» » » » Олег Авраменко - Реальна загроза


Авторские права

Олег Авраменко - Реальна загроза

Здесь можно скачать бесплатно "Олег Авраменко - Реальна загроза" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Научная Фантастика. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Олег Авраменко - Реальна загроза
Рейтинг:
Название:
Реальна загроза
Издательство:
неизвестно
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Реальна загроза"

Описание и краткое содержание "Реальна загроза" читать бесплатно онлайн.



Випускник космічного коледжу Александр — син адмірала Бруно Шнайдера, який сімнадцять років тому організував спробу державного перевороту на планеті Октавія й сам загинув під час збройного заколоту. Через батька молодий пілот не може навіть мріяти про військову кар’єру; також для нього не знайшлося місця на цивільних міжзоряних кораблях. Проте, завдяки своїм непересічним здібностям і почасти — щасливому випадку, йому вдається вступити на службу до елітного дослідницького флоту, що займається вивченням Далекого Космосу.

Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...






Нарада завершилася цілковитою згодою з усіх принципових питань, а тому вже відзавтра у нас були розв’язані руки для активних дій. Коли запрошені керівники банків розійшлися і в кабінеті з Константинідісом залишились тільки я та міністр фінансів, голова правління промовив:

— Можливо, я виявляю зайву цікавість, панове. Але робити припущення собі не заборониш, вони виникають у мене попри моє власне бажання. І, гадаю, не лише в мене — я певен, що дехто з наших гостей думав про те ж саме. Тому вважаю за необхідне поділитися з вами деякими своїми міркуваннями.

Ми нічого не сказали, а мовчки чекали на продовження.

— На Вавілоні комерційна таємниця піднесена в ранг культу, — вів далі Константинідіс. — А річний грошовий обіг у нас такий значний, що порівняно з ним усі ваші активи — лише крапля в морі. Але, — тут він підняв пальця, — дуже велика крапля. Якби ваш уряд заробив ці кошти традиційною торгівлею, це не пройшло б непоміченим. Інша річ — наркотики або секретні нанотехнології. Проте мені важко в це віриться. Є правдоподібніший з моєї точки зору варіант — ендокринол. Обізнаним людям давно відомо, що лабораторія „Ю. Л. Кемікел“ нічого не виробляє, а лише реалізує готову продукцію, проте канали її надходження досі залишаються таємницею. Якщо зробити два припущення — перше: собівартість ендокринолу невелика і складає незначний відсоток від оптової ціни; друге: обсяги його продажу на порядок більші, ніж прийнято вважати, — тоді й набігають усі ваші трильйони… Але це так, робоча гіпотеза.

Ми нічого не відповіли. Втім, Константинідіс і не чекав на відповідь.


Коли ми піднялися на двадцять сьомий поверх, міністр запитав:

— Ви напишете в своєму звіті про здогад пана голови? Чи це зробити мені?

Для обміну інформацією з Ютландом ми прибули в парі ще з одним корветом, який зараз переховувався на околицях системи. Планувалося, що за тиждень (якщо, звісно, ми не надішлемо кодовий сигнал відбою) він підійде до Вавілона, висадить пасажирів — капітанів, старших помічників та головних інженерів для закуплених нами кораблів (решту команди ми мали завербувати на місці), отримає наші звіти й вирушить до Ютланда. А попередньо на зміну йому прибуде інший корвет — і так далі з тижневим інтервалом.

— Напишемо обоє, — відповів я. — Кожен зі своєї точки зору.

— Авжеж, — погодився міністр фінансів. — Так буде краще.

Він подався до свого кабінету, щоб ознайомити помічників з результатами наради, а я вирішив пройтися по нашій штаб-квартирі й подивитися, що вже зроблено.

Попри нічну пору, на обох поверхах, двадцять сьомому й двадцять восьмому, кипіла бурхлива діяльність. Півтори сотні людей, нещодавно знятих з „Оріона“, активно облаштовували свої робочі місця та житлові кімнати. У штаб-квартирі вже не було сторонніх, а всю підсобну роботу виконували космічні піхотинці — тепер це належало до їхніх обов’язків, поряд з охоронними функціями. А вірніше, охорона взагалі відходила на другий план, оскільки будівля банку й без того надійно охоронялась. Саме тому батько хотів, щоб ми влаштували тут штаб-квартиру і не відволікали зайві сили на заходи безпеки.

До речі, про безпеку. На двадцять сьомому поверсі я зустрів лейтенанта Вінтерса, який ретельно перевіряв детекторами стіни, підлогу, стелю і все сантехнічне устаткування туалетної кімнати. Побачивши мене, він доповів:

— Завершую дезинсекцію, сер. Шкідників поки не виявлено.

Спершу мені було вчулося „дезинфекцію“, і лише за кілька секунд я збагнув, що Вінтерс говорив про дезинсекцію. Але від того мій подив не поменшав.

— Ви що, шукаєте тарганів?

— І тарганів, і жучків, і всіх інших комах, але винятково електронних, — пояснив лейтенант. — На жаргоні ми називаємо це дезинсекцією.

— Ага, зрозуміло.

— Це останнє приміщення, — продовжував Вінтерс. — Всюди чисто. Зокрема і у вашій квартирі. — Він осміхнувся. — Але ж і хороми ви собі відхопили, сер!

Я почервонів. Приставши на пропозицію Константинідіса, я аж ніяк не очікував, що квартира виявиться такою величезною й такою розкішною. Через свою висоту, будівля банку здалась мені значно меншою за площею, ніж було насправді, і я вирішив, що чверть пентхаусу — не дуже багато. І вже тим більше не сподівався, що квартира, в якій постійно ніхто не жив, буде так шикарно обставлена. Крім того, я розраховував розділити її з обома міністрами й нашим головним кадровиком, коммодором Максимовичем, але всі троє категорично заявили, що мешкатимуть там, де й їхні співробітники. Отак і вийшло, що квартиру зайняв лише я з Елі й Ліною…

На двадцять восьмому поверсі співробітники відділу з закупівлі кораблів та озброєння вже встановили свої комп’ютери, під’єдналися до мережі й почали вивчати наявні на ринку пропозиції. Сам міністр ВПК був відсутній — дізнавшись про завершення наради з банкірами, він пішов до міністра фінансів, і по дорозі ми розминулися.

В одній з кімнат за терміналом сиділа рудоволоса Кортні Прайс — окрім диплому пілота, вона мала також ступінь бакалавра з кораблебудування і попросилася з нами на планету. Я задовольнив її прохання, розваживши, що зараз вона принесе більше користі тут, аніж байдикуючи на „Оріоні“. Міністр не заперечував, хоча йому вистачало й власних фахівців.

Я підійшов до Прайс і вмостився на сусідньому стільці.

— Привіт, Кортні. Щось уже відшукала?

— Здається, що так, шкіпе. У вільному продажу є три сотні нових військових кораблів від четвертого до другого класу; ще пара десятків — першого та лінійного. Дещо можна перекупити, сплативши замовникам відступну, але тут треба ще прозондувати грунт. З дня на день очікується велика партія корветів, фрегатів, легких есмінців і крейсерів, — вона підкреслила добре доглянутим нігтем рядок на дисплеї, — але поки не з’ясовано, хто їх замовив.

— Ми й замовили, — відповів я. — В уряді побоювалися, що ми не встигнемо їх перехопити й вони підуть звичайним кружним шляхом. Але, на щастя, ми прибули вчасно. Це добре. Що там іще?

— Різних катерів і шатлів сила-силенна. Серед них особливо відзначаються — проте не в кращий бік — зарконські катери-винищувачі, сто дванадцять одиниць. На ринку вже восьмий місяць, початково за них запросили нечувану ціну, потім її знизили до розумних меж, але за весь цей час було продано лише три кораблі. У них не дуже гарні технічні характеристики, а до того ж виявився серйозний дефект в озброєнні.

Я пирхнув:

— Ще б пак! Заркон — планета з відсталою космічною технологією. Звичайно, не такою відсталою, як у Ютланда, але ж ми й не намагаємося будувати міжзоряні кораблі, лише ремонтуємо й модернізуємо їх. Не думаю, що міністра зацікавлять ці інвалідні пташки. Навіть найкращі катери не пристосовані до безперервного перельоту на тисячу вісімсот світлових років. А цим у дорозі знадобиться як мінімум десяток профілактичних зупинок — забагато мороки. Що далі?

— Власне, це все, що я встигла знайти при побіжному знайомстві з тутешнім ринком. Ну, якщо не враховувати потриманих кораблів, таких хоч греблю гати. Але кожен з них треба ретельно перевіряти, бо інакше ризикуєш придбати летючий мотлох. — Прайс трохи помовчала. — Правда, є ще один корабель, але це… гм, це лише мрія ідіота.

— А саме?

— Ударний авіаносець. Новий-новісінький. З надзвичайними технічними характеристиками. Страшенно наворочений. Побудований лише півроку тому на Брешійській корабельні на замовлення Космофлоту Республіки Фудзі. За умовами контракту, доправлений у локальний простір Вавілона і тут застряг, оскільки фудзійський уряд виявився нездатним виконати всі фінансові зобов’язання. Брешійці збираються виставити його на аукціон.

Я похитав головою:

— Нам це не підходить. Як і десантні транспорти, авіаносці є суто наступальними кораблям. Для оборони вони не годяться — набагато зручніше, дешевше й безпечніше тримати авіацію на наземних аеродромах. А напад на інші планети нашою військовою доктриною поки не передбачено.

— Я розумію, шкіпе, все розумію. Просто… — Вона замріяно всміхнулася. — Хіба не можна пофантазувати? У нас дуже пристойний флот, але немає жодного авіаносця. Якось навіть несолідно. Про десантні транспорти я не шкодую, це просто потворні бляшанки для перевезення армійських дивізій. А от авіаносці — прекрасні й величні. Я багато разів переглядала відеозаписи, як з борту авіаносців стартують в атмосферу літаки. Захопливе видовище!

„Схиблене на війні дівчисько,“ — поставив я остаточний діагноз, грунтований на чотиримісячному досвіді спільної служби. — „Справжня фанатка…“

— Не дай нам бог спостерігати це видовище з орбіти Ютланда, — остудив я її запал.

Прайс стиха зітхнула:

— Це вже точно. — Вона рішуче вимкнула термінал і, затуливши рота долонею, позіхнула. — Мабуть, мені час на бокову. І тобі, шкіпе, раджу — ти на ногах уже двадцять годин. А завтра буде новий день і багато роботи.


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Реальна загроза"

Книги похожие на "Реальна загроза" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Олег Авраменко

Олег Авраменко - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Олег Авраменко - Реальна загроза"

Отзывы читателей о книге "Реальна загроза", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.