпечніше тримати авіацію на наземних аеродромах. А напад на інші планети нашою військовою доктриною поки не передбачено.

— Я розумію, шкіпе, все розумію. Просто… — Вона замріяно всміхнулася. — Хіба не можна пофантазувати? У нас дуже пристойний флот, але немає жодного авіаносця. Якось навіть несолідно. Про десантні транспорти я не шкодую, це просто потворні бляшанки для перевезення армійських дивізій. А от авіаносці — прекрасні й величні. Я багато разів переглядала відеозаписи, як з борту авіаносців стартують в атмосферу літаки. Захопливе видовище!

„Схиблене на війні дівчисько,“ — поставив я остаточний діагноз, грунтований на чотиримісячному досвіді спільної служби. — „Справжня фанатка…“

— Не дай нам бог спостерігати це видовище з орбіти Ютланда, — остудив я її запал.

Прайс стиха зітхнула:

— Це вже точно. — Вона рішуче вимкнула термінал і, затуливши рота долонею, позіхнула. — Мабуть, мені час на бокову. І тобі, шкіпе, раджу — ти на ногах уже двадцять годин. А завтра буде новий день і багато роботи.