Николай Дашкиев - Зустрiч з тайфуном (на украинском языке)

• Название: Зустрiч з тайфуном (на украинском языке)
• Автор: Николай Дашкиев
• Жанр: Научная Фантастика

---

Дашкиев Николай Зустрiч з тайфуном (на украинском языке)

М.ДАШКIЄВ

Зустрiч з тайфуном

Над тайгою щойно промчав ураган. Як завжди, вiн налетiв несподiвано, раптово, завив на рiзнi голоси, уп'явся незримими пазурами в буйнi чуприни дерев, почав смикати їх, намагаючись видрати з землi, понiвечити й потрощити на трiски. Але могутнiм велетням не вперше боротися з такою навалою. Буран розчухрував з них тiльки сухi гiлочки та мертву глицю. I лише одна старезна ялина край галявини, не маючи пiдтримки сусiдiв, упала, викручена з корiнням. I коли б ця ялина була ще хоч трохи вища, вона обов'язково накрила б невеликий вертолiт, що стоїть посеред галявини.

Машинi теж перепало добряче: лопатi несучого гвинта погнуто, лiвий стояк шасi зламано. Вертолiт перехилився набiк, i крiзь його вiдчиненi дверцята видно двi постатi. Одна, у вiйськовiй формi, вовтузиться бiля радiостанцiї, а друга, в цивiльному вбраннi, сидить поруч, раз у раз поглядаючи на годинник.

Тихо-тихо в тайзi. Пiсля урагану та зливи анi шелесне жодна гiлочка.

Але ось раптом щось зашарудiло в кущах. Пташка? Звiр?

Нi, то двоє хлопцiв - шестикласники Коля Рибаков та Васько Лисичкiн. Обидва мокрi до рубця, вишмаруванi в грязюцi i, наче ще їм мало, повзуть по-пластунському просто через багновисько, сторожко озираючись довкола.

Якась гра? Нi, надто стривоженi в обох очi, надто прискорено калатають їхнi серця. Повiльно, обережно переповзають хлопцi до поваленої ялини, а потiм, ховаючись помiж її густих вiт, все ближче й ближче до вертольота. I ось, нарештi, до вiдчинених дверцят кабiни лишається метрiв з п'ять. Далi не поткнешся.

Здавалося б, пiдстав для тривоги немає: вертолiт - радянський, з червоною зiркою; льотчик теж у формi радянського майора. Але отой, що в цивiльному...

Це - японець. Дуже негарний - зубатий, з рiденькими вусиками, у величезних окулярах. Саме такий був японський шпигун з довоєнної кiнокартини, яку хлопцi нещодавно дивилися в сiльському будинку культури.

Ну, правда, то - картина, але й забувати, що кордон поруч, не варто. Чому оцей вертолiт опинився тут, далеко вiд звичайної траси лiтакiв? Як потрапив на нього цивiльний японець? I чому вiн так тривожно поглядає на годинник?

Одне слово, обережнiсть не зашкодить. Отож i прислухаються хлопцi до кожного звуку, не зводять очей з пiдозрiлих незнайомцiв.

Льотчик вимкнув радiостанцiю, зняв з голови навушники, щось промовив до японця.

Той поморщився i залопотiв швидко-швидко.

Хлопцi тривожно перезирнулися: так i є, розмовляють англiйською мовою!

- Що вiн каже? Що? - нетерпляче зашепотiв Коля Рибаков. Англiйська мова завжди йому була сiллю в оцi, - Марiя Павлiвна ледве-ледве трiйку ставить. Але ж Васько Лисичкiн - вiдмiнник!

Однак видно, що i Васькове знання чужої мови дуже поверхове.

- Запiзнення... загроза... бомба... - шепоче вiн невпевнено. - Не розумiю, Колю: надто швидко говорять. Ага, ось. Провокацiя... Критична точка... Бомба... Двiстi мегатонн... Ще раз - провокацiя...

Васько замовк, злякано подивився на Колю. А той зосереджено морщив лоба, мiркуючи, що робити.

Звичайно, слiд побiгти на заставу. Але туди кiлометрiв з п'ятнадцять, а сонце вже сiло на вечiрнiй пруг. Як не кажи, самому, та ще й беззбройному, вночi в тайзi страшнувато. А вдвох не можна, бо хтось мусить лишитися. Навряд чи сидiтимуть тут чужинцi довго. Мабуть, чекають темряви, щоб чкурнути в якесь лiгво.

Доки Коля отак розмiрковував, сонце запнула темна хмара. Швидко смеркало.

Льотчик клацнув вимикачем. Яскраве свiтло залило кабiну вертольота. I водночас сiра пiтьма довкола враз набула синяви i густини.

Вiдтепер стежити за пiдозрiлими було безпечнiше й легше. А вони, мабуть, покладаючись на те, що перебувають у вiковiчнiй тайзi, аж нiскiльки не остерiгалися.

Японець витяг з товстезного портфеля згорнену карту. Розстелив її, почав щось пояснювати льотчику,- знову ж таки англiйською мовою.

- Будь тут! - прошепотiв Коля до приятеля i тихесенько вилiз з-пiд ялини.

Тiльки п'ять метрiв треба проповзти, щоб зазирнути у вiконце вертольота, поглянути на оту карту. Але кожен сантиметр цього шляху може стати для хлопця останнiм. Помiтять - то порятунку не чекай.

Страшно було Колi Рибакову. Моторошно. О, тепер вiн розумiв, що вiдчуває солдат, йдучи на розвiдку у ворожий тил!

Тiльки аж коли хлопець заповз пiд вертолiт, вiн звiв подих i витер рясний пiт з чола.

Наступна частина завдання видалася легшою: шпигуни сидять потилицями до того вiконця, в яке намiрився зазирнути Коля. От тiльки чи видно буде карту?

Так, видно! Ось вона, на вiдстанi руки!

На картi - Японiя i Далекий Схiд. її всю розмальовано хитромудрими значками. Але увагу Колi Рибакова насамперед привернули великi синi стрiли, скерованi на японське узбережжя, схематичний малюнок атомного вибуху в захiднiй частинi Тихого океану i чiткий напис англiйською мовою пiд зловiсним грибом:

"ЯДЕРНИЙ ВИБУХ 07.15-22.07".

Перехопило хлопцевi подих. Боляче стислося серце. Отже, сумнiву немає: перед ним- неймовiрнi злочинцi, провокатори свiтового масштабу. Невiдомо, яким чином намiряються вони здiйснити свiй мерзенний задум. Але як тiльки загримить перший атомний вибух - це означатиме початок третьої свiтової вiйни,- вiйни, що може принести загибель усьому людству!

Так думає Коля Рибаков, i цi його думки такi тривожнi, такi пекучi, що навiть про страх забулося. Коли б вiн мав бодай поганеньку рушницю пострiляв би зараз оцих мерзотникiв, навiть якщо й сам загинув би при цьому!

Однак зброї немає. Iснує один-єдиний вихiд: якнайшвидше повiдомити прикордонникiв.

В'юном прослизнув Коля пiд повалену ялину, а звiдти, разом з Васьком, у кущi край галявини. Тiльки аж там Васько запитав пошепки:

- Шпигуни, так?

- Страшнiше, Васю! Вони збираються зiрвати атомну бомбу, щоб спровокувати третю свiтову вiйну...

- Атомну бомбу? Ой Колю... Що ж робити?

- Негайно бiжи на заставу. Скажи: зiрвати бомбу збираються завтра, о сьомiй п'ятнадцять ранку.

- Гаразд, я побiжу, Колю, побiжу... А ти?

- А я лишуся тут. Стежитиму за ними... Чи, може, на заставу побiгти менi?

- Краще вже я. Ти ж знаєш...

Васько замовк, знiтився. Вiн надто полохливий i дуже погано бачить зiпсував собi очi надмiрним читанням. Звичайно ж, сидiти тут у схованцi пiд ялиною для нього було б краще, анiж мандрувати тайгою вночi. Але тут з нього користi буде мало. Вiн це розумiє. Тому й згоден подолати свiй страх.

Тепла хвиля вдячностi хлюпнула в груди Колi Рибакову. Йому теж страшнувато, але звання зобов'язує: всi в школi переконанi, що вiн найхоробрiший i найспритнiший. Отож i не можна видавати свого хвилювання.

- Ну, гаразд, бiжи! - Коля мiцно потиснув руку Васьковi. - Нi, ще одне... В разi там чого - скажи Нюрцi, щоб вiддала тобi мiй транзистор. Я, мовляв, звелiв...

- Та облиш, Колю! Хiба...

- Тс-с-с! Чуєш?

Десь вдалинi виник i почав швидко наростати потужний гуркiт авiацiйних двигунiв. Звук був якийсь незвичний, незнайомий, i хлопцi, якi, навiть не дивлячись на небо, завжди правильно визначали тип лiтака чи вертольота, насторожились. Чужинець?

А гудiння все наближалось i наближалось. Це вже був не гуркiт, а щось схоже на потужний акорд басiв органа...

З галявини, вiд пошкодженого вертольота, навскоси вгору метнувся яскравий промiнь прожектора. А за кiлька секунд, у вiдповiдь йому, десь високо в небi спалахнуло ще яскравiше свiтло. На галявинi стало видно, як удень; вiд кожного дерева, кожного кущика помчали вугiльно-чорнi тiнi.

Приголомшенi хлопцi припали до землi, мов мишенята. Подiї розгорталися значно швидше, анiж можна було чекати, i в зовсiм несподiваному напрямку.

- Дирижабль! - прошепотiв Коля. - Дивись, Васько: дирижабль!

Чужинцi поводились аж надто нахабно: величезний повiтряний корабель пiдпливав, увесь залитий вогнями. Яскраво сяяли червонi й зеленi сигнальнi лiхтарi, разком перлин виблискували численнi iлюмiнатори гондоли. А з скерованого донизу прожектора бив неймовiрної потужностi снiп блакитно-фiалкових променiв.

Дирижабль сповiльнив свiй рух, завис над поляною. Замовкли його двигуни. I одразу ж почувся згори посилений мегафоном голос:

- Приймайте кiнець!

А японець i льотчик вже давно нетерпляче тупцюють бiля вертольота. Прикриваючи долонями очi, поглядають угору, в небо. Так он на що вони розраховували! Втечуть, клятi... Втечуть... Зараз спустять їм драбинку, вiзьмуть на борт дирижабля - та й шукай вiтра в полi!

- За мною, Васько! Обережно!

Коля Рибаков аж задихається вiд гнiву й ненавистi, вiд вiдчуття власного безсилля. I все ж вiн ще не втрачає надiї наробити ворогам якоїсь шкоди, стати на завадi їхнiй втечi. Хлопцi знову заповзли пiд повалену ялину, присунулися якнайближче до вертольота.

А з дирижабля тим часом вже спущено грубенький сталевий трос. Так, трос, а не драбинку. I це значить, що злочинцi не тiльки втечуть, а й заберуть з собою вертолiт! Щойно трос знизився, льотчик i японець пiдхопили його, подерлися з ним на дах вертольота й почали припасовувати до якоїсь скоби.