» » » » Панас Мирний - Казка про Правду та Кривду


Авторские права

Панас Мирний - Казка про Правду та Кривду

Здесь можно скачать бесплатно "Панас Мирний - Казка про Правду та Кривду" в формате fb2, epub, txt, doc, pdf. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать книгу онлайн без регистрации и SMS на сайте LibFox.Ru (ЛибФокс) или прочесть описание и ознакомиться с отзывами.
Панас Мирний - Казка про Правду та Кривду
Рейтинг:
Название:
Казка про Правду та Кривду
Издательство:
неизвестно
Год:
неизвестен
ISBN:
нет данных
Скачать:

99Пожалуйста дождитесь своей очереди, идёт подготовка вашей ссылки для скачивания...

Скачивание начинается... Если скачивание не началось автоматически, пожалуйста нажмите на эту ссылку.

Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Как получить книгу?
Оплатили, но не знаете что делать дальше? Инструкция.

Описание книги "Казка про Правду та Кривду"

Описание и краткое содержание "Казка про Правду та Кривду" читать бесплатно онлайн.








Вилетіла тоді Правда на скелю високу, зложила від жалю руки білі, замолилася до Сонця Красного.

- Мати,- каже,- рідна наша мати! Вернись, подивися, яку Кривда вчинила неправду. Поділилися ми з нею землею пустельною: вона взяла воду, я - землю; вона - вітри буйні, я - повітря прозоре. Що б, здається, в миру жити, кожна кожній шкоди не робити, свого добра глядіти-доглядати… Піт же! Злая Кривда все мені наперекір іде: чи задумаю я що зробити - вона осміє, а чи зроблю що - попсує, просвітку не дає. Збудувала я собі хаточку тиху - вона розвалила, кам'яні стіни потрощила-поломила, по всій землі пилом пустила. Посіяла я на тому пилові сльози гіркії - вродилася травиця зелена, квіточки пишні її уквітчали, неначе килимом, тихі долини заслали. Ви, мамо, не раз по тих долинах самі гуляли, по травиці зеленій качались-спочивали… Тепер вона тії квіточки Морозом лютим попалила, зелені листочки травиці побила, снігами глибокими всі долини покрила!

Гляне Сонце, спогляне - аж справді: по долинах сніги лежать, а по горах вітри ходять, по землі Мороз гуляє, льодом землю кує, снігом огортає… От воно як припече!

- Душно, душно,- закричали.вітри холодні та чимдуж давай навтьоки!

- Еге! - мовив Морозенко та й розсівся. Схилився на скелю та й заснув. А Сонце по ньому стрибає, з нього білу одежу здирає, водою по долинах розпускає… Аж гляне Правда - по таких місцях уже й травиця з-під води зеленіє-проростає.


IX


Як не шкодила Кривда Правді, що не робила, а бачить - нічого не вдіє. Правда розвела по землі таку буйну рослину: всі долини покрила травою зеленою, заквітчала квіточками запашними, всі гори заслала лісами темними, борами непрохідними; по деяких тілько місцях покидала лисинки гострі, щоб на них рано й пізно вилітати землю оглядати.

Заздрість люта щипає Кривду за серце, поїдом їсть, спокою не дає. Хочеться їй усе те, що Правда поробила, вииолонити, та силоміць нічого не вдіє. От і почала вона до неї хитрощами підходити.

- Сестро! - каже,- як у тебе все гарно на землі - тихо та любо: є де спочити, є на чому очі звеселити,- не то, що в мене. Одно - бовтається та бісова калюжа: і вдень не гуляє, і вночі не спочиває.

- То виходь,- каже Правда,- сестро, до мене. Я не бороню тобі гуляти, тілько не роби шкоди.

От Кривда і вийшла на землю, а Правда така рада! Взяла сестру за руку, водить її по всіх усюдах, показує місця красні. У Кривди й очі розбігаються.

Обдивилася Кривда все і назад вертає.

- Гарно,- каже Правді,- гарно в тебе, як у раю тому! От тілько чого тобі не стає: нема в тебе нічого живого. Я б на твоєму місці польотушок різних розвела, побігунців всяких наплодила, щоб повсякчас славили вони твою працю!

- Я б,- каже Правда,- й зробила те. Як же його зробити?

- Еге! А хочеш - навчу?

- Навчи, сестрице! Навчи, голубко! - аж пада коло неї Правда. А Кривда й каже:

- Знаєш,- каже,- сестро, що колись нам розказував Сум про дядька Огневика?

- Пам'ятаю.

- За тридев'ятьма глибинами та за тридесятьма днами живе він, сердешний, в тяжкій неволі конає. Сам огняний - огнем і живе: огонь їсть, огонь п'є, огнем і дише… Колись я гуляла по глибинах безодніх, опускалася аж на саме дно. І чую - під дном тим щось гуркоче-стукоче, аж дно вгинається - двигоче.

От я припала до дна ухом, слухаю - що воно. А там шкварчить, шипить та гамселить! Я візьми постукай та й гукни:-Легшенько,-кажу,-легшенько! Чи бач,- кажу,- як розходилися,- покою нікому немає! - "А ти хто такий?" - звідтіля глухо доходить до мене.- Хто б я,- кажу,- не була, а ви чого там такий гармидер підняли? Глядіть,- кажу,- як доберусь до вас - знатимете, хто я! - "Ану,-каже,- доберись, доберись. Як то ти доберешся?.." Знаєш: дратує мене.- Не дратуйте мене,- одказую їм,- бо я Чорториєві як накажу,- зразу він до вас докрутиться. А як добереться, то глядіть, щоб, бува, й душами не наложили! - "Накажи,- регоче,- накажи. Ми ще йому звідсіля й помочі дамо…" Взяло мене, знаєш, зло. Прикликала я Чортория: "Крути дно!" А він зразу беркиць догори ногами! Угородив свої роги в землю та як поверне, так і забулькотіло навкруги. "А що,- питає звідти,- вже почали?" - Почали,- одказую,- починайте й ви! - Коли це - як загуде, як бухне! - кругом усе так і затремтіло… Раз! Удруге! Утретє! Дно так ходором і ходить, устояти не дає. А Чорт^рий з цього боку одно крутить, одно крутить, аж вода піниться-булькоче. А це - як скрикне Чорто-рий, як ухопить мене щось, як підніме вгору, так я і опинилась поверх води. Дивлюся: мій Чорторий у хвилях головою мотає та кричить-кричить! А так гін з троє від мене, серед пінявого моря, десь узялася гора висока-страшенна; на самому шпилі дірка, і звідти щось дише. Дише-дише, аж вода кругом кипить, а воно не перестає. Вергає піском, камінням, слинить шевською смолою, вонючою парою дух забиває… Коли це - вилазить з дірки страшенна вогняна голова, показує довгого-довгого язика й регоче-регоче… "А що,- каже,- злякалась? та й мене налякала, нехай тобі всячина… Ачхи-и!" -і як чихоне, так димом та попелом і покрилася. "Оце,- каже,- видно, трохи води в ніс набрав, що так закрутило. А давно вже я з водою знався, давно і світа бачив. Іч, який став! Ану, вище підсунуся та погляну". Та й почав вилазити. Кругом огонь так і паше, а він лізе: "Оце,-каже,- яка мала дірка. Ану - роздайся!" Та стук у боки гори ліктями!.. Так гора ходором і заходила, ЛУЩИТЬ, роздається, а він лізе-лізе… Виліз, сів, ноги звішав, з ніг гаряча смола ллється. "Отак,- каже,- саме добре. Що-то давно світа не бачив,- як радісно серце забилося! А тут тепер перемін-перемін… Що то таке?" - показує на Землю.- Земля,- кажу. "Чого ж вона,- питає,- така зелена та пишна?" - Так і так,- розказую йому все,- як жили колись, як тепер живемо.- "То ти, значить, мені й родичка,- далі каже.- Я,- каже,- Огневик, рідний брат твоєї матері, ти, значить, мені племінницею доводишся".- Може,- одказую,- й так.- "Еге,- каже,- так, так… Спасибі тобі, що ти хоч нехотя допомогла мені, старому, світа побачити; я вже думав - сконаю в тій глухій неволі. Я тобі,- каже,- поки й мого віку, дякувати за це буду. Я б тобі й тепер оддячив, та не знаю чим".-Он,-кажу йому,-сестра моя на землі яких собі іграшок наробила, а мені,- кажу,- ні з чого.- "Ні з чого? - питає.- А візьми лиш грудку глею". Я взяла.- "Ліпи з неї, що хочеш". А я розплескала-розплескала ту грудку та й кажу: - Вже! - Думаю:

"Що то воно буде?" - "Уже? - пита.- А ке сюди!.. Держи,- каже,- в руках, я дихну". Та й дихнув на ту грудку. А та грудка як затріпається та плюсь із рук у воду… Дивлюся - невеличка рибонька у воді грає, срібна луска, золоті пірця… Так і біга біля мене, так і ходить; я за нею, а вона від мене; я від неї, вона за мною… Плещемося у воді, граємося, а дядько регоче.- "Оце,- каже,- тобі й іграшка. Схочеш,- каже,- ще чого, скажи мені: зараз буде. А тепер,- каже,- прощай, бо, довго не бувши на свіжому повітрі, чогось мені моторошно стало". Та й посунувся вниз і дірку шевською смолою зверху заліпив, щоб то до нього те свіже повітря не доходило…

- То у тебе,- пита Правда,- й рибонька є? А покажи мені, яка вона?

- Добре,- каже,- сестро, ходімо до берега. Пішли. Правда стала на бережку, а Кривда плюснула у воду та як заплеще в долошки, як скрикне:

Рибонько, рибонько, Срібная лусочко, Золотії перця, ^ Плинь до мене, мов серце!

А рибонька з глибу й виплила. Сама невеличка, очиці червоненькі; срібна луска на ній так і грає, золотими пірцями водицю перебиває.

Угледіла Правда та й не стямилася… Все їй своє - зелені долини, пишні квіти, ліси буйні - все те зразу померкло, спротивіло; все це рибонька собою заслонила, від любого й дорогого очі одвернула. Скрикнула тоді Правда, до Кривди повертаючись:

- Сестро! - каже,- що хоч бери, тільки намнож мені життя на землі! А Кривда їй і одказує:

- Нічого мені, сестро, не треба. Дозволь тілько мені купно з тобою тим, що намножимо, володіти, над усім живим і свою волю мати.

- Добре,- каже Правда,- хай буде так, як ти кажеш.

От згодилися, ото й почали вони з землі всяку всячину ліпити. Правда ліпить метеликів цвітних, бджілок та комашок всяких, а Кривда - пташок-польоту-шок, звірів-гризунів, зайчиків-лапанчиків, бобрів-стрибунів, кротів-вертунів. Наліпили їх цілий ворох. Правда, не довго думавши, понесла їх до дядька Огневика, і той удмухнув кожному життя.

Зразу все те й розкотилося по всій землі… Правди-ні ж сотворіння нікому нічого: метелики тілько літають по квіточках та набираються краси з них, різні комашки лазять по травиці та п'ють свіжу росу, а Кривдине сотворіння накинулося на луги зелені, квіти пишні, ліси буйні: лист гризуть, корінь січуть, стовбур точать… Наробили такого дешпоту на землі, що страх! Усе знівечили, усе попсували. Дійшлося до того, що й їсти вже стало нічого. Нараяла Кривда одно одного їсти. І от кинулися пташки ловити метеликів та дзьобати козявок всяких, а звірі пташок. Розпочалася між усім живим війна страшенна; одно одного підсідає, стереже, де б його краще згарбати. Наплодилися всякі бойовики: котики-братики, лисиці-сестриці, вовки-сіроманці, ведмеді-небреді… Почалося таке, що вже й не розбереш, хто правий, а хто винуватий. Той правий - хто кого здолав, а той винуватий - що подався.


На Facebook В Твиттере В Instagram В Одноклассниках Мы Вконтакте
Подписывайтесь на наши страницы в социальных сетях.
Будьте в курсе последних книжных новинок, комментируйте, обсуждайте. Мы ждём Вас!

Похожие книги на "Казка про Правду та Кривду"

Книги похожие на "Казка про Правду та Кривду" читать онлайн или скачать бесплатно полные версии.


Понравилась книга? Оставьте Ваш комментарий, поделитесь впечатлениями или расскажите друзьям

Все книги автора Панас Мирний

Панас Мирний - все книги автора в одном месте на сайте онлайн библиотеки LibFox.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Отзывы о "Панас Мирний - Казка про Правду та Кривду"

Отзывы читателей о книге "Казка про Правду та Кривду", комментарии и мнения людей о произведении.

А что Вы думаете о книге? Оставьте Ваш отзыв.