Сборник - Меридіани (На украинском и русском языках)

• Название: Меридіани (На украинском и русском языках)
• Автор: сборник
• Жанр: Прочие приключения
• ISBN: У2

Три автори — три творчих обличчя: журналіст К.Лемешев, робітник Ю.Нікітін, креслярка Р.Волконська.

Різноманітна тематика їх творів: пригоди мужніх космонавтів у безмежжі Галактики, героїчні будні радянських чекістів у перші повоєнні роки. Які б сили не протистояли людині, її розум і наполегливість долають перешкоди, утверджують високі ідеали нашого життя.

За редакцією Володимира Владка

М 87–73

© Видавництво “Прапор”, 1973.

---

…Лан відклала томик Шекспіра і в задумі стала ходити біля стелажів з книгами. Сьогодні мають “прокинутися” для роботи з Германом академік-біолог Олексій Платонович Курганов і головний астроном корабля Микола Іванович Добробас. Минулого “візиту”, півроку тому, Олексій Платонович немов ненароком натякнув на те, що треба було б спробувати встановити зв’язок із Сергієм з допомогою сергусіянського апарата передачі думки на космічну відстань, який був на плазмольоті. Лан слухала академіка і лише гірко усміхалася. Хіба вона про це забула?

Так, Лан нічого нарікати на себе. Цілий місяць сергусіянський апарат стояв у її каюті. Він був увімкнений на граничну потужність. Та скільки не силкувалася вона налагодити зв’язок із Сергієм, усе було марно.

У двері тихо постукали. Лан здригнулася і поспіхом підійшла до металевої панелі-дзеркала. Звідти на неї дивилася збентежена молода жінка з синцями втоми під очима і схудлими щоками. Лан насупила брови і її обличчя набрало звичайного виразу заклопотаності.

— Заходь, Германе, я давно тебе чекаю.

Двері відчинилися. Та на порозі замість сина стояли Олексій Платонович Курганов і Микола Іванович Добробас. Обидва недавно вийшли з електросну, щойно прийняли ванну і були, очевидячки, в доброму гуморі:

— Привіт найпрекраснішій у Всесвіті між Землею і Сергусом! — бадьоро вигукнув Курганов, підходячи до Лан і старомодно цілуючи їй руку.

— Ні, ні, — заперечив Добробас. — Привіт найпрекраснішій у всьому Всесвіті!

— Привіт космічним мушкетерам, — блідо усміхнулася Лан. — Тим, на чию галантність не впливає навіть ув’язнення на Ні Пабарі!

— Ви чуєте, Миколо Івановичу? — гудів бас Курганова. — Сергусіянка з сином вже всю землянську літературу вивчила, доки ми з вами, недолугі кавалери, спали!

— Зі всіма найголовнішими історичними подіями на Землі за останні 20 тисяч років ознайомилися, — весело відповіла Лан.

— А про виведення рівнянь мій хлопчик не забув? — нагадав Добробас. — Історія історією, а без математики та астрономії не можна й кроку ступити.

— І досі працює, — щасливо посміхнулася Лан. — Каже, що вивів якесь рівняння, від якого “сам Добробас навприсядки піде”.

— Та невже? А де ж він, творець такої танцювальної математики?

— В оранжереї. Там поспіли помідори й огірки.

— Дайош помідори й огірки! — взяв за руки Лан і Добробаса Курганов. — Півроку ж у роті й рісочки не було. А свіжі овочі — це ж чудово!

Друзі рушили в оранжерею-сад. Там, серед численних стелажів, на яких вирощувалися овочі і фрукти, вони побачили Германа. Юнак, наповнивши кошики городиною, старанно порався біля кожної грядки.

Всі зупинилися, спостерігаючи за роботою юнака. Курганов і Добробас милувалися вправністю молодого астронавта. Лан, для якої кожна така зустріч з ученими корабля перетворювалася на своєрідний екзамен, дивилася на Германа з прихованою тривогою. Чи все зробила вона, мати, щоб син і цього разу виправдав сподівання всього екіпажу?..

Підростаючи і дедалі ясніше усвідомлюючи свою долю людини, яка народилася в космосі, Герман ставав не по роках серйозним. Ніхто, крім матері, не знав, з якою іноді гострою печаллю розглядав Герман картини землянських і сергусіянських художників, фільми, кожну ілюстрацію в книзі.

— Знаєте, — пошепки звернувся до Лан і Добробаса професор Курганов, — знаєте, друзі, як добре, що в нас є цей хлопчик? Спасибі вам, Лан, за радість і надію нашу.

Лан забило подих. Гаряча хвиля ніжності до сина і щире почуття вдячності землянам сповнили її материнське серце. Та Лан не терпіла розчуленості ні в собі, ні в інших. Застережливо кинувши оком на сина, вона підняла і зі стуком знову поставила на стелаж вазу з розквітлими трояндами. Як вона й сподівалася, Герман підвів голову, потім пішов назустріч гостям. Маленька хитрість Лан, розрахована на те, щоб син її сам підготувався до зустрічі з ученими, вдалася. Спершу обличчя Германа по-дитячому розквітло в посмішці. Та, перехопивши зосереджений погляд матері, стримався, спокійно склав інструмент і пішов назустріч чоловікам, як рівний. Він все ще посміхався, але вже тою посмішкою, яка притаманна не бездумній радості дитини, а людині дорослій, котра до кінця усвідомлює і цінує таку радість зустрічі із старшими товаришами.

— Запрошую на салат із свіжих овочів, — тиснув він руки вченим.

— Ну, молодця! А як виріс за останні півроку!

Вони ласували салатом у каюті Чуєвих. Обмінювалися думками, припущеннями, жартували. Не згадували лише про Сергія Чуєва, мов на ім’я його було покладено заборону.

— Дуже шкода, що серед нас нема нашого… — сказав таки Курганов, але, помітивши, як злякано звела брови Лан, закінчив не так, як думав. — Дуже шкода, що серед нас нема мого постійного опонента Юрія Олексійовича Петровського. До речі, коли він має прокинутися?

— Години через дві, — полегшено зітхнула Лан. — Лягаючи в кабіну електросну, він наказував берегти його, як зіницю ока. Так і сказав: “На кораблі тепер дві незаперечні цінності: Герман, як людина, що народилася в космосі, і він, Петровський, як майбутній зцілитель свого друга Курганова від скверни недовір’я до медицини”.

— Так і сказав? — зайшовся сміхом Олексій Платонович. — Пізнаю Юрія Олексійовича. І зараз уявляю його хитру посмішку.

— Схоже на те, що Юрію Олексійовичу разом з Коренем справді вдалося знайти шлях до нашого здоров’я. Тоді чому ж він не залишив ніяких розпоряджень?

— А хіба це не розпорядження: “Бережіть мене, як зіницю ока”? — нагадала Лан.

Курганов і Добробас перезирнулися, подякували Лан за гостини і направилися в медичну лабораторію корабля. При першому ж ознайомленні з показаннями приладів, що стежили за всіма фізіологічними процесами в організмах астронавтів, які перебували в стані анабіозу або опали в кабінах електросну, Курганов побачив: всі астронавти здорові. Жодної ракової клітини в організмі землян не виявлено. Так ось який сюрприз Петровський з Коренем підготували екіпажеві! І це означає, що можна всіх будити і готувати до виходу на астероїд Ні Пабар!

ЖИВА РІКА ВСЕСВІТУ

Сильне, але не різке світло ллється зі стелі на операційний стіл, на якому лежить головний радист плазмольота Сергій Вікторович Чуєв. Ніпабаріянин Чавпуд знову і знову схиляється над його розсіченими грудьми.

Час від часу лунають уривчасті накази хірурга і асистент Габрієлопа не подає, а твердо вкладає в його руку новий інструмент. Туоруд, котрого земляни з плазмольота назвали Коренем, стоїть за крок від столу і, важко дихаючи крізь пов’язку, стежить за точними і спокійними рухами ножиць і скальпеля.

От хірург вийняв з грудей Чуєв а зранене серце і обережно, немов боячись зробити боляче, передав його асистентові. Потім прикипів очима до шкали апарата штучного кровообігу. Ритмічно здригалася чутлива стрілка. Як не був підготовлений Корінь до цієї миті, а його мимоволі охопив неспокій. Серце Сергія Чуєва тепер лежить на хірургічній таці нерухомою частинкою тіла, а живить його лише бездумний механізм. Та хірург уже знову схилився над розсіченими грудьми пацієнта.

— Серце — 250! — говорить хірург, не підводячи голови від рани.

Корінь повертається і бачить під прозорою плівкою на столі кілька зморщених кульок, які називаються штучними серцями.

Йому, астроному, далекій від медицини людині, не віриться, що ця схожа на ядро волоського горіха річ з кулак завбільшки, вільно розкриється, стане еластичною і запульсує в людських грудях.

Габрієлопа взяла одне з сердець, занурила його в розчин і швидким рухом подала хірургові. Чавпуд узявся до найвідповідальнішої частини операції.

Корінь знав, що сергусіянські вчені працювали над штучним серцем кілька століть, пережили багато невдач і розчарувань, доки створили двигун з заданою програмою роботи від ста до трьохсот років. В кожному такому серці був атомний мікродвигун у капсулі завбільшки з півпальця. Він міг би займати значно менше місця, якби не потреба надійної захисної оболонки від опромінення.

Штучне серце! Чавпуд каже, що воно працюватиме наче живе, чутливо вловлюючи біоструми тіла.

— Увімкнути штучне серце — 250! — здригнувся від слів хірурга Корінь.

Габрієлопа подала Чавпудові шнур з двома клемами, хірург обережно підключив їх на мить до штучного серця, і воно сколихнулося, запульсувало.

— Вимкнути автомат штучного кровообігу!

Все робилося швидко, точно, обережно. Ще раз перевіривши роботу серця, хірург зняв ранорозширювачі і взявся закривати основний розріз.

— Протиракова вакцина введена?

— Ви про це вже всьоме питаєте, — не задоволено відповіла Габрієлопа, пораючись біля апаратів.

— Правильно. Сім разів від мір, як кажуть друзі з плазмольота. А тим паче в такій справі. Ну, от і все. Жити тепер нашому гостеві всі двісті п’ятдесят років! Ну, забирайте хворого в камеру. Щасливих йому снів!